Ви­д-во ЛДУ БЖД 14 страница

● переосмислення власної історії на основі психо- і еволюційно-історичних методів, формування національного ідеалу, національної мети, національної ідеї, а також національних інтересів з виділенням серед них пріоритетних, цілеспрямоване формування неоідеології національної безпеки, що у своїй сукупності склало б неопарадигму національної безпеки;

● розвиток міжнародного партнерства з іноземними країнами з питань ЗНБ, а також закладення основ для формування системи регіональної безпеки.

Усвідомлення вагомості цих чинників та їхнього безпосереднього впливу на нормотворчість у системі забезпечення національної безпеки є необхідним для правильного вибору адекватного інструментарію для досягнення поставленої мети. Було б неправильним утриматися від включення в даний інструментарій моніторингу ефективності діючого законодавства, прогнозування та моделювання його динаміки та визначення потреби проведення деяких змін і доповнень. Крізь призму розглянутих проблем можна підтримати думку фахівців з нормотворчості, які вважають, що актуальним для забезпечення ефективного ренормування законодавства, відповідно до визначеної на сучасному етапі розвитку мети, є методологічний потенціал Конституції України.

Такою є характеристика тільки основних, найбільш принципових недоліків, причин і чинників, що впливають на нормотворчість у системі забезпечення національної безпеки. Геополітична ситуація у світі є динамічною і відставання у розробленні нормативно-правової бази щодо регулювання суспільних відносин в системі забезпечення національної безпеки є певною мірою зрозумілим. Водночас надмірне запізнення, а більше цього свідоме гальмування розроблення нормативно-правової бази регулювання цих відносин завдає істотної шкоди державі, знецінює її державний суверенітет, значно ускладнює її поступ до структур загальноєвропейської безпеки.

Тривала відсутність методологічно оновленої концепції національної безпеки спричинила цілу низку негативних явищ: це й корупція, і формування кіберзлочинності, і відмивання брудних грошей, і нелегальна міграція, і торгівля людьми, і тероризм, і наркозлочинність. Більше цього, на міжнародній арені ще досі не сформовано ставлення до України, і це, передусім, пов'язано із відсутністю проголошеної позиції України, її національних інтересів, пріоритетів, а звідси і партнерів. Багатовекторність має лишитися у минулому, ми маємо визначитись: чого хочемо ми, хто нам допомагатиме, і до чого ми прагнемо.

Подолання недоліків у системі забезпечення національної безпеки полягає в необхідності мати чітку концептуальну основу прийняття законів у системі забезпечення національної безпеки за логічною схемою.

По-перше, потребує перегляду КНБ. Більш детально дане питання розглядатиметься вами далі.

По-друге, потребує формування нового інституту національної безпеки – доктринального. Це означає, що український законодавець має увести в законодавчий обіг такий вид нормативно-правового документу, як Доктрина. Далі ми також зупинимось на розгляді цього питання.

По третє, виникає потреба у розробленні законів, які б доводили до кінця регулювання питань в життєво важливих есерах національної безпеки.

По-четверте, потребують прийняття нові КПК і ЩІК, які, продовжуючи лінію груп заковів, зазначених вище, стануть логічним обґрунтуванням усієї системи нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки.

Цей алгоритм охоплює методологічний рівень – рівень регулювання суспільних відносин у системі забезпечення національної безпеки в період глобалізації.

Продовжити розгляд даної теми здається доречним через окреслення напрямів і пріоритетів розвитку законодавства у системі забезпечення національної безпеки.

Ученими правознавцями виділяється дві групи таких напрямів і пріоритетів. Перша з них стосується змісту, а друга – системи законодавства.

За змістом, відповідно до наведених чинників виливу на розвиток законодавства в даній області, є прийняття згідно з проголошеним Президентом України стратегічним курсом па вступ до НАТО, методологічно та концептуально оновленої Концепції національної безпеки, доктрин по усіх видах безпеки, які б конкретизували викладені в Концепції положення, програм, що розвивають і уточнюють положення, викладеш в доктрині, а також пакету законів, серед яких чільне місце посідає оновлений Заков України "Про національну безпеку України", "Про недержавне національної безпеки України".

Динамічний розвиток законодавства не може відбуватися без його внутрішнього упорядкування – стан цілісності є властивим будь-якій системі, що функціонує в межах заданих просторово-часових параметрів. Цим обумовлена друга група напрямів і пріоритетів у структурному удосконаленні системи законодавства в аналізованій сфері.

