Методичні рекомендації до практичного заняття. За ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільного виробництва та рівень життя населення є ціна

За ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільного виробництва та рівень життя населення є ціна. Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги).

В системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками. В глобальному масштабі систему цін поділяють на ціни світового і внутрішнього ринків.

Світові ціни визначаються для одних товарів – рівнем цін країни – експортера; для інших – цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів – цінами провідних фірм світу.

Внутрішні ціни класифікують за низкою ознак:

- рівнем свободи (фіксовані, регульовані та вільні ціни),

- сферою обігу або галузевою формою продукції (оптові ціни на продукцію промисловості; закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію; ціни на продукцію будівництва; тарифи на транспорті та у сфері послуг; роздрібні цін),

- стадіями товаропросування (ціну підприємства та ціну реалізації),

- територіальним поширенням (загальнодержавні, місцеві та зональні),

- видами франко (“франко - склад постачальника”, “франко - станція відправ-лення”, “франко - вагон станція відправлення”, “франко - вагон станція при-значення”, “франко - станція призначення” і “франко - склад споживача”, “франко - порт”, “франко - пристань”, “франко - кар’єр,

- характером використання (довідкові, ціни фактичних угод, стартові, лімітні, заставні, сезонні) та ін.

Кожний вид ціни складається з окремих частин, які називаються елементами. До елементів ціни належать: собівартість (С), прибуток (П), мито (М), акцизний збір (А), податок на додану вартість (ПДВ), посередницько-збутова націнка (Н_П) і торговельна надбавка (Н_Т).

Собівартість та прибуток є обов'язковими елементами ціни, тому що відшкодування витрат і отримання прибутку є невід’ємною умовою виробництва продукції. Наявність інших елементів в ціні необов’язкове і залежить від галузевої належності продукції, її соціальної значущості, кількості господарських ланок, що беруть участь у виробництві і реалізації продукції, та інших чинників.

Відпускна ціна за своїм складом може виступати в шести варіантах:

1) у першому варіанті (С + П) відпускна ціна збігається з ціною підприємства. Такі ціни встановлюються на продукцію, яка не обкладається товарними податками, а її реалізація здійснюється безпосередньо виробником (наприклад, кам'яне вугілля, шкільні підручники).

2) другий варіант (С + П + ПДВ) застосовується в тому разі, коли продукція обкладається податком на додану вартість та її продає сам виробник (наприклад, одяг, взуття, меблі, побутова техніка).

3) за третім варіантом (С + П + А + ПДВ) ціни встановлюються на підакцизні товари (наприклад, тютюнові вироби, алкогольні напої).

4) якщо продукція реалізується через посередницько-збутові організації, то до складу ціни входить відповідна націнка і формується четвертий варіант ціни (С + П + Н_П),

5) п'ятий варіант відпускної ціни: (С + П + ПДВ + Н_П)

6) шостий (С + П + А + ПДВ + Н_П) варіант відпускної ціни посередника.

Склад ціни на продукцію вітчизняного виробництва наведений на рис. 3.

Останній елемент ціни (тобто торговельна надбавка) перетворює відпускну ціну в роздрібну. Склад роздрібної ціни (Ц_Р) на вітчизняні товари, яка містить у собі максимальну кількість елементів, записують таким чином:

Собівартість	Прибуток	Акцизний збір	Податок на додану вартість	Націнка посередника	Торговельна надбавка
Ціна підприємства
Відпускна ціна виробника
Відпускна ціна посередника
Роздрібна ціна

Рисунок 4.3 - Поелементний склад ціни

За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі собівартості.

При визначенні ціни продукції застосовують два методи обліку витрат: метод обліку повних витрат і метод обліку прямих витрат.

Сутність методу обліку повних витрат полягає в розрахунку собівартості одиниці продукції, який містить у собі всі сукупні витрати (прямі та накладні), що пов’язані з її виробництвом.

