Розділ VIII. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці 2 страница

У процесі теплообміну з навколишнім середовищем питома вага тепловіддачі кожним із трьох основних шляхів у загальних тепловтратах організмом залежить від величини тих або інших показників мікроклімату й виду діяльності людини. У стані спокою і нормальних метеорологічних умовах тепловтрати випромінюванням становлять у середньому 50% усієї тепловіддачі організмом, конвекцією – 14 … 33%, випаром поту – 22 … 29%.

При зниженій температурі повітря й навколишніх поверхонь питома вага тепловіддачі конвекцією й тепловим випромінюванням зростає. При температурах навколишнього середовища, які значно нижче температури поверхні тіла, збільшенню тепловіддачі конвекцією й випаром сприяє підвищення швидкості руху повітря.

При підвищеній температурі повітря тепловтрати конвекцією й випромінюванням значно зменшуються, але збільшуються за рахунок випару поту. Наприклад, у виробничих приміщеннях із значними тепловиділеннями (гарячі цехи), а також у приміщеннях, де температура повітря й огороджень, рівна або вище температури поверхні тіла, тепловіддача випромінюванням і конвекцією повністю втрачає своє значення і єдиним шляхом відводу тепла стає випар поту. У цих випадках втрати організмом вологи можуть досягати 5 … 8 л на день (при нормальних умовах до 1 л на добу). Слід відзначити, що при високій температурі повітря збільшення швидкості його руху в окремих випадках приводить до посилення теплового навантаження на організм за рахунок конвекції. При цьому велике значення має як величина температури й швидкості руху повітря, так і ступінь його вологості.

З підвищенням температури повітря вплив рівня його вологості зростає. Збільшення вмісту вологи в повітрі зменшує фізіологічний дефіцит його насичення і тим самим обмежує тепловіддачу випаром поту.

Кількість тепла, що утворюється в організмі, Q_утв і тепла, що віддається в навколишнє середовище, Q_від непостійна та залежить не тільки від величини показників мікроклімату приміщення, але й від категорії виконуваних робіт за величиною енерговитрат організмом.

При легкій фізичній роботі в найбільш сприятливих (комфортних) метеорологічних умовах у процесі теплообміну з навколишнім середовищем установлюється тепловий баланс (Q_утв = Q_від), що забезпечує нормальний тепловий стан і оптимальний обмін речовин в організмі людини, високу працездатність, максимальну продуктивність праці.

Рівняння теплового балансу можна представити наступною формулою:

Qутв = Qвипар ± Qвипром ± Qконв,

(4.1)

де Q_випар – втрати тепла організмом людини при випаровуванні поту з поверхні тіла, Вт;

Q_випром – кількість тепла, яке втрачає організм людини шляхом теплового випромінювання, Вт;

Q_конв – тепловіддача шляхом конвекції, Вт.

Знаки «+» і «–» перед Q_випром і Q_конв свідчать про те, що в процесі теплообміну організм людини шляхом теплового випромінювання й конвекції може не тільки віддавати, але й одержувати тепло із зовнішнього середовища.

Утворення тепла й віддача його в кількісному відношенні не завжди виявляються рівними один одному. При тривалому впливі низької температури навколишнього повітря спостерігається охолодження організму, порушується тепловий баланс і організм починає в одиницю часу виробляти тепла більше, ніж віддавати. У результаті в організмі відбувається нагромадження тепла, і, як наслідок, підвищується температура тіла (внутрішніх органів і тканин: мозку, печінки, шлунку, легенів). При високій температурі повітря, навпаки, спостерігається перевищення тепловіддачі над теплотворенням (Q_утв > Q_від) і температура тіла знижується.

Змінюючи співвідношення процесів теплотворення й тепловіддачі залежно від температури зовнішнього середовища, організм людини здатний підтримувати температуру тіла в межах, необхідних для нормальної життєдіяльності, за рахунок одного з основних механізмів пристосування – терморегуляції.

Терморегуляція – сукупність фізіологічних процесів, що забезпечують при зміні мікроклімату сталість температури тіла людини в припустимих фізіологічних границях 36,4 … 37,5 ⁰С.

