Складові частини ек. Ан

10. Сутність, сфера застосування інтегрального способу. Алгоритм розрахунку впливу факторів цим способом. Застосування інтегрального методу аналізу обумовлено тим, що розглянуті вище прийоми абсолютних, відносних різниць, ланцюгових підстановок мають певні недоліки (про які сказано вище), що знижує об'єктивність оцінок. Інтегральний метод точніший. Він придатний для застосування як для мультиплікативних, так і для кратних і комбінованих моделей.

Сутність інтегрального методу полягає у розкладанні абсолютного відхилення (приросту) результативного показника на окремі показники-фактори з урахуванням взаємозв'язку між ними.

Способи розрахунку відповідних показників залежать від типу факторної моделі.

Мультиплікативні моделі.

1. Двохфакторна мультиплікативна модель типу .

Для вимірювання впливу факторів використовуються такі формули:

; ;

д a, b – фактори;

Т – результативний показник;

D – відхилення фактичних (звітних) даних від базисних (планових, минулого року) за досліджуваними показниками.

2. Трьохфакторна мультиплікативна модель типу Т = abc.

;

;

3. Чотирифакторна мультиплікативна модель типу Т = abcd.

4. Кратна модель типу .

Вплив факторів на результативний показник визначається таким чином:

5. Комбінована модель типи .

Для розрахунку динаміки зміни результативного показника зі зміною факторних необхідно скористатися такими формулами

.

11.Типологія видів економічного аналізу за змістом процесу управління.

Класифікація видів економічного аналізу має суттєве значення для вибору методики та його інформаційно-організаційного забезпечення.

За змістом та особливістю формування інформаційної бази виділяють управлінський і фінансовий аналіз.

Управлінський аналіз пов'язаний з управлінським обліком, фінансовий — з фінансовим обліком. Суб'єкти внутрішнього управлінського аналізу — адміністрація та залучені до нього аудитори і консультанти. Інформаційна база цього аналізу дуже багата і охоплює потоки нормативної, облікової, планової, звітно-статистичної, зовнішньо-публічної інформації, а також дані спеціальних обстежень, експертного опитування, преси тощо.

12. Економічний аналіз як методологічна основа реалізації функції управління.

Аналіз як функція внутрішньовиробничого управління має власну методологічну основу:

принципи, функції, організаційну структуру, методи та інструменти, інформаційну базу.

Кінцева мета аналітичної діяльності – розробка аналітичних програм, що є вихідним пунктом, передумовою планування виробництва, оскільки вони дають змогу визначити оптимальну структуру, номенклатуру, асортимент і ефективність виробництва. На основі отриманих результатів укладають міжнародні комерційні угоди, здійснюють комерційні операції. Особливо гостро в аналізі як системі внутрішньовиробничого управління стоїть питання забезпечення високоефективної взаємодії різних рівнів управління. У сучасній системі внутрішньовиробничого управління всі його функції тісно пов'язані між собою й аналіз є передумовою планування, своєрідною передплановою діяльністю. Визначаючи мету і напрями розвитку виробничо-збутової діяльності асортименту продукції, аналіз стає вихідним пунктом планування, спрямованого на створення сприятливих умов для максимального використання виробничих ресурсів і випуску продукції із заданими економічними та технічними параметрами. Отже, внутрішньовиробниче планування зорієнтоване на забезпечення відповідних умов для задоволення потреб споживачів у виборі продукції.

Таким чином, аналіз як система внутрішньовиробничого управління має забезпечувати реалізацію головного завдання – розробку та виготовлення високоякісної, конкурентоспроможної продукції з мінімальними витратами для отримання заздалегідь визначеного обсягу прибутку (стабільного, максимального тощо).

