Розвиток ремесел, торгівлі, грошового обігу та фінансів в українських землях

У другій половині І тисячоліття н.е. в Україні переважала реміснича промисловість. Найпоширенішими були: прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева, каменю, залізоробне, гончарне, ювелірне ремесла.

Київська доба ознаменувалась розквітом ремесла. Ремісники мешкали в містах, феодальних замках, боярських вотчинах, сільських поселеннях. Міське ремесло відрізнялося складністю, розгалуженістю, а вироби якістю. Існувало понад 60 видів ремесел. Провідними були металургія та залізоробне ремесло. Високого рівня досягло ливарне ремесло. Інтенсивно розвивалося гончарство. Продукцію склоробного ремесла експортували за кордон. Найпоширенішими були ремесла, пов’язані з обробкою деревини. Високого розвитку набули будівельна справа і архітектура, мостобудування. Літопис 1115р. повідомляє про міст через Дніпро.

Існувало три категорії ремесел: сільські, вотчині, міські. Вотчинне було засноване на праці залежних селян. Міські ремісники були як залежні від феодалів та і вільні. У містах Київської Русі ремісники селилися за професійною ознакою, утворювали спілки, які називалися дружинами. Це були зародки майбутніх цехів. Побут ремісників мало чим відрізнявся від селянського.

Монголо-татарська навала привела до частково занепаду ремесел. У XIV – XV ст. відбувається їх відродження. У XV ст. існувало понад 150 – 200 ремісничих спеціальностей.

Перша згадка про ремісничі цехи датується 1386 р. Протягом XV ст. цехи поширились по всій Україні. Значна частина ремісників не була об’єднана у цехи, так звані партачі. У відповідь на експлуатацію зі сторони цехової верхівки, підмайстри в XV ст. утворили свою фахову організацію – господу, яка захищала їх інтереси.

Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у поселеннях, розвиток торгівлі призвели до утворення на Русі міст. Розвивалися вони під впливом внутрішніх факторів. Були три шляхи їх становлення: торгово-ремісничий, общинно-феодальний і державний. XII – XIII ст. – період розвитку середньовічного міста. Якщо у IX – X ст. літописи нарахували на Русі 20 міст, то у X ст. – 32 міста, у XI ст. – близько 60, а у XIII – майже 300. Міста зберігали зв’язок з сільськими господарством.

XIV – XV ст. – період урбанізації у Європі. У цей час швидко зростають міста і в Україні. Міста належали державі (20 %), церкві та манатам (80 %). Городяни знаходилися у феодальній залежності: відробляли ренту і різні повинності. В Україні державна влада виступає на захист феодалів, а не міст як на Заході.

Протягом XIV – XV ст. поширюється обмежене самоврядування міст у вигляді магдебурзького права. Магдебурзьке право на українських землях було обмеженим. За міщанами зберігався обов’язок відбування численних повинностей. Війта призначав великий князь чи король.

Важливе значення у господарському житті Київської держави мала внутрішня торгівля. Вона велася переважно на торгах, які проходили в певних місцях і в певний час. Торги існували практично в усіх містах. Починаючи з XII ст. поблизу торгів будували храми, які відали службою мір і маси, збирали мита за користування ними.

Зовнішня торгівля порівняно з внутрішньою була жвавішою. Через те, що господарство мало натуральний характер, зовнішній ринок охоплював незначну частину господарської продукції. Торгували українські племена переважно з пізньоантичними, а згодом з візантійськими центрами Північного Причорномор’я, Подунав’я. Ввозили вино, посуд. Вивозили хутро, мед, шкури, віск. Слабкішими були торгові контакти з племенами Середньої та Північної Європи, балтійським, фінно-угорським та тюркським населенням Східної Європи. Відомі зв’язки з Великою Молдавією, Болгарією, західно- та східнослов’янськими державними об’єднаннями, а також Хозарією і країнами Сходу. Руські купці були на ринках Іраку, Ірану, Близького Сходу. Вже у VII –VIII ст. із зміцненням центральної влади київських князів зовнішня торгівля розширюється. Торгові шляхи з Києва простиралися з півночі на південь, із сходу на захід. Головним з них був торговий шлях із варяг в греки (Ніжний Новгород — Константинополь).