Цей діапазон температур найбільш сприятливий для протікання всіх хімічних реакцій в організмі й діяльності головного мозку.

Однак дослідженнями встановлено, що можливість зберігати температуру тіла людини постійною за рахунок терморегуляції, навіть при здійсненні її всіма шляхами, обмежена. При тривалому перебуванні в несприятливих метеорологічних умовах з постійною напругою механізмів терморегуляції можливе виникнення стійких змін фізіологічних функцій організму – порушення діяльності серцево-судинної системи, пригнічення ЦНС, порушення водно-сольового балансу, зниження імунітету і т. ін. Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб температура, відносна вологість і швидкість руху повітря знаходились у певному співвідношенні [8].

Нормування параметрів мікроклімату в приміщенні здійснюється в залежності від:

категорії робіт (легка, середньої важкості, важка);

сезону року (теплий і холодний);

теплової характеристики приміщень (приміщення з незначними надлишками тепла та приміщення зі значними надлишками тепла).

У відповідності до результатів нормування розрізняють оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови.

Оптимальні мікрокліматичні умови – комбінації кількісних показників мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без напруги механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту й створюють передумови для високого рівня працездатності [6].

Допустимі мікрокліматичні умови – комбінації кількісних показників мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть викликати тимчасові, які швидко нормалізуються, зміни теплового стану організму, що супроводжуються напругою механізмів терморегуляції, але не виходять за межі фізіологічних пристосувальних можливостей. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття і зниження працездатності [6].

Дослідження і оцінка метеорологічних умов полягають у вимірюванні температури, вологості та швидкості руху повітря і зіставленні отриманих даних з нормованими параметрами за ГОСТ 12.1.005-88
(табл. 4.1).

Вимірювання температури повітря проводиться в декількох місцях приміщення на висоті 1,3…1,5 м від підлоги ртутним або спиртовим термометрами. Для вимірювання температури повітря в приміщенні можна скористатися психрометром МВУ, вимірявши температуру «сухого» термометра.

Таблиця 4.1
Оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні приміщень
Період	Категорія рабіт	Температура t, 0С	Відносна вологість j, %	Швидкість руху повітря V, м/с
Оптимальна	Допустима	Оптимальна	Допустима	Оптимальна	Допустима
Холодний	Легка-Іа	22–24	21–25	40–60		0,1	не більше 0,1
Легка-Іб	21–23	20–24	40–60		0,1	не більше 0,2
Середньої важкості-IIа	18–20	17–23	40–60		0,2	не більше 0,3
Середньої важкості-IIб	17–19	15–21	40–60		0,2	не більше 0,4
Важка-III	16–18	13–19	40–60		0,3	не більше 0,5
Теплий	Легка-Іа	23–25	22–28	40–60	(при 280С)	0,1	0,1–0,2
Легка-Іб	22–24	21–28	40–60	60 (при270С)	0,2	0,1–0,3
Середньої важкості-IIа	21–23	18–27	40–60	(при 260С)	0,3	0,2–0,4
Середньої важкості-IIб	20–22	16–27	40–60	(при 250С)	0,3	0,2–0,5
Важка-III	18–20	15–26	40–60	(при 240С)	0,4	0,2–0,6

Швидкість руху повітря вимірюється анемометрами. Для вимірювання швидкостей у межах від 1 до 15 м/с застосовуються чашкові анемометри. Для зручності здійснення вимірювань у цих анемометрів шкала градуювання позначена безпосередньо в метрах на секунду. При визначенні швидкості таким анемометром досить установити його в потік повітря й прочитати показання за шкалою.

Більш точні вимірювання швидкостей від 0,2 до 5 м/с проводяться за допомогою крильчастих анемометрів. Для визначення швидкості руху повітря крильчастим анемометром необхідно користуватися секундоміром або годинником із секундною стрілкою і таблицями індивідуального градуювання даного анемометра.

Відносна вологість повітря вимірюється за допомогою гігрометрів і психрометрів, а для реєстрації зміни відносної вологості в часі (протягом доби, тижня) використовуються самописні прибори-гігрографи. Відносна вологість на робочому місці звичайно визначається аспираційними психрометрами типу МВ-4.

