Критерії періодизації економічної історії

В історії головний фактор — час і його періодизація за тими або іншими ознаками. Існує безліч підходів до етапності економічного розвитку, тобто до розподілу економічної динаміки на характерні часові відрізки або епохи. Найбільш знайома нам проста й чітка соціально-політична схема — концепція Історичного матеріалізму Маркса — Енгельса, відповідно до якої з неминучою послідовністю змінюються в часі суспільно-економічні формації: первісно-общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична. Визначальна ознака цієї періодизації — зміна виду приватної власності. Але досвід будівництва соціалізму за цією моделлю виявив її неповноту і суперечливість.

Для періодизації економічної історії світу й України деякі автори обрали чотирирівневу схему, яка найповніше відповідає потребам і запитам історико-економічної науки, а саме:

І. Господарські форми первісної доби та перших цивілізацій (від найдавніших часів — V ст. н.е.).

ІІ. Господарські форми доби середньовіччя (VI — XV ст.).

III. Господарські форми періоду формування індустріального суспільства (XVI — перша половина XIX ст.).

IV. Господарські форми індустріального та постіндустріального суспільства (друга половина XIX — XX ст.).

Звичайно, це найбільш узагальнена схема періодизації економічної історії світу, яка дозволяє зрозуміти внутрішню логіку розвитку господарської діяльності.

Російський історик-економіст Л.І. Мєчніков в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б. Гільдебранд застосовував для цього історію грошей. Інші дослідники історії господарства брали за основу торгівлю й обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, аме­риканець Є. Хентінгтон такою вважав клімат, англієць А. Тойнбі — культуру, релігію.

У 60-х роках XIX ст. популярними стали теорії "індустріального суспільства" французького соціолога Р. Арона і "стадії економічного розвитку" американського соціолога У. Ростоу.

Продовженням цих узагальнень стала теорія про постіндустріальне суспільство. Найвидатніші її представники — Д. Белл, Г. Кант, 3. Бжезінський (СІЛА), Ж. Ж. Серван-Шрейбер і А. Турен (Франція). В основу поділу всесвітньої історії (в т.ч. й економічної історії світу) вони поклали поділ на доіндустріальне (аграрно-ремісниче, традиційне) та індустріальне (про­гресуюче) і постіндустріальне суспільство. В основу цього поділу покладено рівень розвитку виробництва, а також галузе­вий і професійний поділ праці. У концепції "постіндустріального суспільства" стверджується, зокрема, що залежно від технічного рівня суспільства в історичному аспекті послідовно домінує "первинна" сфера господарської діяльності — сільське господарство; "вторинна" сфера економічної діяльності — промисловість, а на сучасному етапі — "третинна" сфера — сфера послуг та інформатики, в якій провідна роль належить науці та освіті.

Менш знайомі інші схеми. Наприклад, п'ятиступінчаста модель німецького історика та економіста Ф. Листа (стадії дикості, пастушача, землеробська, землеробсько-мануфактурна, землеробсько-мануфактурно-комерційна). Або триступінчаста модель з цікавою ознакою поділу історичних епох за середньою довжиною шляху товару-продукту від виробника до покупця:

1) «природне», або натуральне, господарство (з найдавніших часів до середини XIII ст.), середня довжина шляху — не більше милі;

2) «грошове», або міське, господарство (до кінця XVIII ст.) з довжиною шляху від декількох миль до кілька десятків миль;

3) «кредитне», або народне, господарство, починаючи з XIX ст., з відстанями в сотні й тисячі миль.

Зазначимо, що такий підхід до періодизації історії може вивести й на інші перспективні узагальнення, пов'язані з натуральними показниками (швидкістю пересування, величинами вантажопотоків або ступенем інформаційного забезпечення).

Досить інформативним є історико-хронологічний підхід, що виділяє вісім періодів: давній (до VIII ст. до н. е.), античний (з VIII ст. до н. е. до V ст. н. е., протягом якого з'явилася і розвивалася приватна власність), середньовічний (з VI ст. до середини XV ст., коли утворювалися міста і формувалися європейські нації), відродження (із середини XV ст. до середини XVII ст., епоха великих географічних відкриттів і первинного нагромадження капіталу), освіти (із середини XVII ст. до останньої чверті XVIII ст., колоніальний поділ світу, вільної кон­куренції (з останньої чверті XVIII ст. до останньої чверті XIX ст., епоха промислової революції, монополістичної конкуренції (з останньої чверті XIX ст. до середини XX ст.), соціально-ринкового господарства (із середини XX ст.), із часу становлення змішаної економіки.

Суспільні та економічні проблеми мають 8-й рівень складності свого дослідження, який на сучасному етапі поки ще недосяжний і навіть не проглядається. Це відбувається через недосконалість апарату аналізу, який вимагає особливої методологічної акуратності щодо історико-економічних досліджень і прогнозів.

Іноді історію поділяють за «технологічним принципом» на такі великі епохи: доіндустріальну (до XIII ст.), індустріальну (з останньої третини XIII ст. до останньої чверті XX ст.), постіндустріальну, сучасну.

Безсумнівно, вузловими моментами, що позначають розподіл історії на періоди й епохи, є найважливіші наукові відкриття, які відбивають безперервну динаміку людської думки. Але до такого варіанта вдаються рідко.

Вибір варіанта періодизації залежить від конкретного завдання дослідження та специфіки країни або регіону, що вивчається.

Однак, хоч як би ми поділяли шлях розвитку суспільства, без історії наше економічне життя являє собою набір дискретних (перервних, роздільних) станів, кожний з яких формується, утворюється на порожньому місці, а готові результати соціального поступу розглядаються поза їхнім дійсним розвитком. Без знання минулого економісти позбавлені почуття історизму, не вміють сформулювати економічні закони і закономірності. Вивчення конкретно історичних аспектів економіки збагачує майбутніх фахівців прогресивним досвідом людства для вирішення господарських завдань, допомагає краще збагнути сучасні економічні проблеми, прогнозувати їхнє наукове розв'язання.