Ви­д-во ЛДУ БЖД 43 страница

Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття "менеджмент" неоднозначно, а саме:

1) менеджмент – спосіб, манера спілкування з людьми;

2) менеджмент – вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації;

3) менеджмент – влада та мистецтво керування;

4) менеджмент – органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.

Поміж менеджерів-практиків та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту:

1) перші вважають, що менеджмент недержавної системи національної безпеки – професія орієнтована на практичне використання. Головне тут – реальний результат, можливість забезпечити безпеку об'єкта за допомогою недержавних структур;

2) другі, що менеджмент НСБ – процес досягнення мети НСБ за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера НСБ – мистецтво спілкування з людьми та керування ними;

3) треті, що менеджмент НСБ – процес прийняття раціональних рішень в сфері безпеки. Тому, головне завдання менеджера – пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань.

У широкому розумінні менеджмент недержавної системи національної безпеки – одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду забезпечення безпеки, втілених у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей системи безпеки через використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей.

У діяльності всіх менеджерів безпеки, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всіх менеджерів безпеки і становить фундамент галузі менеджменту безпеки, яка вперше в країні репрезентована у підручнику О.С. Сосніна та ПЛ. Пригунова "Менеджмент безопасности".

При цьому необхідно зауважити, що знань теоретичних основ управління замало для забезпечення ефективного функціонування тієї або іншої організації.

Відомо, що за всіх інших рівних умов, кінцевий результат діяльності різних керівників неоднаковий. І спроби пояснити це науковими методами результатів не приносять і принести не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, що не піддається кількісному аналізу і що прийнято називати мистецтвом управлінця. Проте це не означає, що управління здійснюється спонтанно, стихійно, що менеджер безпеки покладається тільки на вдачу, інтуїцію, власний досвід. Мистецтво управління недержавною системою національної безпеки саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до:

● особливостей власного характеру;

● особливостей підлеглих;

● особливостей відповідної сфери забезпечення безпеки.

Таким чином, наука та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одне одне. Мистецтво менеджменту недержавної системи національної безпеки завжди опирається на наукові знання, які покладено в його основу.

У вузькому прагматичному плані сутність менеджменту краще за все сприймається з позицій системного підходу – загальнонаукової методології дослідження складних об'єктів.

Робота менеджерів безпеки у тому й полягає, щоб поєднати та скоординувати використання зазначених ресурсів (людські, фінансові, фізичні, інформаційні) для досягнення цілей (елементів виходу: послуги із забезпечення безпеки, прибуток, поведінка працівників, інформація) об'єкта безпеки.

Досягнення менеджерами безпеки цього відбувається внаслідок здійснення певних напрямів діяльності, тобто функцій менеджменту. Виділяють чотири основні функції менеджменту: планування, організація, керування та контроль.

Тому можна зазначити, що у вузькому розумінні менеджмент НСБ – процес планування, організації, керування та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей об'єкта безпеки за допомогою ефективного та результативного функціонування недержавної системи національної безпеки.

Зазначені функції менеджменту виконуються у певній послідовності, яка й утворює поняття "цикл менеджменту". Необхідно зауважити, що такий підхід до розуміння циклу менеджменту зовсім не означає, що процес управління має дискретний характер. Реально у роботі менеджера безпеки постійно сполучаються усі перелічені функції менеджменту.

9.6.2. Сутність та зміст менеджменту недержавної системи національної безпеки

Менеджмент НСБ є особливим видом діяльності, що спрямований на впорядкування, погодження колективних дій людей щодо досягнення спільної мети. Об'єктивна потреба виникнення та розвитку менеджменту в недержавному секторі безпеки обумовлена суспільним характером праці.

Як відомо, є чимало різних видів, форм матеріальної та духовної колективної діяльності. В будь-якій з них завжди і обов'язково наявні дві сторони – управлінська та виконавська (предметна). Щодо останньої управління має "вторинний" характер. Саме по собі воно не створює жодних духовних і матеріальних цінностей, а тільки сприяє оптимізації відповідних зусиль окремих виконавців.

Управління безпекою недержавними структурами притаманне кожній стадії розпитку суспільства і відповідає типу цивілізації. На ранніх етапах його існування (сільськогосподарська цивілізація) управління безпекою безпосередньо входило в процес тієї діяльності, котру воно так чи інакше упорядковувало. В міру того, як відбувався все більший розподіл праці в суспільстві, управління безпекою набувало відносної самостійності. Його завдання знайшли свій концентрований вираз у функціях особливих соціальних інститутів – органів управління. Це висунуло вимогу виділення особливої групи людей, для яких управління стало професійним заняттям, різновидом праці – менеджерів безпеки.

