Ви­д-во ЛДУ БЖД 17 страница

5. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти/ Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін-т проблем міжнародної безпеки. – К.: НІПМБ, 2001. – 300 с.

6. Вешютиев Ю.Ю. Синергетика в праве// Государство и право. – 2002, № 4. – С. 64‑69.

7. Видрін Д. Концепція стратегії безпеки (Україна у посттоталітарний період)// Розбудова держави. – 1993, № 5. – С. 36‑41.

8. Воєнная доктрина русского народного ополчения// Национальная безопасность и геополитика России. – 2002, № 10‑11. – С. 14‑20.

9. Гончаренко А, Джангужин Р., Лисицын Э. Гражданский контроль и система национальной безопасности// Зеркало недели, № 35 от 14.09.02. – С. 12.

10. Графский ВТ. Юридическая антропология как проблема и учебный курс// Право и политика. – 2002, № 9. – С 138‑142.

11. Данільян ОТ., Дзьобань OJJ., Панов МЛ. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: навч. посібник. – X.*. Фоліо, 2002. – 285 с.

12. История политических и правовых учений. Учебник/ под ред. О.Э. Лейста. – М.: ИКД "Зерцало-М", 2001. – 688 с.

13. Картавцев B.C. Концепція національної безпеки України (проблеми підготовки та основні положення)// Вісник Академії правових наук України. – Харків. –1995. – Вил. 4. – С. 25‑34.

14. Касьянов АА., РеменюкАЛ. Славянская доктрина// Национальная безопасность и геополитика России. – 2003. – Мі 3‑4. – С. 118‑131.

15. Керимов ДА. Система права и систематизация законодательства/ / Право и образование. – 2003, № 1. – С. 7‑28.

16. Кондратьев Я.Ю., Ліпкан В А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 20 с.

17. Концепція національної безпеки: між тоталітаризмом і демократією// Підтекст. – 1996, № 3 (7). – С. 13‑18.

18. Концепція розвитку законодавства України на 1997‑2005 роки. – К.:, 1997.

19. Копейчиков В" Колодій А, Українчук О. Про концепцію національної безпеки України// Право України. – 1993, № 5‑6. – С. 9‑13.

20. Костенко Г.Ф. Теоретичні основи стратегії національної безпеки. навч. посібник. – К.: ЗАТ Видавничий дім " ДЕМІД", 2002. –144 с.

21. Кравець Є. Національна безпека України: до концепції законодавства// Вісник АПрН України. – 1994, № 1. – С. 83‑90.

22. Кравець Э., Мельник М. Концепція національної безпеки України. Проект// Хрещатик. – 23 листопада. – 1993. – С 4.

23. Кучма ДЛ. Методологические основы концепции национальной безопасности Украины// Наука і оборона. Збірка наук, матеріалів. – Вип. 1. – К, 1995. – С. 39‑51.

24. Левицька М.Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Дис.кандидата юрид. наук: 12.00.01./ Національна академія внутрішніх справ України. – К.:, 2002. – 206 с.

25. Липкан В А. Информационный фаст-фуд – приятного аппетита// Бизнес и безопасность. – 2002, № 5. – С. 4‑5.

26. Литягин НЛ. Организационные предпосылки систематизации законодательства// Журнал российского права. – 2002, № 4. – С. 29‑35.

27. Ліпкан ВА. Безпекознавство: навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-та, 2003. – 208 с.

28. Ліпкан В А. Методологія формування правового поля системи забезпечення національної безпеки України// Держава і право. – 2002, № 18. – С. 70‑76.

29. Ліпкан ВА. Націобезпекознавча парадигма// Право України. – 2003, № 2. – С. 120‑123.

30. Ліпкан ВА. Національна безпека України: иормативно-правові аспекти забезпечення. – К.: Текст, 2003. – 180 с.

81. Ліпкан ВА. Неопарадигма національної безпеки// Право України. – 2002, № 11. – С. 19‑23.

32. Ліпкан ВА. Організація недержавної системи національної безпеки: Дипломна робота/ Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу. – К.:, 2003. – 110 с.