Аналіз як управлінська функція діяльності спрямований на:

• вивчення попиту (поточного та перспективного) на конкретний товар на певному ринку, вимог споживачів до товару: його якості, новизни техніко-економічних та естетичних характеристик, рівня ціни та інших елементів, враховуючи можливі канали збуту;

• складання програми аналізу продукту (або групи продуктів), з урахуванням проведеного комплексного аналізу ринкового попиту. У цій програмі на основі аналізу всіх необхідних чинників розглядають можливі витрати на виробництво конкретного продукту, з урахуванням необхідних капітальних вкладень, витрат на науково-дослідні роботи, на освоєння товару під час виробництва, збуту, транспортних витрат, витрат на рекламу, технічне обслуговування та ін.;

• встановлення верхньої межі ціни товару та рентабельності його виробництва;

• розробку на основі програм аналізу асортиментної та інвестиційної політики підприємств, розрахунок повних витрат виробництва та рівня рентабельності підприємства загалом;

• визначення кінцевого результату господарської діяльності підприємства, загального доходу та чистого прибутку після вирахування витрат на оплату праці, сплати всіх видів податків та відрахувань, включаючи відсотки за кредит, якщо такий надавався.

Виконання таких видів аналітичної роботи свідчить про застосування якісно нового підходу до управління виробництвом, суть якого полягає в тому, що вихідним пунктом визначення можливостей конкретного виробництва, його розширення та підвищення ефективності став аналіз платоспроможного ринкового попиту на відповідні товари та потреби споживача.

Проводити аналітичну роботу необхідно для орієнтації науково-технічної, виробничої та збутової діяльності підприємства на ринковий попит і потреби споживачів. В аналітичній роботі відображається також постійна тенденція до планомірної організації виробництва з метою підвищення ефективності функціонування підприємства взагалі та його окремих виробничо-господарських підрозділів зокрема.

Аналіз як функція управління сприяє визначенню мети і стратегії розвитку підприємства загалом та його оперативно-господарської ланки – виробничих дільниць. Тому великого значення набувають відпрацювання та прийняття рішень стосовно перспективних напрямків аналітичної роботи, а саме щодо:

• доцільності розробки, подальшого освоєння та випуску продукції, зорієнтованої на конкретний ринок або певного кінцевого споживача з урахуванням його потреб і вимог до продукції;

• доцільності проведення науково-дослідних робіт самостійно або з використанням технологічного досвіду, закупівлі патентів та ліцензій в інших підприємств;

• доцільності освоєння та випуску продукції в установлених обсягах (у натуральному та вартісному вираженнях) з урахуванням життєвого циклу товару;

• будівництва нових цехів (їх розташування, технологічного оснащення), реконструкції наявних виробничих потужностей або заміни їх новими, доцільності фінансових витрат та їх окупності;

• джерел та умов постачання матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання), форм доступу до розробки сировинних ресурсів інших країн (відкриття філій, дочірніх компаній, спільних підприємств);

13. Роль економічного аналізу у виробленні виважених управлінських рішень.

Важливу роль відіграє визначення послідовності етапів розробки та прийняття управлінського рішення. Розробка управлінського рішення є комплексом різних управлінських дій, де кожна наступна дія є логічним продовженням попередньої.

редумовою розробки науково обґрунтованого, а відтак і ефективного рішення.

Рис. 1.2. Блок-схема проц

Вивчення різних способів прийняття управлінських рішень свідчить, що економічний аналіз займає суттєве місце в забезпеченні виконання чи не найважливішої вимоги до управлінських рішень — наукового обґрунтування варіантів таких рішень, досягнення максимальних економічних результатів за мінімальних витрат ресурсів.

Для глибшого підходу до масштабних рішень, які пов’язані з великими проектами, пропонується система «аналіз вигід і витрат» (benefit-cost analysis). Канадські експерти секретаріату Ради скарбниці Канади підготували відповідний довідник. У ньому зазначається, що аналіз вигід і витрат є процедурою, за допомогою якої оцінюють доцільність програми чи проекту методом порівняння вигід і витрат. Довідник розкриває методи визначення пов’язаних з реалізацією проекта прямих і непрямих витрат і вигід, критерії їх порівнювання з урахуванням усіх чинників, що його ускладнюють.