Принцип дії психрометра заснований на залежності інтенсивності випарення в навколишнє повітря від вологості цього повітря. Інтенсивність випарення тим вище, чим вище температура повітря й, навпаки, тим нижче, чим більшу кількість водяної пари воно містить. Процес випарення вологи вимагає витрати певної кількості тепла (теплоти випарення). Таким чином, тіло (у цьому випадку резервуар термометра, огорнений мокрим батистом), з поверхні якого відбувається випарення, приймає деяку температуру мокрого термометра, меншу, ніж температура другого (сухого) термометра. Чим більше вологість досліджуваного середовища, тим менше психрометрична різниця (різниця показань сухого й мокрого термометрів). Визначити відносну вологість за показниками термометрів можна, скориставшись даними, наведеними в табл. 4.2.

Більш точно відносна вологість може бути визначена за формулою:

,

(4.2)

де Р_м, Р_с – пружність насиченої водяної пари при температурі мокрого й сухого термометрів, мм.рт.ст. (табл. 4.3);

t_c, t_м – показання мокрого й сухого термометрів, ⁰С;

В – барометричний тиск, мм.рт.ст.;

0,5 – постійний психрометричний коефіцієнт;

755 – середній барометричний тиск, мм.pт.ст.

Таблиця 4.2
Визначення відносної вологості
Показання сухого тер мометра	Різниця показань термометрів, 0С
	1,5		2,5		3,5		4,5		5,5		6,5		7,5		8,5		9,5		10,5		11,5
Відносна вологість, %
																-	-	-	-	--	-	-
																	-	-	-	-	-	-
																		-	-	-	-	-
																			-	-	-	-
																				-	-	-
																					-	-
																						-
																						-

Таблиця 4.3
Пружність насиченої пари при різних температурах
Температура повітря, °С	Абсолютний тиск водяної пари Рм и Рс, мм рт.ст.	Температура повітря, °С	Абсолютний тиск водяної пари Рм и Рс, мм рт.ст.
	9,209		21,068
	9 844		22,377
	10,518		23,756
	11,231		25 209
	11,987		26,739
	12,788		28,344
	13,634		30,043
	14,530		31,842
	15,477		33,695
	16,477		35,663
	17,735		37,729
	18,650		39,900
	19,827		42,200

Порядок виконання роботи

1. Ознайомитись із приладами для контролю метеорологічних умов, їх устроєм і порядком користування ними.

2. Визначити параметри мікроклімату в приміщенні: температуру, відносну вологість, швидкість руху повітря, записавши їх у табл. 4.4, 4.5.

3. Результати визначення параметрів внести до протоколу (табл. 4.6).

4. Оцінити відповідність виміряних параметрів нормам, наведеним у ГОСТ 12.1.005-88.

Таблиця 4.4
Визначення температури та відносної вологості повітря в приміщенні
Назва приладу	Місце вимірювання	Температура повітря, 0С	В, мм рт. ст.	Рс, мм рт. ст.	Рм, мм рт.ст.	Вологість повітря, %
tc	tм	За вимірюваннями	Визначена за формулою (4.2)

Таблиця 4.5
Результати вимірювання швидкості повітря (3 вимірювання)
Назва приладу	Місце вимірювання	Номер вимірювання	Відлік за анемометром	Час вимірювання, с	Число поділок за секунду	Швидкість повітря, м/с
Початковий	Кінцевий	Різниця відліків
Середня швидкість, м/с

Таблиця 4.6

Протокол досліджень метеорологічних умов у приміщенні

Дата

Найменування приміщення

Дані вимірювань

Нормативні значення за ГОСТ 12.1.005-88

Висновок про відповідність параметрів мікроклімату в приміщенні нормативним за ГОСТ 12.1.005-88

Температура повітря, 0С

Вологість повітря, %

Швидкість руху повітря, м/с

Оптимальні

Допустимі

Температура повітря, 0С

Вологість повітря, %

Швидкість руху повітря, м/с

Температура повітря, 0С

Вологість повітря, %

Швидкість руху повітря, м/с

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняттю «мікроклімат».