33. Ліпкан ВА. Правове забезпечення управління системою національної безпеки// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002, № 3. – С. 19‑24.

34. Ліпкан ВА. Предмет націобезпекознавства// Держава і право. – 2003, № 19. – С. 39‑44.

35. Ліпкан ВА. Системний підхід до побудови еталонної моделі системи забезпечення національної безпеки// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – М.:. – С. 19‑24.

36. Ліпкан ВА. Сутність та зміст управління системою національної безпеки// Правова держава. – 2003, вип. 14. – С. 257‑266.

87. Ліпкан ВА. Сучасний зміст української національної ідеї// Держава і право. – 2002, № 17. – С. 463‑466.

38. Ліпкан В А., Кондратьев ПЛ. Боротьба з тероризмом: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 20 с.

39. Ліпкан В А., Никифорчук ДЛ., Руденно МЛІ. Боротьба з тероризмом. – К.: Знання, 2002. – 254 с.

40. Мурашин Г., Кравец Е. О концепции национальной безопасности// Политика и время. – 1992, № 5. – С. 10‑19.

41. Научные основы концепции безопасности// Информационный сб. "Безопасность". – 1997, № 5‑6. – С. 35‑39.

42. Національна безпека України" 1994‑1996 рр.: Наук. доп. ШСД/ Редколегія: О.Ф. Белов та ін. – К.: НІСД, 1997. – 197 с.

43. Недержавна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України/ Зб. матеріалів науково-практичної конференції 16‑17 травня 2001 р., Київ.– К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2001. – 480 с.

44. Нижник НТ., Ситник ГЛ., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): навч. посіб. для вищих навч. закладів. – К.: Преса України, 2000. – 304 с.

45. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: підручник/ За ред. Ю.Ф. Кравченка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 702 с.

46. Про основи національної безпеки України: Закон України// Офіційний Вісник України. – 2003, № 29. – Ст. 1433.

47. Рябцев В.Л., Блинова АЮ. Ведомственные нормативные правовые акты: проблемы систематизации// Журнал российского права. – 2002. – Ук 10. – С. 34‑39.

48. Саидов A.Н. О развитии антропологии права// Право и политика. – 2002, № 9. – С. 143‑151.

49. Системность законодательства как чинник повышения его качества// Государство и право. – 2002, № 8. – С. 5‑15.

50. Сіренко В.Ф., Ющик OJ. Законодавство і закон/ Методологічні підходи до визначення ефективності законодавства/// Вісн. Акад. прав, наук України, – 1994, № 2. – С. 13‑22.

51. Скороход ЛІ., Скороход Ю.С. Про концепцію національної безпеки України// вісник міжнародних відносин. – 1993.– № 1. – С. 50‑59.

52. Советский энциклопедический словарь/ Гл. ред. А.М. Прохоров. 3-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1984. – 1600 с.

53. Соснин АС, Прыгунов ПЛ. Менеджмент безопасности предпринимательства: Учеб. пособие. – К.: Изд-во Европ. ун-та, 2002. – 357 с.

54. Спірін О., Паламарчук В. Концепція національної безпеки України: регіональний аспект// Урядовий кур'єр. – 1997, № 38‑39 (1 бер.). – С. 8.

55. Стахов А. Концепция национальной безопасности России: административно-правовой аспект// Российская юстиция. – 2003, № 3. – С. 23‑24.

56. Теория государства и права: Учебник для вузов/ под ред. В.М. Ко-рельского, В.Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА ИНФРА-М, 2002. – 616 с.

57. Теория права и государства. Учебник для юридических вузов/ под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Право и закон, 1996, – 424 с.

58. Тероризм і національна безпека України: Матеріали міжнар. ковф. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 276 С.

59. Тихомиров ЮА. Глобализация: взаимовлияние внутреннего к. международного права// Журнал российского права. – 2002, № 11. – С. 3‑12.