У країнах з ринковою економікою широко застосовується метод обліку прямих витрат, який спирається на систему “директ-костінг”.

Головна особливість системи “директ-костінг” полягає в тому, що калькулюванню підлягають тільки змінні витрати, а постійні не включаються до собівартості продукції і списуються за рахунок отриманого прибутку. Тому метод прямих витрат називається також методом обмеженої собівартості.

Прибуток як елемент ціни являє собою форму чистого доходу, який отримує підприємство від реалізації продукції після відшкодування своїх витрат.

Залежно від порядку формування цін прибуток може бути визначенийнормативними або залишковими методами.

Нормативний метод застосовується, коли на продукцію встановлюються регульовані ціни, або коли підприємство має намір визначити бажану ціну пропозиції на новий товар. В основі першого методу лежать нормативи рентабельності до собівартості одиниці продукції.

Для визначення розміру валового прибутку з урахуванням податку на нього (П_В), використовують таку формулу:

(4.6)

де П_Ч ― очікуваний чистий прибуток, грн; С_П ― ставка податку на прибуток, %.

Розрахункові і граничні нормативи рентабельності застосовуються як інструмент визначення прибутку, який зараховується в ціну конкретного виробу:

(4.7)

де Р_Н — норматив рентабельності, %.

Ціну підприємства (Ц_ПР) можна визначити, не обчислюючи окремо величину прибутку в ціні. З цією метою скористуємося формулою:

(4.8)

При формуванні вільних цін рівень прибутку в них не обмежується. Тому його розмір може бути визначений залишковим методом, тобто як різниця між ціною та сумою собівартості, товарних податків та торгово-посередницьких надбавок. Цей метод ефективний тоді, коли підприємство бажає визначити доцільність продажу продукції за діючою ринковою ціною при власних витратах на її виробництво.

У практиці вітчизняного ціноутворення до складу цін національних товарів входять два непрямих податки: акцизний збір і податок на додану вартість.

Визначення розміру акцизного збору, що включається в ціну, здійснюється на основі ставок, які можна поділити на дві групи:

а) тверді ставки в гривнях або євро на фізичну або умовну одиницю продукції (так, на лікеро-горілчані вироби ставка акцизного збору визначається у грн. на один літр 100 % спирту, на сигарети з фільтром — у грн. за 1000 шт., на моторні бензини — у євро за 1000 кг, на автомобілі з об’ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см — у євро за 1 куб. см.);

б) відсоткові ставки, які встановлюються до обороту (ціни) з реалізації товарів (наприклад, на ювелірні вироби). При визначенні акцизного збору в ціні вітчизняних товарів на основі відсоткової ставки необхідно враховувати, що ставка встановлена до ціни, котра вже містить у собі цей податок. Тому величина акцизного збору в ціні визначається за формулою:

(4.9)

де А_С ― ставка акцизного збору, %.

Але якщо ціна формується на підприємстві, то наведена формула не може бути застосована. Тому виробник спочатку визначає ціну, що складається з собівартості та прибутку, а потім ціну з акцизним збором (Ц_А) за формулою:

(4.10)

Різниця між цінами, що містять і не містять у собі акцизний збір, або добуток ціни з акцизним збором на відповідну ставку, дає змогу визначити величину цього податку в ціні:

(4.11)

Податок на додану вартість (ПДВ) визначається в ціні товару (послуги) за діючою ставкою до оподаткованого обороту, який не містить у собі цього податку, або інакше, до ціни, яка враховує собівартість та прибуток. Якщо ціна встановлюється на підакцизний товар, то до оподаткованого обороту входить акцизний збір, а податок на додану вартість визначається за формулою:

(4.12)

де ПДВ_С ― ставка податку на додану вартість, %.

У разі, коли на продукцію діє відпускна ціна, до якої вже входить податок на додану вартість, то його величина в ціні визначається за формулою:

(4.13)

У процесі надходження товару від виробника до кінцевого споживача (населення) можуть брати участь кілька посередників. Такий ланцюговий зв’язок зумовлює необхідність встановлення цін на кожному етапі товаропросування, що досягається за допомогою застосування посередницько-збутових і торговельних надбавок.