Торгівля з Візантією посідала перше місце в зовнішній торгівлі Київської держави. Досить інтенсивними були зв’язки з країнами Сходу – Хазарським Каганатом, Великим Булгаром, Середньою Азією та арабським Близьким Сходом. Торгівля зі Сходом була дуже прибутковою. Одно хутро чорної лисиці коштувало 100 червонців. Українські купці в X – XII ст. вели жваву торгівлі з Чехією, Польщею, Придунайськими країнами. Вони бували на торгах Франції, Італії і навіть Іспанії. Із Заходу привозили франкські мечі. Латинські шоломи, сільськогосподарську сировину. Вивозили товари традиційного експорту.

Розвиток торгівлі сформував стан купців. Найчисленнішою групою були дрібні торговці, які розносили вироби ремісників. Великі купці — «гості» — вели закордонну торгівлю. Вони реалізували значні партії товарів, об’єднувались у торгові корпорації – гільдії, мали вплив на політику держави. Купці і «гості» були під охороною князя.

З розвитком торгівлі в Київській державі формувалась грошова система. Перші монети на території України відносяться до II – III ст. Це були римські монети. Але вони не набули поширення в Україні. Давньоруська держава мала свою грошову систему у формі «кунних» грошей. За гроші купували хутра куниці або білки. «Кунна» грошова система була досить складною і об’єднувалась лічильною одиницею – гривнею. У IX – XI ст. одна гривня дорівнювала 20 ногатам або 25 кунам, або 50 резанам, з XII ст. – 50 кунам, або 100 векшам. Для значних торгових операцій потрібна була більш тверда валюта. Так виникає срібна гривня. Це були срібні зливки, які мали різну форму і масу: київська — 160 — 196 г. срібла, чернігівська — близько 196 г. Золота гривна не мала значного поширення. Наприкінці XIII ст. з’явився срібний зливок – карбованець, що дорівнював половині срібної гривні.

В часи князювання Володимира Великого почали карбувати монети. Це були золотники і срібляники. Поряд з вітчизняними у обігу до сер. XI ст. були куфічні дірхеми, візантійські монет. Основна маса монет була арабського походження. У XII – XIII ст. головною грошовою одиницею була срібна гривня.

У другій пол. XIV – XV ст. розширилась внутрішня торгівля, основними формами якої були торжки, ярмарки. У XV ст. набули поширення ярмарки, що було ознакою формування внутрішнього ринку. Ярмарки організовувались один — два рази на рік і тривали кілька днів, а то й тижнів. На них з’їжджались купці з різних земель. Значно розширилась оптова торгівля.

Розвиток торгівлі XIV - XV ст. сприяв упорядкуванню грошової системи. В XIV — XV ст. український ринок обслуговували не лише вітчизняні монети. Вони посідали скромне місце на українському грошовому ринку. Курсували чеські, татарські, литовські, польські, угорські, італійські, молдавські, генуезько-приморські монети. Це пояснювалось феодальною роздрібненістю.

У XI – XII ст. купці збували товар в кредит. За ці послуги кредиторів купці сплачували суму, яка іноді дорівнювала 50 % боргу. У 1113 р. з’явився Статут про рези (проценти), що свідчить про значний розвиток товарно-грошових відносин. У XV ст. поширювався продаж товарів у кредит під заставу, з’явилися векселі, почали укладати торгові контракти, зародилася іпотечна система. Розвиток лихварства привів до появи перших «банківсько-торгових домів». Відсоткові ставки були високими (50 — 100 %). Державне законодавство намагалося регулювати кредит. У 1347 р. було заборонено брати більше одного гроша з гривни на тиждень.

Разом з тим розвивалась фінансова система держави. Найдавнішою формою оподаткування була данина. Залежно від історичних умов вона виступала як воєнна контрибуція, прямий державний податок, феодальна рента. У 947 р. княгиня Ольга започаткувала стабільне стягнення данини, встановила дні та строки. Платили натурою і грішми. З розвитком феодальних відносин еволюціонувала данина. Вона перетворилась частково на державні податки або феодальну ренту. Князі одержували також доходи у вигляді торгових мит, плати за судочинство і штрафів. Населення Київської русі відбувало різні державні примуси.

У Великому князівстві Литовському головним загальнодержавним щорічним податком селян була сербщина. Оподаткування здійснювалось на земельній одиниці – дворищі. Селяни виконували найрізноманітніші державні примуси.

У польській держави селяни платили десятину на користь церкви, відбували натуральні повинності. Справлялися податки на шлики, корчми, рудники, з людей, які займалися вівчарством, працювали за наймом. Міське населення платило податок з рухомого і нерухомого майна – снос в розмірі 4 % суми, в яку було оцінено майно. Непрямий податок акциз з’явився у 1459 р. Ним обкладалися лише алкогольні напої.