60. Шемшученко Ю.С. Концепція правова// Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова, редкол.) та ів. – К.: "Укр. енцикл.", 2001, т. 3.: К. – М.: – 792 с.

Розділ 4. ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

Одержати сотні перемог у бою –

це не межа мистецтва.

Підкорити супротивника без бою –

ось де вінець мистецтва.

Сунь Цзи

Інформаційна безпека України[14] є невід'ємною складовою частиною національної безпеки, тому її системний аналіз потрібний для формування базових знань та уявлень про національну безпеку.

Актуальність дослідження цієї теми базується на такій низці чинників:

● з кожним роком головним стратегічним ресурсом, основою наукової, економічної та оборонної могутності держави стає інформація та стан розвитку інформаційних технологій;

● інформація у теперішньому суспільстві для кожної людини є таким атрибутом, від якого безпосередньо залежить ефективність безпеки її життєдіяльності;

● сучасні інформаційні технології принципово змінили обсяг і важливість інформації, яка обертається в технічних засобах її збереження, оброблення та передачі;

● комп'ютеризація практично усієї сфер діяльності людини, а також її повсякденного побуту призвела до появи значного кола внутрішніх і зовнішніх джерел загроз і небезпек, нетрадиційних каналів витоку інформації та несанкціонованого доступу до неї;

● масове оснащення державних установ, підприємств, організацій і приватних осіб засобами комп'ютерної техніки і під'єднання їх до глобальних інформаційних систем, які містять реальну загрозу несанкціонованого контролю за інформаційними процесами і ресурсами, навмисного втручання в них;

● застосування інформаційних методів і засобів для ведення інформаційних війн стало реальністю сьогодення для забування свідомості громадян багатьох, навіть розвинених держав;

● недосконалість правового регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки призводить до серйозних негативних наслідків, які ускладнюють підтримання необхідного балансу інтересів осіб, суспільства та держави, погіршують процес формування конкурентоспроможних місцевих інформаційних агентств і засобів масової інформації;

● недобросовісне використання інформаційного простору однієї держави акредитованими агентствами інших держав призводить до зниження рівня її внутрішньої інформаційної безпеки, внаслідок чого у ній відбувається дестабілізація соціально-політичної обстановки, проведення акцій непокори та опору прийняттю тих чи інших державних рішень;

● конституційні права громадян на недоторканність приватного життя, особистої та сімейної таємниці, таємниці листування не мають достатнього організаційно-правового і технічного забезпечення;

● значно погіршується ситуація із забезпеченням конфіденційної державної таємниці, на недостатньому рівні розвинені механізми збереження службової та комерційної таємниці;

● завдана істотна шкода кадровому потенціалу колективів тих підприємств, які діють у сфері створення інформаційних систем і засобів підтримки інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж;

● відставання вітчизняних інформаційних технологій від багатьох закордонних зразків змушує проектантів при створенні інформаційних систем передбачати імпортну комп'ютерну техніку і залучати іноземні фірми для їх налагодження, через що підвищується імовірність несанкціонованого доступу до інформації, що обробляється, зростає залежність від іноземних виробників комп'ютерної та телекомунікаційної техніки, а також відповідного програмного забезпечення.

Водночас процес інформатизації суспільства розвивається стрімко і здебільшого непередбачувано. Інформатизація приводить до створення єдиного інформаційного простору, в межах якого відбувається збирання, накопичення, оброблення, зберігання та обмін інформацією між суб'єктами цього простору – окремими особами, організаціями, державами.

Нормальна життєдіяльність суспільства визначається рівнем свого розвитку, якістю функціонування громадських і державних структур та безпекою інформаційного середовища, а також рівнем і станом нормативно-правового забезпечення цих процесів. Сучасне інформаційне законодавство загалом спрямовано на закріплення державної інформаційної політики, яка передбачає забезпечення гарантованого рівня національної безпеки в інформаційній сфері, нормального розвитку інформаційних технологій і засобів захисту інформації, вилучення монополізму в даній області, запобігання розроблення інформаційно деструктивних технологій впливу на антропогенну популяцію, захист авторських і суміжних прав тощо.