Принципове значення в становленні нової системи законодавства відіграють процеси його інтеграції та диференціації. Інтеграція спрямована на посилення взаємозв'язку і взаємодії всіх областей законодавства в напряму становлення його як системи. Диференціація полягає у розгалуженні законодавства, зародженні нових його областей, нових видів кодифікації та виявляється у внутрішньому розмежуванні законодавства на матеріальне і процесуальне, публічне і приватне і т.ін.

Дуалізм процесів інтеграції та диференціації законодавства в розглянутій сфері обумовлює наступні напрями його розвитку:

● активізація розвитку базових галузей законодавства у системі забезпечення національної безпеки – прана національної безпеки, права міжнародної безпеки, кримінального права, цивільного права тощо;

● формування нових процесуальних областей законодавства, насамперед, оперативно-розшукового, розвідувального та контррозвідувального;

● забезпечення єдності регулятивного й охоронного законодавства, створення дійового механізму реалізації та контролю за виконанням прийнятих законів;

● синергетичний підхід при прийнятті законодавчих актів.

3.3.3. Принципи формування нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки

Основою цілеспрямованого розвитку й удосконалення галузевого законодавства, як і всього законодавства, є відпрацьовані теорією та практикою відповідні принципи, ігнорування яких негативно позначатиметься на характері і змісті нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки. Систему основних принципів у даній сфері складають:

● принцип верховенства права означає, що основою побудови законодавства в сфері ЗНБ мають бути принципи забезпечення українських національних інтересів, справедливості, гуманізму, пріоритету інтересів української нації, їхній захист від зазіхань будь-якого рівня з боку інших націй, посадових осіб і державних органів, розумний баланс інтересів особи, суспільства та держави;

● принцип верховенства Конституції полягає відповідно цього законодавства Основному Закону держави. Воно не може звужувати прав і свобод людини і громадянина, що надані їм Конституцією;

● принцип верховенства закону означає, що Концепція національної безпеки України, затверджена Законом України, являтиме собою безпосереднє джерело всіх інших нормативних актів, що регулюють правові відносини держави й особи у системі забезпечення національної безпеки. Відповідно до цього принципу всі нормативно-правові акти щодо забезпечення національної безпеки мають відповідати не тільки Конституції України, а й Закону України "Про Концепцію національної безпеки України". Варто додати, що нормативно-правові акти розкривають зміст, деталізують положення закону, тому вони, будучи його органічним продовженням, конкретизують ті фундаментальні положення, що вже закріплені в законі, і жодним чином не можуть виходити за його межі;

● принцип демократизму полягає у створенні юридичних механізмів щодо участі в забезпеченні національної безпеки широкого кола громадських організацій і тісного взаємозв'язку з уповноваженими органами державної влади в цій сфері. У більш абстрактній формі необхідно говорити про потребу вироблення механізмів взаємодії державної та недержавної підсистем забезпечення національної безпеки в сфері окреслених питань. У силу своєї специфіки даний принцип має своєрідний характер, переважно в частині гласності здійснення певних заходів для ЗНБ. Однак ця діяльність має здійснюватися в суворій відповідності із законом і під цивільним демократичним контролем;

● принцип соціальної доцільності представляє собою застосування державою адекватних засобів реагування на динаміку соціальних явищ, у тому числі соціально-аномальних, з метою зміцнення балансу між об'єктивними потребами і національними інтересами з одного боку, і об'єктивними можливостями держави щодо задоволення цих потреб і забезпечення інтересів, з іншого. Даний принцип у своїй основі закладає потенцію гнучкості держави щодо реагування на динаміку соціальних явищ за допомогою застосування відповідного інструментарію, важливе місце серед якого посідають законодавчі важелі;

● принцип наукової обґрунтованості вимагає, щоб увесь інструментарій легітимації ЗНБ базувався на сучасних досягненнях науки і практики, застосуванні наукової методології, концепціях, міжнародному досвіді вирішення зазначених питань. Так, наприклад, для відпрацьовування проекту Закону України "Про боротьбу з тероризмом" була створена спільна робоча група, що складалася із співробітників і науковців Національної академії внутрішніх справ України, Національною юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, Національного університету внутрішніх справ, Національної академії Служби безпеки України, водночас, внаслідок законотворчих баталій було прийнято той проект, в якому зазначені фахівці участі не брали, а його авторство залишило багато питань;