Менеджмент НСБ є об'єктивно необхідним різновидом праці, який забезпечує погодженість та упорядкованість спільної праці людей для забезпечення безпеки об'єкта. Таке розуміння менеджменту безпеки базується на аналізі змісту антропної діяльності, об'єктивних законів функціонування суспільства.

Водночас при характеристиці менеджменту недержавної системи національної безпеки почасти використовуються загальнотеоретичні положення кібернетики. Управління у рамках цієї науки розглядається як функція організованих систем, які забезпечують цілісність їх структури, підтримання режиму функціонування згідно із закладеною програмою, не перевищення граничних параметрів, тобто підтримання гомеостазису. Отже, управління в такому розумінні є атрибутом систем безпеки будь-якого класу, у тому числі й недержавної системи національної безпеки (під системою розуміються безліч структурно розчленованих взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, які виконують певні функції та створюють деяку цілісну єдність, що володіє новими, інтегративними властивостями, котрі не зводяться до суми властивостей окремих елементів).

Із усієї безлічі систем кібернетика виокремила такі, яким властиво зберігати свою цілісність і функціонувати в умовах змінюваного середовища. Вказана властивість забезпечується особливим механізмом, котрий називається управлінням. Таких систем налічується три види.

Насамперед необхідно виділити біологічні системи, тобто тваринний і рослинний світ. Внаслідок тривалої еволюції в них сформувався своєрідний механізм самоуправління на основі інстинктів та рефлексів. Він засновується на сприйнятті системою впливів зовнішнього середовища, переробці таких сигналів та відповідному реагуванні на зовнішні подразники. По суті справи, тут точніше було б говорити про саморегулювання – особливу властивість вказаних систем, яка забезпечує їх функціонування.

До другого виду належать створені людьми технічні системи (машини, автомати, технічні процеси), програми доцільного функціонування яких (алгоритми) закладеш в їх конструкцію людиною.

Специфічний вид організованих систем складають соціальні системи, тобто суспільні утворення. Процеси їх збереження, функціонування та розвитку є результатом свідомої діяльності людей. Принципова схема управління міститься у додатку.

У загальному вигляді, стосовно будь-яких систем, управління можна уявити як виявлення (шляхом передавання по каналах прямого зв'язку командної інформації) впливу управляючої підсистеми на керовану. Звідси по каналах зворотного зв'язку в управляючу підсистему надходить освідомча інформація. Окрім цього, ці підсистеми мають також інформаційні зв'язки з навколишнім середовищем. Управляюча та керована підсистеми, канали прямого та зворотного зв'язку, а також навколишнє середовище створюють систему управління.

Так виглядає універсальне уявлення про управління в біологічних, технічних (або механічних) І соціальних системах, яке засноване на абстрагуванні від їх фізичних, природних особливостей.

Іноді питання про сутність явища ототожнюють з його змістом. Це неправильно, оскільки йдеться про два цілком самостійні поняття, чого ігнорувати ніяк не можна.

Ігноруючи зміст поняття управління та виходячи із формально-логічного (кібернетичного) уявлення про нього, окремі дослідники ототожнюють його з будь-якою діяльністю як пізнавальною, так і перетворювальною. Внаслідок навіть "впливи" робітника на предмет і знаряддя праці розглядаються ними як управління.

Як і будь-яка, здійснювана в суспільстві діяльність, менеджмент НСБ прагне досягти певної мети. Його зміст обумовлюється комплексом взаємопов'язаних функцій і методів їх реалізації, які використовуються при цьому.

Менеджмент НСБ заснований на притаманних тільки людині здатностях ставити перед собою цілі та знаходити адекватні засоби їх досягнення, передбачати результати впливу. Взагалі ніщо не робиться без свідомого наміру, без бажаної мета. Саме цією ознакою менеджмент НСБ відрізняється від того, що ми умовно називаємо управлінням у складних біологічних і технічних системах. Цілі менеджменту недержавної системи національної безпеки випливають із суспільних потреб у безпеці. Свідомі, активні зусилля людини щодо їх досягнення характеризують управління як цілеспрямовану діяльність, у якій проглядається єдність інтелектуального та вольового моментів.

