Виникнення та етапи розвитку політичної економії

Економічна наука має досить довгу історію. На ранніх етапах розвитку суспільства мали місце окремі елементи економічних знань щодо ведення домашнього господарства. Їх ми вже знаходимо в працях вчених античного світу – Ксенофонта, Аристотеля, Платона та ін.. В період становлення капіталістичних відносин виникає потреба в знаннях про народне господарство в цілому. І саме в цей час – наприкінці XV – на початку XVІ ст.. виникає цілісна економічна наука – політична економія. Уперше застосував термін „політекономія” француз А. Монкретьєн у своїй праці „Трактат політичної економії” (1615р.).

Назва „політекономія” виникла з поєднання трьох слів грецького походження: „polis” – держава; „oicos” – будинок, господарство; „nomos” – закон.

Основні етапи розвитку політичної економії показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Основні етапи розвитку політичної економії

Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а багатстсво ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представники: А. Монкретьєн,

Т. Манн, Д. Юм.

Фізіократи. На відміну від меркантилістів, фізіократи вперше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу виробництва. Але джерелом багатства вважали тільки працю в сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, Мірабо, Д. Норе.

Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядали як саморегулюючу систему.

Марксизм. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс, продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, запропонували концепцію додаткової вартості.

Маржиналізм (від англ. marginal - граничний) – теорія, яка пояснює економічні процеси і явища на основі використання граничних, крайніх („max” чи „min”) величин. Представники – К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

Основні напрями сучасної економічної теорії:

Неокласизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засновники теорії – А. Маршал і А. Пігу. Послідовники – Л. Мізес, Ф. Фрідмен, А. Лаффер та ін.

Монетаризм – теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП).

Кейнсіанство – теорія, яка обґрунтовує об’єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту і пропозиції. Засновник – видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, А. Хансен, Р. Лукас та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям – економіка розглядається як система, в якій відносини між господарюючими суб’єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об’єктами вивчення для них є „інститути”, під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей та ін. Представники: Т. Веблен, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Г. Мюрдаль та ін.

Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, де обґрунтовується принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії. Представники: Д. Хікс, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.