14. Способи моделювання, які використовуються в детермінованих факторних системах, їх значення у рішенні аналітичних задач.

Деталізація економічних явищ здійснюється шляхом перетворення факторних моделей, яке залежить від типу моделей. Зокрема, використовуються такі прийоми перетворення моделей:

– подовження (формальне розкладання);

– розширення;

– скорочення.

В адитивних факторних моделях доцільно застосовувати подовження (формальне розкладання) результативного показника на частини. Наприклад, обсяг валової продукції сільського господарства (ВП) можна зобразити так:

,

де – продукція рослинництва, тис. грн,

– продукція тваринництва, тис. грн.

За потреби можна ще більше розчленувати продукцію за галузями виробництва, видами, групами культур і тварин, господарським призначенням.

Як бачимо, з деталізацією аналітичні та інформаційні можливості дослідження значно збільшуються, оскільки з'являється можливість визначити вплив двох або кількох факторів на результат. У нашому прикладі можна дослідити, як вплинули на формування загального обсягу валової сільськогосподарської продукції вартість виробленої рослинницької і тваринницької продукції.

Причому рівень деталізації результативного показника залежить від мети та завдань аналізу. Методи визначення впливу факторів буде розглянуто в наступному розділі.

У мультиплікативних факторних моделях використовується прийом її розширення за рахунок розділення результативного показника (добуток) на окремі складові співмножники. Так, річний обсяг виробленої продукції (Б) можна подати у вигляді добутку:

, або ,

де Ч – середньорічна чисельність працівників, осіб;

Р – середньорічний виробіток одного працівника, грн;

Д – середня кількість відпрацьованих днів одним працівником за рік, дні;

Т – середня тривалість одного робочого дня працівника, год;

П – середньогодинний виробіток одного працівника, грн;

К – середня кількість відпрацьованих змін, од.;

З – середня тривалість зміни, год.

У кратних факторних моделях за потреби можна використовувати всі прийоми перетворення факторних моделей. Розглянемо випадки застосування способів подовження і скорочення цих моделей.

Сутність способу подовження полягає у заміні одного або кількох показників-факторів на суму однорідних. Коли , тоді

.

Наприклад, загальна детермінована модель собівартості одиниці продукції (С) має вигляд частки від ділення загальних витрат виробництва (В) на обсяг виробництва (Г)

.

Цю модель можна подовжити за рахунок повнішого представлення витрат у вигляді суми змінних (М) і постійних витрат (Н). Тоді перетворений детермінований модуль матиме такий вигляд:

.

Проте останню модель можна ще деталізувати за рахунок розшифровки складу змінних витрат за елементами або статтями калькуляції (сировина і матеріали, оплата праці, амортизація основних засобів тощо).

Слід зазначити, що у практичній діяльності для визначення впливу факторів на результативний показник найчастіше використовують кілька способів перетворення однієї і тієї самої моделі.

Розширення вихідної факторної кратної моделі можна здійснювати шляхом множення чисельника і знаменника на один і той самий або на кілька додатково введених показників:

.

Наприклад, є така вихідна модель середньорічного виробітку продукції одним робітником (СВР):

.

У разі введення у функціональну модель показника кількості відпрацьованих змін усіма робітниками за рік ( ) отримаємо модель з дещо іншими факторами: середньозмінний виробіток (СЗВ) та кількість відпрацьованих змін одним робітником (З)

.

Спосіб скорочення полягає у діленні чисельника і знаменника кратної моделі на той самий показник:

.

Наприклад, рентабельність основних засобів (Р) визначають як частку від ділення прибутку (ПР) на середньорічну вартість основних засобів (ОЗ)

.

За умови ділення чисельника і знаменника на обсяг реалізованої продукції (Ц) отримаємо нову модель з іншим набором факторів – рентабельність реалізованої продукції та ємність основних засобів

.

Способи розширення і скорочення факторних систем ґрунтуються на відомій математичній властивості дробу, яка говорить про те, що частка від ділення не зміниться, якщо чисельник і знаменник дробу помножити чи поділити на одне й те саме число.