Необхідно зазначити, що цілі менеджменту безпеки диференціюються залежно від рівнів його здійснення. Так, мета менеджменту усієї системи недержавної безпеки складається із забезпечення ефективного функціонування та розвитку усіх відповідних структур, що діють у сфері безпеки, вирішення загальних завдань забезпечення шляхом створення та організації діяльності спеціальних підприємств, громадських організацій, які здійснюють управління в різних сферах. На індивідуальному рівні мета менеджменту полягає у забезпеченні безпеки кожної особи.

Це досягається:

1) визначенням місця потреби у безпеці, прав і обов'язків кожної людини в системі безпеки;

2) підготовкою індивіда до виконання своїх завдань;

3) створенням сприятливих умов для найкращого здійснення ним його соціальної функції;

4) відповідним контролем за його діяльністю. Щодо окремого колективу чи групи осіб метою управління є консолідація та спрямування індивідуальних зусиль виконавців на ефективне вирішення загальних завдань забезпечення безпеки.

Цілі менеджменту безпеки досягаються внаслідок здійснення загальних функцій, які виступають різновидами управлінської діяльності і? об'єктивно необхідними в будь-яких системах безпеки. Відомо, що кожен керівник на основі вивчення проблем, які виникають перед колективом, повинен передбачати розвиток подій в майбутньому та планувати, тобто визначати програму та порядок дій підлеглих. Йому необхідно організовувати діяльність колективу, створювати умови для ефективного виконання завдань, які стоять перед ним, виявляти в процесі контролю відхилення в роботі й вносити в неї необхідні корективи, подавати виконавцям практичну допомогу.

Таким чином, набір функцій управління є універсальним. Зміст же їх залежить від специфіки виконавчої діяльності. Тут виявляється її діалектичний зв'язок з управлінням. Розгляд цих сторін у відриві одна від одної може призвести або до абсолютизації або викликати недооцінку значення управлінських процесів.

Функції управління здійснюються за допомогою різних методів і технологічних операцій, які виконуються послідовно; їх сукупність утворює процес управління, який має циклічний характер. Кожен одиничний управлінський цикл містить в собі розробку і прийняття рішення, а також організацію його виконання. Якщо цілі, принципи, функції та методи управління розкривають його зміст, то процес вказаної діяльності характеризує її просторово-часову форму.

Цілі, принципи, функції та методи управління у сукупності складають механізм управління, котрий може діяти в рамках спеціально організованої системи. В менеджменті безпеки і управляючу підсистему (суб'єкт управління) і керовану підсистему (об'єкт управління) здебільшого представляють люди – окремі або об'єднані в різні спільноти особи, які є носіями певних суспільних відносин. Водночас специфікою менеджменту недержавної системи національної безпеки є те, що людина не завжди виступає об'єктом управління. Так, наприклад, забезпечення безпеки нафтогазової магістралі не обов'язково передбачає здійснення управлінського впливу на людину. Водночас саме людина у переважній більшості випадків виступає й суб'єктом й об'єктом менеджменту безпеки. Однак необхідно мати на увазі певну умовність цієї конструкції.

Відношення "керівник – підлеглий", хоч і є найбільш поширеним у менеджменті НСБ, але не охоплює усіх складних характеристик суб'єкта й об'єкта. Поряд з індивідуальним існує і колективний (колегіальний) суб'єкт управління, який впливає на певні суспільні утворення, що діють в різних сферах безпеки. Таким чином, суб'єктом менеджменту недержавної системи національної безпеки у суспільстві є складна система галузевих і територіальних недержавних органів і організацій.

Об'єктом менеджменту, поряд з людиною як первинним його компонентом, виступають і різні соціальні спільноти, які організовують і здійснюють діяльність щодо забезпечення безпеки. Серед цих об'єктів найбільшу цілісність, яка відображає усі сфери життя людини, має суспільство, що розглядається як єдиний суспільний організм. Управління ним передбачає виявлення організуючого впливу на економічну, соціально-політичну та духовну сфери його функціонування.

Для менеджменту недержавної системи національної безпеки характерним є те, що між управляючим впливом суб'єкта і реакцією на нього об'єкта немає жорсткої детермінації. Вона, наприклад, притаманна технічним системам, реакції котрих завжди однозначні, оскільки запрограмовані заздалегідь. Об'єкт же менеджменту недержавної системи національної безпеки досить самостійний, має здатність до самоуправління та такий же активний, як і суб'єкт. Дані об'єкти мають власні закономірності функціонування й розвитку, на які необхідно зважати при здійсненні управління. Об'єкт управління не тільки реагує на управляючі впливи суб'єкта, не тільки сигналізує про їх наслідки та результати, а часто прямо примушує їх до певної перебудови управляючих впливів, до зміни їх характеру й змісту. Тому менеджмент НСБ представляє собою не однобічний вплив управляючої підсистеми на керовану, а діалектичну взаємодію між його суб'єктом і об'єктом, яка складається з різноманітних прямих і зворотних зв'язків між ними.

