Методи фінансового контролю

Метод фінансового контролю можна визначити як су­купність способів, засобів і прийомів для здійснення конт­рольних функцій. Слід зазначити, що аналіз методів фінансо­вого контролю ґрунтується на досягненнях як фінансового права, так і деяких суміжних наук (статистики, бухгалтерсь­кого обліку, логіки). На застосування тих чи інших методів насамперед впливають: обсяг компетенції контролюючого орга­на; мета та завдання, які перед ним поставлено; момент прове­дення фінансового контролю. Серед основних методів фінан­сового контролю можна виділити: спостереження, обстежен­ня, облік, аналіз, перевірку й ревізію. Наведені загальні методи конкретизуються в різних відомчих методиках і правилах про­ведення контролю.

Розглянемо детальніше основні методи фінансового контролю.

1. Спостереження (моніторинг) — загальне відстежен-
ня фінансової діяльності контрольованого суб'єкта. З деякими
застереженнями сюди ж можна віднести й діяльність з фінансо­-
вого моніторингу відповідно до вимог Закону України «Про
попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, от­
риманих злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 року.

2. Облік становить досить специфічний фінансово-конт­-
рольний метод, сфера застосування якого переважно обмежуєть­-
ся діяльністю контролюючих органів під час здійснення реєст­-
рації суб'єктів контролю (наприклад, платників податків) або
в інших випадках, зазначених чинним законодавством (наприк­-
лад, при погашенні податкової заборгованості перед бюджетом
шляхом проведення взаємозаліків коштів з фінансуванням вит­-
рат у рахунок погашення недоїмки за відповідними платежами
в Державний і місцеві бюджети). Облік не обмежено тільки
реєстраційною роботою, також він містить аналітику й створен­-
ня інформаційної бази.

Глава 4

Фінансовий контроль

3. Обстеження найбільш притаманно попередньому конт­-
ролю. Його проводять стосовно конкретних сторін фінансової
діяльності контрольованого суб'єкта. Під час обстеження
здійснюють діагностику його фінансового стану й досліджу-­
ють звітність, проводять первинний аналіз дотримання фінан­-
сового законодавства, оцінюють відповідність його діяльності
статутним документам. Зі спеціальних прийомів, які застосо­-
вують під час обстеження, слід зазначити опитування й анке­-
тування.

Здебільшого, при одержанні в ході обстеження будь-яких негативних результатів контролюючий орган приймає рішення про проведення перевірки чи ревізії.

4. Аналіз проводять на основі звітності (поточної чи за
визначений період). Він ґрунтується на використанні таких спеці­-
альних статистичних прийомів, як індексний метод, метод серед­
ніх і відносних величин. За цього методу фінансового контролю
шляхом аналітичної діяльності досліджують основні фінансо-
во-економічні характеристики об'єкта контролю, що най часті-­
ше дозволяє виявити неявні порушення фінансової дисципліни
та їхні причини. Дуже ефективним є такий фінансово-економі-­
чний прийом, як порівняння.

5. Перевірка. Можна виділити такі підстави класифікації
видів перевірок, залежно від:

1) організаційної ознаки:

— планові перевірки (внесено у встановленому порядку в
план роботи контролюючого органа);

— позапланові перевірки (здійснюють дещо раптово, поза
планом, за наявності вагомих підстав: вказівки вищого фінан-­
сового органу; при надходженні скарг громадян або іншої інфор­-
мації про порушення фінансової дисципліни, недоглядах у ро-­
боті, що вимагають невідкладної перевірки; за вимогою компе­-
тентних державних органів);

2) підстави призначення:

— повторні перевірки (проводять через деякий час після
первинної фінансової перевірки у випадку визнання її неякісно
проведеною або з метою контролю за усуненням виявлених по­
рушень. Цю перевірку проводять за тими ж питаннями й охоп­-
люють той же період часу, що і за первинної);

— додаткові перевірки (здійснюють для з'ясування питань,
що не ставилися перед первинною перевіркою, найчастіше в
зв'язку з обставинами, які знов виникли);

3) обсягу:

— повні перевірки (всебічно охоплюють фінансово-госпо­-
дарську діяльність);

— часткові перевірки (чи неповні, в ході їх перевіряють
окремий бік фінансово-господарської діяльності);

— комплексні перевірки (здійснює переважно група фахів­
ців, до того ж перевірці підлягає дуже широке коло взаємозалеж­-
них питань). Як один з підвидів комплексної перевірки можна
виділити наскрізну перевірку, що охоплює фінансово-госпо­-
дарську діяльність низки організацій чи підприємств, пов'яза­-
них між собою відносинами субординації;