● принцип системності та погодженості означає певну послідовність, поступовість у законотворчості, взаємозв'язок І взаємодію законодавчих актів як зсередини, якщо сукупність нормативних актів з забезпечення національної безпеки у своїй єдності буде утворювати нову якість, так і ззовні, якщо Закон України "Про Концепцію національної безпеки України" буде погоджений з іншими законодавчими актами, що стосуються питань захисту конституційного ладу, територіальної цілісності, державного суверенітету і забезпечення національної безпеки. У даному випадку законодавство має складати систему, з огляду на що, воно, з одного боку, має бути гармонійно вибудуване зсередини, а з іншого боку – узгоджено ззовні;

● принцип пріоритетності загальновизнаних норм і принципів міжнародного права щодо національного законодавства означає узгодження аналізованого законодавства з нормами міжнародного, європейського права, з тими Конвенціями, угодами, які ратифікувала або до яких приєдналася Україна. Водночас, і я хотів би це підкреслити за цього випадку, трактування принципу пріоритетності дещо відрізняється від загальних правил. Так, якщо прикладом у більшості випадків пріоритетними визнаються норми міжнародного права щодо національного законодавства, то стосовно сфери національної безпеки пріоритетними визнаються норми національного права, тобто ті норми, які відображають і забезпечують реалізацію українських національних інтересів.

Для втілення в життя окреслених принципів існує механізм їхнього забезпечення, що ґрунтується на таких основах:

● правові основи законотворчості полягають, на думку фахівців, в існуванні чітко регламентованої процедури законодавчої діяльності, що може знайти своє відображення в законі "Про закони і законодавчу діяльність в Україні", що може сприяти упорядкуванню процесу законотворчості;

● плановість законодавчої діяльності полягає в діяльності законодавчих органів відповідно до заздалегідь розроблених програм, що позбавить законотворчий процес спонтанності, яка характеризується відсутністю відповідного обґрунтування планів законодавчої діяльності;

● організація і координація законодавчої діяльності полягає в синхронізації прийняття нормативно-правових актів щодо забезпечення національної безпеки з іншими нормативними актами, які регулюють суспільні відносини в суміжних областях. Так, наприклад, прийняття Закону України "Про основи національної безпеки Україна" варто було супроводжувати прийняттям пакета законодавчих актів, наприклад таких як: Закон України "Про Концепцію національної безпеки", "Про безпеку особистості", "Про пріоритет внутрішньої та зовнішньої політики", "Про органи внутрішніх справ", "Про недержавне національної безпеки України" тощо;

● законодавча техніка полягає в потребі написання закону простою, зрозумілою, однозначною мовою, яка б позбавляла можливості трактувати закон по-різному. Виконання цих вимог сприяє забезпеченню функції закону – регулюванню або охороні суспільних відносин. З цією метою запропоновано виробити загальний алгоритм написання законів, уніфікувати визначення базових термінів;

● інформаційне забезпечення законодавчої діяльності полягає в застосуванні цілеспрямованого комплексу заходів для розширення інформаційної бази. Суб'єкт законотворчої діяльності має володіти достатньою інформацією про об'єкт правового регулювання з метою надання законотворчій діяльності змістовного характеру. Вирішення цього завдання базується на забезпеченні згаданих вище суб'єктів:

● офіційними виданнями нормативно-правових актів, що регулюють механізм забезпечення національної безпеки і функціонування системи національної безпеки загалом в інших країнах, довідниками і коментарями до них;

● інформацією про ратифіковані Україною міжнародні Конвенції, угоди, декларації тощо стосовно ЗНБ;

● аналітичними і прогностичними матеріалами щодо динаміки законодавства з цього питання;

● науковими (кандидатськими і докторськими) дослідженнями, монографіями, концепціями;

● матеріалами міжнародних і республіканських конференцій, симпозіумів, семінарів по цьому питанню тощо;

● наукове забезпечення законотворчості.

На думку експертів Інституту законодавства Верховної Ради України, невідповідність законодавчої бази вимогам правового забезпечення державного управління суспільством, насамперед пояснюється відсутністю науково обґрунтованої системи управління законодавчим процесом, яке б передбачало:

● по-перше, планування законотворчої діяльності;

● по-друге, її оперативне регулювання з урахуванням особливостей конкретних форм цієї діяльності;

● по-третє, планомірну роботу, спрямовану на визначення ефективної законотворчості.