Між суб'єктом і об'єктом менеджменту недержавної системи національної безпеки існує внутрішня єдність. Суб'єкт менеджменту завжди має справу зі змінюваним об'єктом і намагається встигати за ним в своєму розвитку. Однак відповідність між ними в дійсності ніколи не буває повною, оскільки вона встановлюється та порушується одночасно. Така проблемна ситуація загострюється і, як правило, руйнується відповідним регулюванням. Разом з тим тут можливі і вкрай небажані відхилення, які тягнуть за собою серйозні негативні наслідки.

Так, іноді управляюча підсистема надто відстає в своєму розвитку від керованої, тобто такої, якою управляють. Здебільшого це трапляється останнім часом, коли джерела загроз і небезпек все більше виникають в інформаційній сфері, а суб'єкти управління безпекою не володіють достатнім знанням та обладнанням, щоб забезпечити належний рівень саме інформаційної безпеки.

Тоді у функціонуванні останньої або домінує стихійний початок, або її дії сковуються застарілими формами, тобто управляюча підсистема набуває консервативного, застійного характеру. В окремі періоди управляюча підсистема як би забігає надто далеко вперед і діє, не зважаючи на досягнутий стан і закономірний розвиток керованих об'єктів. У подібних випадках виникають неприродні, нерідко потворні форми управління, пов'язані з проявами суб'єктивізму. Для запобігання цього необхідно мати надійний механізм цілеспрямування, гнучкі організаційні структури, ефективні системи інформаційного забезпечення, контролю і т.д.

Великий практичний інтерес становить питання про віднесення до числа об'єктів менеджменту недержавної системи національної безпеки різноманітних процесів, які відбуваються не тільки у сфері безпеки, а й у суспільстві загалом (міграція населення, злочинність і т. ін.). Соціальні процеси являють собою послідовно однорідних явищ, які мають причинно-наслідкові зв'язки та структурно-функціональні залежності; їх основу становить безліч взаємодіючих волевиявлень окремих осіб. Саме тут віддзеркалюються зв'язки людей, які виникають стихійно або свідомо в процесі співжиття, забезпечення безпеки, що виявляються в їх поведінці.

Соціальні процеси виникають іноді мимовільно (зокрема, при взаємопогашенні численних індивідуальних відхилень). Нри цьому спостерігається виявлення саморегуляції суспільства. В інших випадках вони є результатом свідомої діяльності людей, заснованої на пізнанні закономірностей функціонування та розвитку як усієї системи забезпечення національної безпеки, так і деяких її елементів, зокрема недержавної системи національної безпеки. Природно, що через постійну неповноту знань про дії вказаних закономірностей, а також відсутність реальних можливостей (ресурсів) багато аспектів соціальних процесів лишаються поза межами впливу з боку суспільства. Окрім цього, сам вплив на такі процеси справляється суспільством опосередковано, тобто через організацію діяльності спеціальних органів. Останні, своєю чергою, прямо чи опосередковано регулюють окремі виявлення конкретних процесів. Подібний вплив суспільства на соціальні процеси з метою їх упорядкування є результатом пізнавальної та перетворювальної діяльності людей, соціальних спільнот. Управління при цьому складається тільки з організації ефективного функціонування відповідних соціальних утворень.

За своїм змістом управлінські відносини виступають як організаційні, оскільки за їх допомогою забезпечується формування, цілеспрямоване та упорядковане функціонування недержавної системи національної безпеки. Таким чином, управлінські відносини являють собою конкретну форму соціальних зв'язків свідомо-вольового та організаційного характеру, в котрих одна сторона (суб'єкт) є носієм функцій управління, а друга (об'єкт) зазнає її регулюючого впливу, який відповідає цілям менеджменту недержавної системи національної безпеки.

Сутність управлінських відносин виявляється в системі функціональних, організаційних і інформаційних зв'язків, які виникають між людьми, їх спільнотами в процесі управління.

Виходячи з характеру зв'язків між суб'єктом і об'єктом, можна виділити управлінські відносини субординації та координації.