Виробництво й управління, оборона та зв'язок, транспорт і енергетика, банківська справа та фінанси, наука й освіта, медицина та екологія – все більше залежать від розвитку інформаційних технологій, інтенсивності інформаційного обміну, повноти, своєчасності та достовірності отриманої інформації.

Поява й активізація джерел загроз і небезпек в інформаційній сфері, передусім джерел загроз і небезпек від ведення інформаційних війн, істотно підвищує значення інформаційної безпеки в системі національної безпеки України і вимагає уточнення її суті та розширення змісту. Втрата контролю над національними інформаційними комунікаціями у XXI ст. може призвести до втрати національної незалежності загалом. Майбутні війни – інформаційні війни без застосування прямого насильства, засобами яких є непрямі, а опосередковані дії, основними методами діяльності яких будуть рекламні компанії та засоби масової інформації.

Особливо варто відзначити важливість широкого застосування загальноосвітніх курсів з інформаційної безпеки при підготовці кадрів різної професійної спрямованості, які враховують перспективи розвитку інформаційної цивілізації, суспільства та особистості зокрема.

4.1. Зміст і основні поняття інформаційної безпеки України

4.1.1. Зміст системи інформаційної безпеки

Характерною ознакою сучасного етапу економічного та науково-технічного прогресу є стрімкий розвиток інформаційних технологій, їх якнайширше використання як у повсякденному житті, так і управлінні державою. Обсяг опрацьованої інформації та стан інформаційних технологій все більше визначають розвиток суспільства та слугують новими джерелами національної могутності. Становлення інформаційного суспільства радикально змінює політичну, екологічну та соціальну сфери життєдіяльності людства. У цих умовах формування інформаційного суспільства змінює звичні предмети праці на інформацію та знання. Водночас основою глобалізації стають інтеграція інформаційних систем різних держав до єдиної загальносвітової інформаційної системи, формування єдиного інформаційного простору, створення глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж, інтенсивне впровадження нових інформаційних технологій в усі галузі суспільного життя, включаючи і державне управління.

Глобальний процес інформатизації суспільства охопив практично всі країни світу і нині є стрижнем науково-технічного і соціально-економічного розвитку.

Інформатизація суспільства ставить за мету організаційний, соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для всебічного задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади й управління на основі формування та використання інформаційних ресурсів і систем, локальних і глобальних мереж, методів і засобів інформаційних технологій, комп'ютерної та телекомунікаційної техніки. Основними завданнями інформатизації суспільства є:

● всебічне інформаційне забезпечення потреб суб'єктів інформаційних відносин;

● створення єдиного безпечного інформаційного простору;

● створення, впровадження та використання інформаційних систем, технологій і продуктів загального значення;

● підготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації у сфері інформатизації.

Охоплення сутності змісту поняття "інформаційна безпека" є важливим завданнями системного аналізу. Будь-яке вчення тільки тоді досягає зрілості та досконалості, коли розкриває сутність досліджуваних явищ, дає змогу передбачати майбутні зміни не тільки у сфері явищ, а й у сфері сутностей. Пізнання сутності інформаційної безпеки можливе тільки на основі абстрактного мислення, створення теорії досліджуваного предмета, усвідомлення внутрішнього змісту, виявлення характерних ознак, розкриття сутнісних характеристик поняття, що вивчається.

Здебільшого структура предмета складається в історичному процесі, тобто формується єдність внутрішнього змісту і зовнішніх проявів, а також суперечливих сутностей, які співпадають і не співпадають між собою. Сутність – сукупність глибинних зв'язків, відносин і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції розвитку системи. Сутність може вважатися пізнаною, коли відомі причини виникнення та джерела розвитку об'єкта, що розглядається, шляхи його формування або технічного репродукування, якщо в теорії або на практиці створена його достовірна модель. Одна й та сама сутність може мати множину різних явищ.

