Сутність аграрних відносин. Власність на землю

Слово „аграрний” латинського походження і у перекладі на українську мову дослівно означає „земельний”, „пов'язаний з землеволодінням, землекористуванням”. Отже, аграрні відносини – це складова частина економічних відносин в сільському господарстві, що виникають з приводу володіння і використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва.

Земля у сільському господарстві є предметом праці й водночас знаряддям виробництва. Вона виконує роль головного засобу виробництва. Саме використання землі надає сільському господарству таких особливостей, яких немає у промисловості, транспорті, будівництві та в інших галузях народного господарства:

- по-перше, у сільському господарстві крім суспільних чинників зростання продуктивності праці діють природні чинники. Тому підприємець повинен добре знати і вміло використовувати не тільки економічні закони, а й закони природи.;

- по-друге, особливістю сільськогосподарського виробництва є його сезонність. Якщо в промисловості несвоєчасне виконання технологічних операцій веде до затримки виготовлення продукції, то в сільському господарстві це призводить до прямих втрат продукції, погіршення її якості, великих втрат втіленої в неї праці;

- по-третє, мають місце особливості кругообороту продуктивного капіталу: до основного капіталу крім традиційних елементів відносяться земля, продуктивна худоба, дерево-кущові та плодово-ягідні культури тощо; до оборотного капіталу – насіння, корми, молодняк на вигодівлі тощо. В силу сезонності, у сільськогосподарському виробництві порівняно з іншими галузями висока фондомісткість.

Власність на землю. В Україні проблема власності на землю вирішується з урахуванням інтересів усіх суб’єктів господарювання на землі – держави, колективних господарств і фермерів. Згідно з цим, розрізняють три форми власності на землю:

- приватну (для фермерів і тих, хто веде особисте підсобне господарство);

- колективну (для колективних господарств);

- державну (для державних підприємств).

Для реалізації економічних інтересів селян обраний особливий шлях – приватизація землі, який відбувається у два етапи: на першому здійснюється розпаювання землі, селянину видається сертифікат на право власності на земельну частку (пай). На другому етапі відбувається самовизначення селян щодо форм господарювання на землі, господарського розпорядження приватизованою ними землю.

Можливі два шляхи і способи розпорядження селянами – власниками земельних угідь своїми земельними паями: перший – вилучити їх у натуральній формі та заснувати фермерське господарство; другий – передати в оренду іншим фізичним чи юридичним особам для господарського використання за орендну плату, наприклад, здати в оренду колективному сільськогосподарському підприємству (КСП).

Перехід до ринкових відносин, визнання багатоманітності форм власності на землю, становлення вільної конкуренції вносять значні зміни у форми господарювання в аграрному секторі виробництва. Ці зміни не мають примусового характеру, як це було свого часу в Україні під час колективізації селянських господарств у пожовтневі роки. Вони враховують вільний вибір форм господарювання з боку селян.

Головна мета змін – створити ефективну систему аграрних відносин, підвищити виробництво сільськогосподарської продукції, остаточно вирішити продовольчу проблему в нашій країні, забезпечити промисловість необхідною сировиною, підвищити добробут населення.

Загальні принципи господарювання в сільському господарстві такі:

1. Усі господарства є товаровиробниками, діють в умовах самоокупності. Витрати виробництва здійснюються за рахунок власних доходів.

2. Суб’єкти господарювання зобов’язуються ефективно використовувати землю, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності.

3. Усім господарствам забезпечуються однакові економічні умови і права господарювання.

4. Працівники, що зайняті в усіх сферах господарювання, мають однакові права щодо пенсійного забезпечення, охорони материнства і дитинства, соціального захисту.

В аграрному секторі економіки України, згідно діючому Земельному Кодексу, існують три основні форми господарювання:

1. Державні сільськогосподарські підприємства. Ці господарства працюють на землі, що є державною власністю.

До державного сектору належать сортовипробувальні станції, сортодільниці, насінницькі господарства, племінні заводи, господарства з вирощування лікарських рослин, а також підсобні господарства державних промислових підприємств.

2. Колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) – це добровільні об’єднання громадян у самостійні підприємства для спільного виробництва сільськогосподарської продукції. Вони діють на засадах підприємництва й самоврядування.

Економічною основою цієї форми господарювання є колективна власність на основний та оборотний капітал, грошові та майнові внески його членів, вироблену ними продукцію, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах.

У колективних господарствах частина земель передана в колективну власність. Частина земель перейшла у приватну власність селян. Селяни, які вступають в КСП, передають свій пай землі в оренду і одержують за це орендну плату.

3. Селянські (фермерські) господарства – сімейно-трудове об’єднання мешканців села, життя і побут яких пов’язані з землеробством, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини і на одержання доходів.