Першим з них притаманне розпорядництво, тобто адміністрування керівника і виконавство підлеглих. Залежно від типу організації управління, визнаного в тій чи інший системі, відносини субординації можуть бути лінійними, функціональними і змішаними. Однак усі різновиди відносин субординації передбачають вплив на волю учасників спільної діяльності на основі принципу "влада – під порядкування". У відносинах же координації на перший план висуваються погодження цілей та визначення порядку діяльності окремих осіб та спільностей.

За ознакою нормованості соціальних ролей суб'єктів управління виділяються формальні та неформальні управлінські відносини. Перші з них – відносини між суб'єктом і об'єктом управління, які регулюються нормативними актами. Другі ж складаються, як правило, на основі психологічної сумісності людей, відповідності їх характерів, збігу інтересів, симпатій та антипатій. На відміну від формальних управлінських відносин, які базуються, насамперед, на "авторитеті влади", неформальні відносини ґрунтуються на "владі авторитету".

У більшості випадків управлінські відносини регламентуються нормами права, що упорядковує компетенцію суб'єкта управління, його організаційну структуру, Внаслідок вони набувають характеру правових відносин, в котрих персоніфікуються юридичні права і обов'язки сторін. Однак управлінська діяльність тісно пов'язана з елементами творчості, котрі не піддаються повною мірою фіксації та нормуванню. Оокрім цього, в регулюванні управлінських відносин беруть участь й інші соціальні норми та правила організаційного характеру.

Таким чином, розгляд сутності та змісті менеджменту недержавної системи національної безпеки дає змогу визначити його як об'єктивно необхідний різновид діяльності, що складається із свідомого та цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на різні об'єкти з метою забезпечення їх безпеки відповідно до об'єктивних закономірностей розвитку. У більш широкому розумінні менеджмент НСВ можна визначити як особливий вид діяльності спеціально створених підприємств недержавної форми власності по упорядкуванню самої системи недержавної безпеки, забезпеченню її оптимального функціонування та розвитку з метою ефективного і результативного вирішення завдань з забезпечення безпеки особи, суспільства та держави, які поставлені перед нею.

Зміст цієї діяльності складає:

● визначення цілей, завдань і функцій підприємств (фірми, підрозділу, окремого співробітника) безпеки;

● розробку та вдосконалення їх організаційно-функціональної структури;

● забезпечення людськими, фінансовими, фізичними, інформаційними та іншими ресурсами;

● підготовку і реалізацію управлінських рішень;

● забезпечення скоординованості дій підприємств, служб, підрозділів, співробітників безпеки;

● регулювання їх організації та функціонування з урахуванням реалій об'єктивної дійсності та відхилень від визначених цілей;

● створення ефективної системи обліку та контролю. Менеджмент НСБ здійснюється недержавними організаціями переважно засобами неюридичного характеру і часто доповнює державне управління. Оскільки держава не охоплює всі прояви суспільного життя, воно повинне створювати необхідні умови для того, щоб об'єднання громадян могли на засадах самодіяльності братії активну участь у забезпеченні безпеки як особи та суспільства, так і держави, впливати на формування та реалізацію управлінських програм у сфері безпеки.

В умовах подальшої демократизації нашого суспільства все більшого значення набуває формування дієздатної недержавної системи національної безпеки, котра має посісти чільне місце у системі забезпечення національної безпеки країни.

Існування, результативне та ефективне функціонування НСБ є важливою умовою усунення рудиментів старої системи безпеки, подолання бюрократизму її апарату, спроб вирішувати будь-яке складне економічне або соціальне завдання тільки командно-адміністративними методами, засобами тільки державної системи безпеки. Тільки демократизація суспільства здатна реально протиставити проявам консерватизму, корисливим інтересам посадових осіб безмежний потенціал творчості, ініціативи широкого загалу громадських організацій і формувань.

Висновки

Резюмуючи наведене, зазначимо наступне. Теорію національної безпеки є багатогранним. Маючи багатошаровий зміст, він потребує адекватної методології для вивчення. Ситуація, яка склалася в Україні, коли фактично сфера забезпечення безпеки повністю контролюється державної системою безпеки не є оптимальним варіантом вирішення проблем, які постали перед Україною останнім часом. Саме тому у роботі акцентується увага на тій обставині, що недержавна система безпека має розглядатися не як альтернативна, а як партнерська органічна система, котра на рівні із державною здійснюватиме забезпечення безпеки передусім особи і суспільства, а також, в окремих випадках, і самої держави.