Сутність проявляється та осягається в дефініції, яке виражає видове поняття. Таким щодо інформаційної безпеки є поняття безпеки, яке характеризує певний процес управління джерелами загроз та рівнем їх небезпеки. Відповідно видове поняття "інформаційна безпека" означає процес управління джерелами загроз та рівнем їх небезпеки в інформаційній сфері.

Саме тому інформаційна безпека є невід'ємною частиною загальної безпеки, чи то національної, чи то регіональної, чи то міжнародної. Аналіз інформаційної безпеки передбачає розгляд сукупності таких об'єктивних чинників:

● потреб осіб, суспільства та держави, а також світового співтовариства;

● уразливість фізичних і юридичних осіб, суспільства та держави від інформаційних технологій;

● наявність широкого кола джерел загроз і рівнів їх небезпек, якими має управляти система забезпечення інформаційної безпеки.

Інформаційна безпека є складовим компонентом загальної проблеми інформаційного забезпечення особи, суспільства та держави. Вона орієнтована на захист нових або вже згаданих суб'єктів інформаційних ресурсів, законних інтересів. Зміст поняття "інформаційна безпека" розкривається у практичній діяльності силових структур, наукових дослідженнях, а також нормативно-правових документах.

Так, визначення інформаційної безпеки було дано у Федеральному Законі Росії "Про участь у міжнародному інформаційному обміні". У даному законі інформаційна безпека розглядалася як стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який (стан) забезпечує його формування, використання та розвиток в інтересах громадян і суспільства, організацій і держави. Це трактування виходить з того, що захист інформації та інформаційної інфраструктури становить зміст інформаційної безпеки. При цьому наголос робиться на технічний бік проблеми.

Дещо інше визначення інформаційної безпеки міститься у Доктрині інформаційної безпеки Російської Федерації, де вона визначається як стан захищеності її національних інтересів у інформаційній сфері, які визначаються сукупністю збалансованих інтересів осіб, суспільства та держави. З цього визначення випливає, що зміст поняття інформаційна безпека базується на інтересах суб'єктів суспільних відносин в інформаційній сфері, від збалансованості яких залежить кількість джерел загроз і небезпек і рівень їх небезпеки.

Необхідно зазначити, що у науковій літературі поки бракує єдиного консолідованого погляду на зміст поняття "інформаційна безпека". Для одних воно відображає стан, для інших процес, діяльність, здатність, систему гарантій, властивість, функцію. Тому виникає потреба в класифікації напрямів визначення поняття, що аналізується.

Так, наприклад, представник першого напряму за нашою умовною класифікацією, Ю.А. Фісун, який працює в Академії управління МВС РФ, характеризує інформаційну безпеку як "стан захищеності інформаційного середовища, який відповідає інтересам держави, згідно з яким забезпечується формування, використання та створення можливості розвитку незалежно від впливу внутрішніх і зовнішніх інформаційних джерел загроз і небезпек". Такої ж позиції притримуються і розробники концепції інформаційної безпеки центру Разумкова, а також деякі українські дослідники, які вважають за необхідне визначати інформаційну безпеку як стан захищеності. Так, наприклад, В.К. Гасеський, В.А. Авраменко визначають інформаційну безпеку як стан захищеності життєво важливих інтересів осіб, суспільства та держави, який вилучає можливість заподіяння їм шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення законодавчо забороненої чи обмеженої для поширення інформації. Водночас як О.Г. Додонов визначає інформаційну безпеку як стан захищеності інформаційного простору, який забезпечує формування та розвиток цього простору в інтересах особистості, суспільства та держави.

Аналогічного погляду дотримується й інший російський дослідник І. Панарін, роблячи більший акцент на ролі політичної еліти, яка може протистояти інформаційному впливу. На його думку, інформаційна безпека – стан інформаційного середовища суспільства і політичної еліти, який забезпечує її формування та розвиток у інтересах керівництва країни, громадян і суспільства.