Враховуючи, що надбавки є формою доданої вартості, до їх складу входить відповідний податок. Тоді посередницько-збутові і торговельні надбавки складаються з таких елементів:

(4.14)

де Н_П(Т) ― посередницько-збутова (торговельна) надбавка, грн;

ВО ― витрати обігу посередницької (торговельної) організації, грн.

Розрахунок ціни з надбавкою ведеться за формулою:

(4.15)

де Ц_Р ― ціна реалізації товару, грн.;

Ц_П ― ціна придбання (відпускна ціна виробника чи посередника), грн.;

Н ― посередницька або торговельна надбавка, %.

В окремих випадках виникає необхідність використовувати не надбавку до ціни, а її знижку. У цьому випадку ціну придбання можна визначити за формулою:

(4.16)

де З ― торговельна (посередницька) знижка, %.

У ринкових умовах ціна, як правило, встановлюється на основі співвідношення між попитом та пропозицією. Але підприємці ще до початку реалізації товару, враховуючи його якісні характеристики, маючи розрахункову величину витрат, знаючи ціни конкурентів і споживчий попит на ринку, починають формувати вихідну ціну на свою продукцію. За такою початковою ціною товар надходить до ринку, де в процесі купівлі-продажу під впливом співвідношення між попитом і пропозицією встановлюється остаточна ціна реалізації.

Мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, а максимальна — наявністю унікальних властивостей товару. Ціни товарів конкурентів і товарів аналогів обумовлюють середній рівень, на який треба спиратися при встановленні ціни.

Існує багато методів ціноутворення, які змінюються від простих до досить складних, але жоден з них не є універсальним. У ринкових умовах найширше застосовуються методи, які у своїй основі спираються на:

— витрати;

— попит;

— конкуренцію.

Методи ціноутворення, що ґрунтуються на врахуванні витрат називаються витратними. До них відносять метод повних витрат, метод надбавок, метод цільового прибутку та агрегатний метод.

Визначення ціни методом повних витрат спирається на калькуляцію продукції, до якої додається певна величина прибутку.

Торговельні та посередницько-збутові організації при визначенні ціни реалізації широко використовують метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товару додається певна націнка.

До витратних методів належить також метод беззбитковості та цільового прибутку, при якому підприємець прагне встановити таку ціну, яка забезпечить йому бажану величину чистого доходу. Цей метод спирається на графік беззбитковості, який відображає витрати і очікуваний обсяг виручки при різних рівнях виробництва або продажу.

Різниця між беззбитковим обсягом і максимальною величиною продажу, яка може бути досягнута згідно з прогнозними розрахунками, називається запасом фінансової безпеки. Він обчислюється у відсотках до очікуваного обсягу продажу.

Точка беззбитковості в натуральному вимірі (Т_б) обчислюється за формулою:

(4.18)

де ∑ ПВ — сума постійних витрат;

ЗВ — змінні витрати на одиницю продукції;

Ц — ціна виробу;

МД — маржинальний дохід на одиницю продукції (питомий маржинальний дохід).

Застосовуючи дану формулу, можна визначити доцільність укладання договорів на поставку продукції.

Для визначення мінімального обсягу замовлення (К_min) використовується формула:

(4.19)

Досить обмежено при формуванні цін застосовується агрегатний метод. Його суть полягає в тому, що ціна визначається сумуванням цін окремих складових частин товару, до якої додаються витрати на їх комплектацію та збирання.

Методи, які враховують чинник попиту, можна поділити на такі, що спираються тільки на попит, а також на методи, які одночасно враховують як витрати, так і попит. До методів, які спираються тільки на попит і не враховують витрати, можна віднести встановлення ціни на основі суб’єктивного сприйняття покупцями цінності товару. Визначення критеріїв цінності товару для покупця дає змогу підприємству встановити таку ціну, за якою він готовий його придбати.

