Мета заняття. 1.1. Ознайомитися із вимогами та рекомендаціями щодо конструювання відливок

1.1. Ознайомитися із вимогами та рекомендаціями щодо конструювання відливок.

1.2. На практиці оволодіти методикою визначення розмірів заготовки.

1.3. Навчитися виконувати креслення відливки.

2. Теоретичні передумови до виконання роботи.

Креслення виливків виконують за вимогами стандартів ЄСКД на основі креслення деталі чи виробу та технічних вимог до заготовки. Креслення виливка має містити всі необхідні дані для його виготовлення та контролю якості. Контури поверхонь, що підлягають обробленню різанням, наводять суцільними тонкими лініями без нанесення їх розмірів. Значення припус­ків па механічне оброблення допускається проставляти поруч зі знаком шорсткості поверхні, яку вона повинна мати після оброблення різанням. Припуск на механічне оброблення позначають літерою Т з відповідним знаком і наносять на продовжені розмірні чи виносні лінії.На кресленні виливка виконують умовні позначення поверхонь рознімання форми та моделі, розташування виливка у формі. Розміри виливка проставляють з таким розрахунком, щоб розмірні ланцюги були коротшими, а замикальними ланками були розміри, до точності яких не ставлять високі вимоги.

Відповідно до вимог ГОСТ 26645-85 "Отливки из металлов и сплавов. Допуски размеров, массы и припуски на механическую обработку", що розповсюджується на виливки з чорних і кольорових металів і стопів, установлено 22 класи точності розмірів і мас виливків (1, 2, 3 т, 3... 15, 16) для інтервалів лінійних розмірів у межах 0... 10000 мм і мас 0... 25 000 кг, 10 ступенів жолоблення та 6 рядів припусків на оброблення різанням.

Допуски розмірів і мас виливків визначають залежно від класу точності та розмірів і мас виливків. Припуски на оброблення різанням складаються з основного та додаткового значень. Основне значення припуску залежить від допуску та номера ряду припуску, а додаткове — від допуску розміру та най більшої похибки розташування поверхонь, яку визначають залежно від зсуву елементів виливка та його жолоблення. Додатковий припуск призначають тільки тоді, коли він перевищує половину допуску розміру виливка. Для встановлення основного значення припуску наведено два його значення для кожного з інтервалів допусків. Менші з них приймають для більш грубих квалітетів точності розмірів оброблюваних поверхонь, а більші — для точніших квалітетів точності. У разі підвищених вимог до точності оброблюваних поверхонь беруть найбільший припуск.

Отримані основні припуски призначають для поверхонь виливків, що розміщені в нижній та бічній частині форми. Для поверхонь виливків, розміщених у верхній частині форми, рекомендують збільшувати значення припуску до значення, взятого з наступного ряду припусків.

Припуск для кожної з поверхонь визначають як суму основного та додаткового його значень. Ступінь жолоблення виливка залежить від його форми та розмірів, товщини стінок, наявності ребер жорсткості, режимів заливання форми тощо. Для визначення ступеня жолоблення іноді доцільно користуватись відношенням найменшого з габаритів виливка до найбільшого. Для значень цього відношення більших за 0,20 рекомендують 1—7 ступені жолоблення, для 0.05—0,20—2—8 ступені, а для значень менших за 0,05— 4—10 ступені жолоблення. Менші з перелічених ступенів жолоблення належать до простих за формою виливків із легких кольорових стопів, а більші — до складних виливків з чорних стопів, що підлягають термічному обробленню.

Допуски кутових розмірів виливків у перерахунку на лінійні не повинні перевищувати значень, встановлених для лінійних розмірів. Допуски розмірів елементів виливка, що утворені, двома напівформами, перпендикулярними до площини рознімання, призначають відповідно до класу точності розмірів виливка.