2. Що таке оптимальні та допустимі параметри мікроклімату?

3. Яким чином відбувається передача тепла з поверхні тіла людини в навколишнє середовище?

4. Дайте визначення поняттю «терморегуляція».

5. У чому полягають дослідження та оцінка метеорологічних умов у приміщенні?

6. Яким чином здійснюється вимірювання температури і швидкості руху повітря в приміщенні?

7. Яким чином здійснюється вимірювання вологості повітря в приміщенні?

Практична робота 5:

Вентиляція повітря в адміністративних і громадських приміщеннях

Мета роботи – вивчити поняття «вентиляція» та класифікацію її видів, ознайомитись із методикою розрахунку вентиляції адміністративних і громадських приміщень і на підставі цього навчитися вибирати тип вентиляції за способом переміщення повітря.

Загальні відомості

Вентиляція – організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення повітря, забрудненого шкідливими речовинами (гази, пари, пил), а також поліпшує метеорологічні умови в приміщенні [9].

Основне завдання систем вентиляції – створення в приміщеннях споруджень різного призначення таких параметрів повітряного середовища, які б задовольняли нормативним вимогам щодо створення оптимальних і допустимих параметрів мікроклімату.

Класифікація видів вентиляції:

за способом переміщення повітря – природна, штучна (механічна) і змішана;

за способом подачі й видалення повітря – припливна, витяжна, припливно-витяжна;

за місцем дії – загальнообмінна, місцева, комбінована;

за конструктивним виконанням – канальні та безканальні;

за призначенням – робоча та аварійна.

Види вентиляції за способом переміщення повітря. У системах природної вентиляції вентилювання приміщень проводиться під дією природних факторів. До них належать тепловий (або гравітаційний) і вітровий напори. Під тепловим напором розуміється той тиск, який виникає внаслідок різниці густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної – розрідження [8,12].

Природна вентиляція може бути організованою і неорганізованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об’єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а повітрообмін залежить від випадкових чинників (напряму та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Організована природна вентиляція здійснюється в наперед розрахованих об’ємах і регулюється відповідно до зовнішніх метеорологічних умов [8, 9].

Організована природна вентиляція, яка використовується для забезпечення повітрообміну в виробничих приміщеннях, називається аерація, в адміністративно-громадських – канальна гравітаційна система.

Найсуттєвіші переваги систем природної вентиляції:

прості й не вимагають установки складного дорогого обладнання;

не потребують витрат на електроенергію.

Однак залежність ефективності цих систем від змінних факторів (температури повітря, швидкості руху повітря) не дозволяють вирішувати з їхньою допомогою складні завдання в області вентиляції.

У механічних системах вентиляції використовується спеціальне обладнання: вентилятори, електродвигуни, повітронагрівачі, пиловловлювачі й т. ін. Витрати електроенергії на їхню роботу можуть бути досить великими. Такі системи можуть подавати й видаляти повітря з локальних зон приміщення в необхідній кількості, незалежно від мінливих умов навколишнього середовища. При необхідності повітря піддають різним видам обробки (очищенню, нагріванню, зволоженню і т. ін.), що неможливо в системах природної вентиляції.

Слід зазначити, що в практиці часто передбачають так звану змішану вентиляцію, тобто одночасно викоритовують природну й механічну вентиляції. В кожному окремому випадку визначається, який тип вентиляції є найкращим у санітарно-гігієнічному відношенні, а також економічно й технічно більш доцільним.

Види вентиляції за способом подачі й видалення повітря. Припливні системи вентиляції служать для подачі у вентильовані приміщення чистого повітря замість вилученого. При цьому видалення забрудненого повітря здійснюється через вікна, вентиляційні отвори та іншими шляхами. Припливне повітря за необхідності піддіається спеціальній обробці (очищення, нагрівання, зволоження і т. ін.).

Витяжна вентиляція видаляє із приміщення забруднене повітря. У цьому випадку надходження чистого повітря в приміщення здійснюється зовні або із суміжних приміщень через спеціальні прорізи.