Авторами запропоновано у широкому плані під системою забезпечення національної безпеки розуміти множину інтересів особи, суспільства і

держави, джерел загроз і небезпек, внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на стан безпеки, умови їх генезису, еволюції та балансу, сукупність норм права і створених на їх основі інститутів (державних і недержавних, призначених забезпечувати національну безпеку) і механізмів взаємодії з метою досягнення цілей національної безпеки. Водночас під системою забезпечення національної безпеки ми розуміємо широкий спектр державних і недержавних інститутів, що здійснюють свою діяльність в інтересах досягнення необхідного рівня управління системою національної безпеки.

На підставі застосування формально-логічного, структурно-функціонального методу, а також методології синергетики, було аргументовано позицію щодо потреби здійснення менеджменту недержавної системи національної безпеки, з огляду на що розглянуті сутність та зміст менеджменту недержавної системи національної безпеки.

Загалом ж по роботі можна зробити декілька важливих висновків:

1) безпека як форма соціального життя і як результат суспільної діяльності перебуває у безпосередній залежності від мети і засобів, які використовуються по її досягненню;

2) безпека як соціальна категорія повністю залежна від характеру засобів впливу, застосованих у системах, які мають на меті забезпечення безпеки у різних сферах соціального життя; засоби управління реалізуються з допомогою відповідних організаційних процедур, тому можна говорити і про специфічні механізми, процедури управлінського впливу, які мають на меті забезпечення безпеки;

3) соціальна безпека вимагає відповідного механізму її реалізації. Механізм управління у сфері безпеки становить цілісну форму дій учасників процесу безпеки і є природною властивістю соціального буття, невід'ємною його частиною;

4) безпека не обмежується тільки захисними діями, а й включає активні дії щодо управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, нейтралізації небезпекогенних джерел;

б) громадянське суспільство неідентичне державі й останнє покликано служити йому;

6) недержавна система безпеки є невід'ємною складовою частиною цілісної системи забезпечення національної безпеки і разом з державною системою утворюють той збалансований організм, що дає змогу повноправного і всебічного розвитку, інтеграції та широкомасштабної реалізації інтересів особи, суспільства та держави, – систему забезпечення національної безпеки;

7) тільки в поєднанні цих двох систем стає можливим успішне вирішення цілого комплексу проблем, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки України;

8) ретельний аналіз основних завдань недержавної системи національної безпеки дав змогу дійти висновку про стійку взаємодію державних і недержавних інституцій у системі забезпечення національної безпеки, що у більш загальному плані ще раз підтвердило взаємо-потребу і взаємодоповнюваність державної та недержавної підсистем забезпечення національно безпеки;

9) до структури недержавної системи національної безпеки включають: український народ, органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення, об'єднання громадян, професійні спілки, приватний нотаріат, адвокатуру, приватні детективні та охоронні підприємства.

Сильна держава немислима без недержавної системи національної безпеки, тому її формування зміцнить могутність нашої країни, додасть громадянам впевненості в їхньому безпечному майбутті, а Україні – солідний імпульс у розвитку і становленні регіональним лідером.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Поняття та зміст недержавної системи національної безпеки.

2. Стан національної безпеки та основні завдання недержавних суб'єктів з їх забезпечення.

3. Види джерел загроз і небезпек національній безпеці, управління якими може здійснювати недержавна система забезпечення національної безпеки.

4. Напрями розвитку системи забезпечення національної безпеки недержавною системою.

5. Структура та компетенція основних складових недержавної системи національної безпеки України.

6. Поняття менеджменту недержавної системи національної безпеки.

7. Зміст менеджменту недержавної системи національної безпеки.

Завдання для самопідготовки

1. Сформуйте Доктрину недержавного забезпечення національної безпеки.

2. Окресліть механізми взаємодії недержавних і державних суб'єктів забезпечення національної безпеки.

3. Сформулюйте професіограму фахівця в ескері управління національною безпекою.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

1. Про адвокатуру: Закон України // Відомості Верховної Ради України, 1993. – № 9. – Ст. 62.

2. Про нотаріат: Закон України // Відомості Верховної Ради України, 1993. – № 39. – Ст. 383.

8. Про об'єднання громадян: Закон України // Відомості Верховної Ради України, 1992. – № 34. – Ст. 504.

4. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України // Відомості Верховної Ради України, 1999" – № 45. – Ст. 397.

б. Про участь громадян в охороні громадського порядку і дерясавного кордону: Закон України // Відомості Верховної Ради України, 2000. – № 40. – Ст. 338.