3.3.4. Засоби забезпечення законотворчої діяльності

Для втілення та реалізації зазначених принципів виникає потреба в окресленні засобів забезпечення даної діяльності. Отже, до основних засобів забезпечення законотворчої діяльності у сфері ЗНБ належать:

● радикальна активізація проведення наукових досліджень чинного законодавства і практики його застосування для обґрунтування потреби в розробленні нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки;

● консультування при прийнятті будь-якого нормативного акта загальної системи правового поля ЗНБ як із практичними працівниками, так і з науковцями;

● проведення експертизи законодавчих актів щодо їх відповідності національним інтересам і впливу на стан національної безпеки;

● проведення соціологічних досліджень за зазначеними питаннях;

● проведення моніторингу законодавства щодо його відповідності інтересам національної безпеки;

● аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства щодо застосування кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за вчинення злочинів, що посягають на основи національної безпеки;

● розроблення моделей і прогностичних сценаріїв, моніторинг розвитку законодавства в даній сфері;

● розроблення наукових основ реалізації державної стратегії національної безпеки;

● проведення незалежної наукової експертизи нормативних актів у розглянутій сфері із залученням у разі потреби іноземних фахівців.

Таким чином, розглянувши поняття нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки, значення права в системі забезпечення національної безпеки, методологію формування правового поля ЗНБ, а також сукупність причин та чинників, що впливають на даний процес, окресливши принципи формування правового поля ЗНБ і засоби забезпечення законотворчої діяльності, перейдемо до розгляду більш конкретних питань. Нижче, використовуючи структурно-функціональний підхід, проаналізуємо підходи до формування Концепції національної безпеки України, доктрин національної безпеки, а також Закону України "Про національну безпеку України", а завершимо окресленням моделі ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки.

3.4. Методологія формування Концепції національної безпеки України

Сучасний етап розвитку різних наукових напрямів, пов'язаних із вирішенням проблем забезпечення національної безпеки, характеризується значним розширенням спектру досліджень. І це є абсолютно природним для нашого часу процесом, оскільки складний, системний характер проблем передбачає системний характер збагнення їх сутності, а також відшукання шляхів їх вирішення. Кажучи про потребу удосконалення функціонування системи національної безпеки, необхідно підкреслити дійсно системний характер цих проблем, який зараз ні в кого не викликає жодних сумнівів. Відповідно до викладеного вище, дослідження названих проблем є неможливим у рамках якоїсь однієї галузі знань. Саме це обумовлює потреба у викладенні узагальненого погляду на національну безпеку, її сутність, зміст, характер та методи забезпечення. Таким документом, у переважній більшості країн, включаючи донедавна і Україну, є Концепція національної безпеки.

3.4.1. Історичні корені формування Концепції національної безпеки України

Існування будь-якої суверенної держави неможливе без захисту її національних інтересів, гарантії самозбереження й умов прогресивного саморозвитку суспільства. З цієї причини національна безпека країни виступає першочерговою умовою успішного державного будівництва. Воєнна наука, досліджуючи глобальний розпад федеративних, поліетнічних, полі конфесій них і регіональних держав, що розпочався після Другої світової війни, зробила однозначний висновок: після того, як суспільство визначилося зі своєю державністю і в декларації про державний суверенітет оголосило міжнародному співтовариству свої національні інтереси, йому необхідно прийняти концепцію національної безпеки.

Ось чому перший неофіційний проект такої концепції було підготовлено вже до 16 вересня 1991 р., на першому місяці Незалежності. Саме цей проект був узятий за основу розроблення Концепції оборони і будівництва Збройних сил України, затвердженої Верховною Радою України 11 жовтня 1991 р., що дозволило Україні першій (з-поміж республік колишнього СРСР) підготувати і вже 6 грудня 1991 р. завершити прийняття основ теорії національного законодавства в галузі будівництва воєнної організації держави.

Підготовка офіційного проекту Концепції національної безпеки України почалася відповідно до Указу Президента України № 41 від 15 січня 1992 р. групою із шести вчених, яку очолював доктор юридичних наук професор В.М. Селіванов, а його заступником був професор С.І. Пирожков. Від Міністерства оборони України до складу групи було включено двох офіцерів від Центру оперативно-стратегічних досліджень ПП ЗС і Наукової експертної ради МО. Проект Концепції національної безпеки був готовий до офіційного розгляду 10 березня 1992 р., тобто на соту добу роботи першого Президента України. Окрім цього, в процесі роботи над проектом Концепції було оголошено рішення Президента України про сформування при Президентові України Ради національної безпеки України і її наукового органу – Національного інституту стратегічних досліджень, першим директором якого було призначено доктора економічних наук, професора С.І. Пирожкова.

