ПИТАННЯ 71. Критерії оцінки доказів та їх процесуальних джерел

Кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК України).

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК України).

Під належністю доказів слід розуміти можливість використання їх для встановлення у кримінальному провадженні фактичних даних, а також обставин, що підлягають доказуванню в силу існуючого між ними кримінально-процесуального взаємозв’язку.

Вимога належності доказів складається з двох критеріїв:

1) значення для провадження обставин, встановлюваних конкретними доказами;

2) значення цих доказів для встановлення саме таких обставин.

Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди події, що досліджується.

Допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України (ст. 86 КПК України).

Критерії допустимості доказів:

– належний суб’єкт, який має право проводити процесуальні дії, спрямовані на одержання доказів;

– належне джерело фактичних даних (відомостей, інформації), що складають зміст доказу;

– належна процесуальна дія, застосована для одержання доказів;

– належний порядок проведення процесуальної дії, яка використовується як засіб одержання доказів.

Достатніми вважаються докази тоді, коли в своїй сукупності дають можливість установити всі передбачені законом обставини кримінального провадження на тому рівні знання про них, який є необхідним для прийняття об’єктивного, правильного рішення під час кримінального провадження.