Одним з конкретних способів формування вихідної ціни на такі товари є метод балової оцінки. У цьому випадку фахівці, спираючись на експертні оцінки, визначають цінність товару для споживачів і надають йому певну кількість балів. На підставі співвідношення між цінами та баловими оцінками аналогічних товарів встановлюється вартісна оцінка одного бала. Множенням суми балів на вартісну оцінку одного бала, визначається орієнтовна ціна нової продукції.

Прикладом ціноутворення з одночасним урахуванням витрат виробництва та попиту є метод прямих витрат. Він спирається як на очікувані обсяги виробництва (продажу) товарів за різними цінами, тобто на попит, так і на витрати, які пов’язані з випуском вказаної кількості продукції.

До найпоширеніших методів встановлення цін з орієнтацією на конкуренцію можна віднести метод лідера та метод тендерного ціноутворення. При формуванні цін методом лідера підприємство мало уваги звертає на власні витрати та попит, а в основному спирається на ціни головних конкурентів на ринку.

Для встановлення ціни методом лідера можна застосувати два показники: питому ціну або параметричний індекс якості. Якщо ціну товару визначає тільки один основний параметр, то для її обчислення застосовується ціна в розрахунку на одиницю такого параметра. Вона визначається, як правило, на основі відношення ціни базового виробу (Ц_б) до значення його основного параметра (П_б):

(4.20)

де Ц_П — питома ціна продукції лідера.

Тоді орієнтовна ціна нової продукції може бути визначена як добуток питомої ціни на основну якісну характеристику нового товару:

(4.21)

де П_Н — значення основного параметра нового виробу.

Для того, щоб зацікавити споживача в придбанні нової продукції, її ціна в розрахунку на одиницю основного параметра має бути меншою, ніж базового виробу. Для цього в розрахунок нової ціни вводиться знижуючий коефіцієнт. Такий показник називається коефіцієнтом гальмування (К_Г), а його застосування дає змогу записати попередню формулу таким чином:

(4.22)

Метод тендерного ціноутворення застосовується, коли фірми конкурують між собою в боротьбі за отримання контракту. Фірма, що бажає взяти участь у торгах, подає до тендерного комітету економічно обґрунтовану заявку. Пропонуючи свою ціну, фірма прагне встановити її на нижчому рівні, ніж у конкурентів, але, безумовно, не менше власних витрат.

Тести

1. Відпускною називається ціна за якою продукція реалізується:

А. населенню;

Б. виробничому споживачу;

В. іншому підрозділу підприємства;

Г. усі відповіді вірні.

2. Ціна реалізації за своїм складом дорівнює ціні підприємства, якщо товар:

А. підакцизний і реалізується безпосередньо виробником;

Б. не підакцизний і реалізується через посередника;

В. не підакцизний і реалізується безпосередньо виробником;

Г. підакцизний і реалізується через посередника.

3. Ціна реалізації, за якою продукція надходить виробничому споживачу, називається:

А. трансфертною;

Б. відпускною;

В. роздрібною;

Г. стартовою.

4. Стимулююча функція ціни для споживача проявляється у:

А. зниження рівня рентабельності;

Б. випереджувальному збільшенні ціни над якістю продукції;

В. зниженні споживчих властивостей товару;

Г. зниженні ціни в розрахунку на одиницю споживчої властивості товару.

5. Якому постачальнику потрібно віддати перевагу, якщо вони пропонують товар за однаковою ціною, але за наступних умов поставки:

А. франко-вагон станція відправлення;

Б. франко-станція відправлення;

В. франко-склад постачальника.

6. Стимулююча функція ціни для виробника нової продукції, в основному, проявляється через:

А. встановлення в ціні більш високого рівня прибутку;

Б. збільшення самої ціни;

В. зменшення ставки ПДВ;

Г. збільшення ставки акцизного збору.