Дещо в іншому ракурсі трактує інформаційну безпеку А.А. Тер-Акопов, який репрезентує позицію другого напряму. Під інформаційною безпекою він розуміє стан захищеності інформації, яка забезпечує життєво важливі інтереси людини. У рамках цього напряму існує визначення інформаційної безпеки як стану, тенденції розвитку, умови життєдіяльності соціуму, його структур, інститутів і установ, при яких забезпечується збереження їх якісного перебування з об'єктивними обумовленими інноваціями в ній, і вільне її функціонування, що відповідає власній природі. Ряд представників цього напряму розглядають інформаційну безпеку як стан, який характеризується відсутністю небезпеки, тобто чинників і умов, які загрожують безпосередньо індивіду, спільноті, державі з боку інформаційно-комунікаційного середовища. Прибічники такого підходу розглядають інформаційну безпеку як стан і процес захищеності осіб, суспільства, держави від реальних або потенційних джерел загроз і небезпек. Водночас, на думку В.А. Ліпкана, розглядати інформаційну безпеку тільки як стан є не зовсім точним, і не відображає динамізму як самої безпеки, так і тої системи, для якої безпека виступає як функція її подальшого розвитку та існування.

Необхідно зазначити, що поняття процес істотно відрізняється від поняття стан. Поняття процес означає послідовність станів, пов'язаність стадій їх зміни і розвитку, тобто на відміну від поняття "стан", поняття "процес" акцентує увагу на моменті спрямованості в зміні об'єкта, траєкторії його руху, тоді як "стан" відображає тільки один момент, певну мить безпеки, а отже не вичерпує її повністю.

Представник третього напряму В.І. Ярочкін визначає безпеку як "стан захищеності осіб, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх джерел загроз і рівнів їх небезпек, які базуються на діяльності осіб, суспільства, держави, світового співтовариства з виявлення (вивчення), попередження, послаблення, ліквідації та усунення потенційних джерел загроз і рівнів їх небезпек, здатних загубити їх, залишити фундаментальних матеріальних і духовних цінностей, завдати неприйнятної шкоди, закрити шлях для прогресивного розвитку". Застосування дієвого підходу, на думку В.А. Ліпкана, є більш адекватним при описуванні інформаційної безпеки, і ми певною мірою можемо підтримати дане визначення у загальному плані, однак не погодитись із деталізацією напрямів діяльності, які з плином часу змінюватимуться, а отже закладатимуть потенціал нестійкості як до самого визначення, так і до функціонування відповідних суб'єктів.

М.П. Хрипков вважає, що діяльність з забезпечення інформаційної безпеки осіб, суспільства та держави виникає в ході вирішення суперечності між такою об'єктивною реальністю, як небезпека, і потребою розумної сутності, соціального індивіда, соціальної групи попередити її можливі шкідливі наслідки. Водночас за цього випадку функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки зводиться тільки до реагування, тоді як превенція залишається поза увагою.

Саме тому, за переконанням В.А. Ліпкана, інформаційна безпека представляє собою діяльність органів державного управління. Звідси витікає важливий висновок, що необхідно діяти активно, здійснюючи вплив на джерела інформаційної небезпеки. При цьому щодо змісту інформаційної безпеки доцільно використовувати не поняття "інтереси", а більш фундаментальне поняття "цінності", через те, що у цінностях виражаються інтереси суб'єктів суспільних відносин, зіткнення яких породжує джерела загроз.

Наступний погляд передбачає, що у самому загальному вигляді під інформаційною безпекою можна розуміти здатність суб'єкта зберігати свої системоутворювальні властивості, основні характеристики при патогенних дезорганізаційних, деструктивних впливах на кібернетичний простір, інформаційно-комунікаційні технології.

На думку прибічників цього погляду, інформаційна безпека і забезпечення інформаційної безпеки становлять різні поняття через те, що безпека виражає характеристику стану соціальної спільноти, тоді як забезпечення безпеки – дієву характеристику, тобто діяльність органів державної влади і управління з підтримання безпеки. У цьому плані інформаційна безпека усвідомлюється як основа ціле направлення політики, а забезпечення інформаційної безпеки – як діяльність з досягнення безпечного стану суспільства або соціальної групи. Цієї ж думки дотримується й В.А. Ліпкан.