— тематичні перевірки (або цільові, присвячені визначено­
му колу питань, дільниці роботи (темі), охоплюють окремий
напрям діяльності суб'єкта, що перевіряють, або визначений
тип операцій);

4) повноти охоплення:

— суцільні (фронтальні) перевірки (вивчають абсолютно
всі документи й облікові записи за визначений період);

— вибіркові перевірки (контролю підлягає не весь суб'єкт,
а його підрозділ чи окремий напрям діяльності, виділений за
визначеним принципом);

5) місця проведення:

— виїзні перевірки (здійснюють за місцем розташування
об'єкта контролю);

— камеральні перевірки (проводять за місцем знаходження
органу фінансового контролю);

6) характеру контрольованих показників:

— формальні перевірки (за яких здійснюють перевірку пра-­
вильності оформлення документів, наприклад, з'ясовують
дійсність підписів, наявність підчищень і виправлень, пра-­
вильність заповнення реквізитів);

— арифметичні перевірки (зводяться до оцінки правильності
математичних розрахунків і таксувань);

7) характеру контролюючих суб'єктів:

— позавідомчі перевірки (здійснюють органи іншого відом-­
ства або міністерства стосовно організації, яку перевіряють);

Глава 4

Фінансовий контроль

— відомчі перевірки (здійснюють у межах того самого відом­-
ства або міністерства, але працівники вищого рівня, вищої орга­-
нізації).

Окремо потрібно виділити також «зустрічну» перевірку, за якої здійснюють зіставлення первинних документів або звітної інформації з аналогічними чи взаємозалежними даними підприє­мства контрагента.

6. Ревізія є найважливішим методом фінансового контро­лю, що відрізняється найбільшою дієвістю, максимально мож­ливою глибиною й повнотою. Ревізію слід віднести до наступ­ного контролю. Такий метод фінансового контролю здійснюють спеціальні органи фінансового контролю, його спрямовано на виявлення фактів порушення законності, вірогідності й доціль­ності. При ревізії провадиться вивчення й аналіз фінансово-господарської документації на предмет правильності ведення бухгалтерського обліку, схоронності коштів і матеріально-тех­нічних ресурсів, своєчасності й повноти звітності.

Під час здійснення контролю ревізора наділено певними правами:

— перевіряти плани, кошториси, грошові, бухгалтерські та
інші документи, наявність грошей і цінностей, а у випадку ви­-
явлення підробок і інших зловживань вилучати потрібні доку­-
менти на термін до закінчення ревізії;

— перевіряти правильність списання сировини, палива, інших
матеріальних цінностей, тепло- і електроенергії на витрати ви­-
робництва, повноту оприбуткування готової продукції і вима-­
гати від керівництва суб'єкта, якого перевіряють, проведення
контрольного обмірювання виконаних робіт;

— вимагати проведення інвентаризації основних фондів,
товарно-матеріальних цінностей, перевірки грошових коштів, у
разі потреби опечатувати каси, склади, архіви;

— отримувати від інших підприємств, установ і організацій
довідки й копії документів, пов'язані з операціями, які пере­-
віряють;

— отримувати від посадових осіб письмові пояснення.
Стосовно класифікації ревізій, то вона переважна ідентична

класифікації перевірок, з деякими незначними застереження­ми. Наприклад, окремо можна виділити такий підвид поза-

планової ревізії, як ревізія, призначена за постановою органів слідства.

Термін проведення ревізії не може перевищувати ЗО днів (продовження цього терміну допускають тільки з дозволу ке­рівника органу, що призначив ревізію).

За результатами ревізії складають акт. Керівник, що при­значив ревізію, зобов'язаний у тижневий термін розглянути її результати й вжити заходів для усунення виявлених порушень, відшкодування нанесеного матеріального збитку, залучення до відповідальності винних осіб, усунення причин і умов, що зу­мовили порушення фінансової дисципліни.

7. Фінансово-економічна експертиза. До компетенції Рахункової палати належить здійснення експертно-аналітичної діяльності. Так, Рахункова палата зобов'язана за дорученням Верховної Ради України проводити експертизу й давати вис­новки щодо проектів: Державного бюджету України, законів і інших нормативних актів, міжнародних договорів України, за­гальнодержавних цільових програм, програм Кабінету Міністрів України та інших документів щодо питань державного бюдже­ту й фінансів України.