Допуски розмірів елементів, утворених однією частиною форми чи однією шишкою, встановлюють на 1—2 класи точніше. Допуски розмірів елементів, що утворені трьома та більше частинами форми, кількома шишками чи рухомими елементами форми, а також товщини стінок, ребер і фланців установлюють з точністю, нижчою на 1—2 класи. Допуски розмірів від оброблюваної поверхні, що є базою, до литої поверхні призначають на 2 класи точніше.

Допускається встановлювати симетричні та несиметричні відхилення розмірів виливка. Рекомендується надавати перевагу такому розташуванню полів допусків: несиметричне однобічне «в тіло» — для розмірів елементів виливка (крім товщини стінок), розташованих в одній частині форми та механічно необроблюваних, і симетричне — для розмірів усіх інших елементів виливка.

Стандартом передбачено умовне позначення точності виливка на кресленні і в технічній документації. Наприклад, для виливка 8 класу точності розмірів, 7 класу точності маси, 5 ступеня жолоблення та 4 ряду припуску на оброблення різанням воно матиме вигляд: точність виливка 8 — 7 — 5 — 4 ГОСТ 26645-85.

Ступінь жолоблення та ряд припуску можна не вказувати. Числові значення допусків і припусків наведені у[1]. Ливарні нахили призначають на поверхні, що перпендикулярні до площині рознімання ливарних, модельних чи шишкових форм з метою полегшення виймання моделі чи шишки з форми в процесі їх виготовлення. Значення нахилів залежить від розмірів поверхонь, способу виготовлення виливка, матеріалу модельного комплекту та формувальної суміші, використовуваного устаткування, спорядження тощо. Для оброблюваних поверхонь нахили встановлюють так, щоб забезпечити мінімальні припуски на оброблення різанням для всієї поверхні, а для необроблюваних — щоб отримати належні товщини стінок для забезпечення виконання виливком свого функціонального призначення (міцності, герметичності, естетичної форми тощо).

Спряження поверхонь виливків рекомендується виконувати із заокругленнями. Радіуси заокруглень наведені в довідковій літературі [1].

Технічні вимоги до виливків, що визначають їх якість, наведені у державних і галузевих стандартах чи в кресленнях і стандартах підприємств. У них вказані конструкція виливка, розміри та їх відхилення, допуски форми тавзаємного розташування поверхонь, ливарні нахили, радіуси заокруглень, допустимі значення зсуву опок, необхідність забезпечення герметичності стінок виливка та способи її перевіряння, шорсткість поверхонь, твердість і стан поверхневих шарів, дані про види, кількість, допустимі розміри та місця розташування ливарних дефектів (шпаристість, тріщини, порожнини, раковини, глибина зневуглецьованого шару тощо), допустимість їх виправлення та способи виконання, марка матеріалу виливка, необхідність термічного оброблення, покриття поверхонь виливка, місця для взяттяпроби матеріалу, місце маркування, його зміст і спосіб нанесення, маса виливка тощо.

Загальні вимоги до виливків, що наведені в державних стандартах і входять в обсяг стандартних умовних позначень, можна окремо у кресленнях не вказувати, якщо вони мають належні позначення.

У стандартах і кресленнях слід викласти методику та засоби для виконання технічних вимог. Загальні технічні вимоги, методи їх виконання, засоби та обсяги випробовувань для виливків з конструкційної легованої та нелегованої сталі викладені в ГОСТ 977-75, а для виливків з легованого та нелегованого чавуну з пластинчастим, вермикулярним чи кулястим графітом і ковкого чавуну — в ГОСТ 26358-84.

Сталеві виливки, відповідно до їх застосування та кількості контрольованих показників, поділяють на три групи: І група — виливки загального призначення, II група — виливки відповідального призначення та III група — виливки особливо відповідального призначення. Наприклад, умовне позначення виливка II групи, виготовленого зі сталі марки 25Л, що міститься в графі «матеріал» робочого креслення, записують як Сталь 25Л — II ГОСТ 977-75.