Цікавою є думка відомого українського дослідника проблем інформаційної безпеки Р.Л. Калюжного, який вважає, що інформаційна безпека – вид:

● суспільних інформаційних правовідносин щодо створення, підтримки, охорони та захисту бажаних для особи, суспільства та держави безпечних умов життєдіяльності;

● суспільних правовідносин, пов'язаних із створенням, розповсюдженням, зберіганням і використанням інформації.

Загалом інформаційна безпека покликана забезпечити реалізацію національних інтересів за допомогою усього арсеналу засобів, що є в її розпорядженні. Тому основний сенс політики інформаційної безпеки – вільний розвиток і процвітання суспільства.

Отже, інформаційна безпека є одним з найважливіших понять у сучасній інформаційній науці та різних сферах людської діяльності. Сутність і комплексність цього поняття проявляється характером сучасного інформаційного суспільства. Аналіз різних підходів до визначення змісту поняття "інформаційна безпека" дає змогу звернути увагу на недоцільність суворого обрання тієї чи іншої позиції. Наведені вище погляди, а вірніше підходи до визначення поняття інформаційної безпеки дають змогу розглядати дану проблему більш комплексно і системно, додати знань про цю багатогранну область діяльності. Більше цього, за переконанням В.А. Ліпкана найбільш прийнятним є інтегральний підхід, згідно з яким інформаційна безпека визначатиметься за допомогою окреслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних технологій.

Такий підхід дає змогу зробити висновок про те, що інформаційна безпека не може розглядатися тільки як окремий стан особи, суспільства чи держави. Безперечно, що це є і властивістю, атрибутом інформаційного суспільства, діяльністю і результатом діяльності людини, спрямованої на забезпечення певного рівня безпеки в інформаційній сфері. Інформаційна безпека має враховувати майбутнє, а отже, вона не є станом, а представляє собою процес, тобто має свою траєкторію поступального руху. Таким чином, інформаційну безпеку необхідно розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як стан, властивість, а також управління джерелами загроз і рівнями їх небезпеки, згідно з якими забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення та мінімізації впливу негативних наслідків.

Також наголосимо на тому, що не варто підтримувати позицій тих дослідників, які прагнуть звести інформаційну безпеку тільки до методів і засобів захисту інформації. Інформаційна безпека за своєї сутністю є більш широким поняттям. Отже, інформаційна безпека – багатогранна область діяльності, в якій успіх може принести тільки системний аналіз проблеми, пов'язаної з її забезпеченням, та прийняття оптимальних рішень щодо їх усунення.

Дослідження сутності інформаційної безпеки має враховувати той факт, що вона є тільки внутрішнім змістом предмету, який знаходить своє вираження у стійкій єдності усіх багатоманітних і суперечливих формах інформаційного буття.

Базовою характеристикою інформаційної безпеки необхідно вважати імовірність появи джерел загроз і небезпек з підвищеним рівнем небезпеки, ризиком ліквідації джерел загроз і небезпек або зменшенням рівнів їх небезпек для особи, суспільства та держави. Критерієм ефективності забезпечення інформаційної безпеки є високий рівень безпеки при мінімумі відповідних затрат на їх забезпечення.

Отже, можна говорити про ієрархічну структуру поняття інформаційної безпеки. Основними її елементами є життєво важливі інтереси соціальної системи, які співрозмірно відносяться до зовнішніх чинників у вигляді інтересів наднаціональних або інших національно-державних структур в рамках міжнародного співтовариства. Зсередини національно-державного утворення його життєво важливі інтереси перебувають у взаємодії з інтересами елементів, які складають дане утворення. Як останні, то тут виступають соціальні групи, політична еліта, державні та приватні організації, партії, релігійні та етнічні утворення, рухи тощо. Сукупність внутрішніх і зовнішніх інформаційних джерел загроз і небезпек створюють передумови для порушення безпечного функціонування системи державного управління.