Перше читання проекту Концепції національної безпеки України у Верховній Раді України було проведено 19 жовтня 1993 р., друге – 24 травня 1996 р., а остаточне затвердження – 16 січня 1997 р., тобто на підготовку і затвердження Концепції було затрачено рівно п'ять років.

Саме тому і виникла об'єктивна потреба у визначенні на найвищому політичному рівні й законодавчому закріпленні Верховною Радою України Концепції національної безпеки України.

3.4.2. Поняття та зміст Концепції національної безпеки

Концепція національної безпеки – фундаментальний документ, який має містити керівні принципи, цільові настанови та методи забезпечення національної безпеки, окреслювати механізм функціонування системи національної безпеки. її розроблення передбачає створення моделі системи забезпечення національної безпеки.

Концепція (від лат. соnсерtiо – розуміння, система):

● певний спосіб розуміння, трактування будь-яких явищ, основний погляд, керівна ідея для їх висвітлення;

● керівний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.

У юридичній енциклопедії визначено поняття правової концепції – "провідна ідея, точка зору на те або інше правове явище… схвалені у встановленому порядку, беруться за основу відповідних організаційних заходів, законодавчих актів, рішень тощо".

Зважаючи на складність щодо визначення поняття національної безпеки, необхідно виокремлювати декілька підходів щодо усвідомлення сутності та призначення відповідної концепції.

Отже, під концепцією національною безпеки також розуміють:

1) сукупність ідей і уявлень про природу та шляхи зміни (збереження або забезпечення) національної безпеки;

2) комплекс основних теоретичних положень, спрямованих на розкриття сутності національної безпеки в конкретних історичних умовах через науково обґрунтоване визначення її цілей, завдань, принципів, методів, форм, структури і елементів, що її забезпечують;

3) систему поглядів на вирішення проблеми, сукупність понять і зв'язків між ними, яка визначає основні напрями розвитку і характеристики будь-якого явища.

КНБ на відміну від стратегії національної безпеки має принциповий, більш загальний, основоположний характер. Більшість розвинених держав мають власну КНБ і науковий підхід до організації управління у системі забезпечення національної безпеки потребує свідомого її формування. У ній мають відображатися наукові рекомендації та конкретні умови функціонування системи національної безпеки, що дає змогу у систематизованому вигляді враховувати чинники, які є критичними, вирішальними і найбільш важливими.

Концепція представляє собою документ, в якому із застосуванням системного і синергетичного підходів розглядається складний феномен – національна безпека України. Для розвитку галузі права у системі забезпечення національної безпеки Концепція національної безпеки формує можливість на законодавчому рівні реалізовувати, розвивати, доповнювати і конкретизувати основні напрями державної політики національної безпеки. Саме Концепція національної безпеки виконує інструментальну функцію – за її допомогою формується ієрархічна система нормативно-правових актів, що регулює суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки. Детальніше про цю модель йтиметься нижче.

КНБ має гарантувати необхідну вивіреність політичних оцінок обстановки, вагомість пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики, провідних напрямів оборонного і державного будівництва, цілей і завдань розвитку діяльності усієї системи державного управління.

Зміст КНБ має відповідати сучасним геореаліям (тріада: геополітиці, геоекономіці, геостратегії) у світі, відображати джерела загроз і небезпек національним інтересам особи, суспільства та держави, а також окреслювати методи та механізми їх забезпечення. Ми свідомо підкреслили ці слова, оскільки більшість авторів сучасної національної безпекознавчої проблематики, зазначає тільки на життєво важливі національні інтереси, що є не зовсім повним, адже національна безпека має об'єктом управління не тільки життєво важливі, а усю гаму національних інтересів. У даному аспекті не зовсім точним є і визначення терміну "національну безпека" в Законі України "Про основи національної безпеки України", в якому також зазначається тільки на життєво важливі національні інтереси.

Основна увага з забезпечення національної безпеки має бути зосереджена на практичному виконанні пріоритетних напрямів і завдань забезпечення національної безпеки.

