Стилістичні норми

Стилістичні норми регулюють відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування: він кваліфікований працівник, а не він добрий роботяга.

Ключові поняття:

Анотування – це процес створення анотації (лат. аnnotation – зауваження, помітка, від annoto – позначаю), під якою розуміють коротку, стислу характеристику змісту книги, статті тощо.

Аргумент — вер­бально оформлене положення, за допомогою якого обґрунтову­ють тезу і яке має доказову силу для тих, кому адресоване.

Аргументація повинна вибудовуватися на причинно-наслідкових зв'язках і законах формальної логіки: це є так, тому-то; якщо це є таким, то... тощо.

Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками. Жанри усного мовлення: бесіда, лекція, доповідь, виступ.

Кліше — мовленнєвий стереотип, мовний зворот, що використовується як стан­дарт (шаблон, штамп) для вирішення завдань комунікації.

Конспект — це стислий писемний виклад змісту книжки, статті, лекції, де показано лише істотне, а другорядне випуще­но; це тези в розширеному вигляді. Сюди належать: виписки, цитати, цифри, таблиці, схеми. Конспект допомагає краще за­пам'ятати прочитане, швидко відновити в пам'яті вивчене, уза­гальнити нагромаджений матеріал.

План — це порядок, послідовність викладу матеріалу статті (лекції), книжки.

Правильність мовлення — комунікативна якість мовлення. Правильним є мовлен­ня, структура якого не суперечить системі даної мови, літературно-мовній нормі.

Стилістична норма — регламентоване використання у певних ти­пах мовлення (стилях, підстилях, жанрах) закладених у мові сти­лістичних можливостей.

Стиль – це функціональний різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу. Кожен стиль має: сферу поширення (коло мовців); призначення; загальні ознаки; систему мовних засобів; стилістичні норми; підстилі; жанри реалізації.

Стиль мовлення — це певна сукупність мовних засобів, що свідомо використовуються мовцями у певних умовах і з певною метою.

Стильова норма – це поєднання всіх функціонально-стильових вимог до мови; це норми реального використання мови в даній сфері суспільного життя, а також прийоми і правила творчості у відповідності до конкретних завдань спілкування.

Суперечка — зіткнення різних поглядів чи позицій щодо певної проблеми, в процесі якого кожен учасник наводить аргументи на підтримку своїх переконань і критикує несумісні з ними тверджен­ня протилежної сторони.

Теза (грец. thesis — положення, твердження) — вербально офор­млене основоположне твердження (чи сукупність тверджень), яке передбачає певне тлумачення фактів і додає дещо нове до існую­чих знань; істинність тези необхідно доводити. Вона формулюється за принципом актуального члену­вання речення: тема (дане) — рема (нове). З тезою безпосе­редньо пов'язана вся арґументативна діяльність учасників суперечки. Для доведення істинності тези наводять аргу­менти.

Текст — об'єднана смисловим зв'язком послідовність мовленнєвих одиниць (речень, висловлювань, абзаців, розділів). Характерні ознаки тексту: а) структурна єдність (усі мовні елементи тексту між собою зв'язані); б) смислова єдність; в) комунікативна цілеспрямованість; г) жанрова віднесеність.