7. Відпускна ціна на підакцизний товар визначається за формулою:

А. (с + П + А)х 1,2;

Б. (с + П)х А + ПДВ;

В. (с + П + А + ПДВ)х 1,2;

Г. (с + П)х 1,2 + А.

8. Обов’язковим елементом ціни є:

А. торговельна надбавка;

Б. ПДВ;

В. акцизний збір;

Г. усі відповіді невірні.

9. З метою визначення ціни без ПДВ необхідно ціну, яка включає в себе цей податок:

А. поділити на 6;

Б. поділити на 0,2;

В. помножити на 1,2;

Г. поділити на 1,2.

10. Ціна не може формуватись за наступним складом:

А. С + П + А;

Б. С + П + ПДВ;

В. С + П + А + ПДВ;

Г. С + П.

11. Маржинальний дохід - це:

А. прибуток плюс повні витрати;

Б. прибуток плюс змінні витрати;

В. прибуток плюс постійні витрати;

Г. ціна мінус повні витрати.

12. Відсоткова ставка акцизного збору встановлюється до ціни, яка складається з наступних елементів:

А. С + П;

Б. С + П + А;

В. С + П + ПДВ;

Г. С + П + А + ПДВ.

13. До постійних витрат не належать:

А. орендна плата;

Б. зарплата управлінського персоналу;

В. паливо на технологічні цілі;

Г. амортизація.

14. Торговельна надбавка на підакцизний товар складається з наступних елементів:

А. ВО + П;

Б. ВО + П + А;

В. ВО + П + ПДВ;

Г. ВО + П + А + ПДВ.

15. В ринкових умовах собівартість продукції визначає:

А. максимальну ціну виробу;

Б. середню ціну виробу;

В. мінімальну ціну виробу;

Г. усі відповіді вірні.

16. Торговельна надбавка встановлюється у відсотках до:

А. роздрібної ціни;

Б. витрат обсягу торгівлі;

В. ціну придбання;

Г. націнки посередника.

17. Основним недолікам формування ціни методом повних витрат є:

А. складність розрахунків;

Б. неможливість визначення змінних витрат;

В. відсутність залежності між витратами та обсягом виробництва;

Г. усі відповіді невірні.

18. На графіку беззбитковості сектор між лініями виручки та повних витрат, що знаходяться ліворуч від точки беззбитковості показує:

А. загальні витрати;

Б. виручку;

В. прибуток;

Г. збитки.

19. До методів ціноутворення, що спираються на конкуренцію, відноситься метод:

А. лідера;

Б. балова оцінка;

В. надбавок;

Г. повних витрат.

20. Максимальний рівень можливої ціни в ринкових умовах визначається:

А. витратами;

Б. унікальними властивостями товару;

В. податками;

Г. цінами конкурентів.

21. Точка беззбитковості визначається за формулою:

А. ;

Б. ;

В. ;

Г. .

22. Індиферентними називаються ціни, які різняться між собою за абсолютними значеннями, але однакові:

А. за нормативами рентабельності;

Б. в розрахунку на одиницю витрат;

В. за структурою;

Г. в розрахунку на одиницю якості продукції.

23. Питома - це ціна:

А. оцінці товару;

Б. товару конкурента;

В. товару аналога;

Г. одиниці якості товару.

24. Метод балової оцінки доцільно застосовувати, коли:

А. існує пряма кількісна залежність між ціною та споживчими властивостями виробу;

Б. неможливо кількісно визначити споживчі властивості товару;

В. існує обернена залежність між ціною та споживчими властивостями товару;

Г. відсутня залежність між ціною товару та його якісними характеристиками.

25. Визначення ціни методом відносної оцінки технічного рівня продукції базується на порівнянні основних параметрів нового виробу з:

А. аналогічною продукцією конкурента;

Б. "ідеальною машиною ";

В. найкращим з виробів;

Г. продукцією, що раніше вироблялась на підприємстві.

Рекомендована література

[14, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 33]