Концепція є об'єднувальним документом і представляє собою найвищий щабель системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки. Стратегії, доктрини, закони, програми, положення тощо, мають будуватись виключно на підставі Конституції України і Концепції національної безпеки України, їх завданням є конкретизації положень Концепції, надання їм визначеності відповідно до певно визначених сфер життєдіяльності.

Тому під концепцією національної безпеки України необхідно розуміти систему офіційно прийнятих сучасних поглядів держави на потреби, цінності, інтереси особи, суспільства та держави, джерела загроз і небезпек ним, а також напрями, засоби і способи їх забезпечення в умовах дії реальних чи потенційних загроз. КНБ також можна розглядати як систему науково обґрунтованих і прийнятих вищими органами державної влади сучасних поглядів на поняття і сутність національної безпеки, ц цілі, функції, принципи та методи (механізм) забезпечення.

Прийняття Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, 19 червня 2003 р. Закону України "Про основи національної безпеки України", який скасував чинність КНБ, а також Стратегії національної безпеки України 12 лютого 2007 р., стало поки єдиним кроком з формування законодавчого підґрунтя функціонування системи національної безпеки саме як системи, тобто об'єднаної цілями та завданнями щодо забезпечення національної безпеки суб'єктів. І хоча існувало багато законопроектів, цікавих і змістовних пропозицій, було прийнятий той варіант закону, який конкретних проблем ані щодо визначення національних інтересів, їх обґрунтування та ієрархії, ані щодо визначення чіткої державної політики національної безпеки, ані щодо сформування стратегії, тактики, технологій і методів забезпечення національної безпеки і тим більше – формування самої системи забезпечення національної безпеки не розв'язує. Саме тому дійовість цього закону, також як і попереднього документу в цій сфері характеризується в більшій мірі демонстративністю і декларативністю, а не змістовністю і конкретністю.

КНБ має уточнити не тільки зміст національної безпеки України, механізму, а також об'єктів і суб'єктів, а й обґрунтувати їх перерахування та вживання.

Центральним моментом є визначення структури цього документа. Стосовно цього ми не знайдемо багато різних поглядів. Одна з них, репрезентує модель структури Концепції національної безпеки, яку запропонував О.В. Копан. На його думку, КНБ має містити:

● етику національної безпеки України (філософсько-етична оцінка соціальних процесів у системі забезпечення національної безпеки України);

● сферу національної безпеки України (філософсько-соціологічні засади національної безпеки);

● напрями національної безпеки України (соціальні процеси безпеки);

● заходи національної безпеки України (заходи примусу у сфері безпеки);

● чинник національної безпеки;

● мета національної безпеки України (безпека – мета системи забезпечення національної безпеки);

● політику національної безпеки України.

Щодо структури документу, інтегруючи погляди дослідників у цій галузі, а також результати власного аналізу зарубіжних аналогів і літератури із національної безпекознавчої тематики доцільним вважається запропонувати наступну модель алгоритму будови КНБ:

● преамбула;

● розкриття геостратегічної позиції держави в світі;

● визначення національних цілей та інтересів;

● окреслення союзників і партнерів;

● визначення реальних і потенційних джерел загроз і небезпек національній безпеці України;

● визначення механізму (цілі, функції, принципи та методи) управління системою національної безпеки;

● окреслення політики національної безпеки та основних напрямів її забезпечення;

● визначення статусу держави та загальної стратегії забезпечення національної безпеки (оборонна, активна оборонна, наступальна тощо).

У преамбулі має міститися достовірність, актуальність і своєчасність вирішуваної у даний момент проблеми. Характеристика сучасних світових тенденцій епохи дає змогу виокремити ті з них, які впливають на розвиток України. Аналіз геореалій сьогодення допомагає усвідомити місце України на сучасному етапі розвитку, крізь розкриття її стану та бажань щодо власного розвитку. Окреслення шляху досягнення загальної національної мети дає змогу обрати адекватний механізм забезпечення національних інтересів. Прокладеним елементом також є проголошення Україною свого статусу або в якості лідера науки, або як гаранта загальноєвропейської безпеки, або як лідера Чорноморського регіону тощо. Дана декларація має вельми важливе значення для сформування зовнішньої та внутрішньої політики.

Також у КНБ мають бути розглянуті конкретні загрози національній безпеці, національній ідеї щодо консолідації інтересів різних етнічних меншин. Більше цього, у КНБ мають знайти адекватне місце визначення механізму системи забезпечення національної безпеки (мета, функції, принципи та методи), параметри і критерії ефективності управляючих впливів.