Основні економічні угрупування в Африці

Регіональні інтеграційні процеси розвиваються і на Африкан­ському континенті, котрий має свої географічні, демографічні, економічні, екологічні та соціальні особливості (специфіку). Справа в тому, що Африка — це регіон, який економічно швидко розвивається, де розташовано понад 50 держав з населенням по­над 500 млн чоловік, і знаходиться в безпосередній близькості до Близького Сходу. Більшість молодих африканських держав воло­діють значним, у своїй більшості неї освоєним економічним поте­нціалом. Це багаті запаси сировини, сприятливі, як правило, природнокліматичні умови для ведення сільського господарства, значні трудові ресурси. Проте цей потенціал розподілений між африканськими країнами вкрай нерівномірно. Так, основні запа­си нафти знаходяться на північному (Єгипет, Лівія, Туніс, Ал­жир) та західному (Нігерія, Камерун, Конго, Ангола) узбереж­жях. Густота населення на континенті — 19 чол. на 1 кв. км — одна з найнижчих у світі. Усе це створює істотні відмінності між країнами Африки щодо темпів економічного зростання, рівня розвитку економіки, її структури та зовнішньої торгівлі.

Процес економічного розвитку країн Африки в цілому харак­теризується суперечливими тенденціями. Після здобуття незале­жності в регіоні загострилася суперечність між накопиченням і споживанням: максимізація накопичення і недостатній рівень споживання. Вузькість внутрішніх ринків, зростання соціальної напруженості, дефіцит власних кваліфікованих кадрів, низькі ви­робнича культура та дисципліна праці — усі ці проблеми, пов'язані з незадовільним станом споживання, стали негативно позначатися на загальній динаміці капітальних вкладень, на їх структурі. Уповільнився приплив до ключових галузей капіталів, посилилась диспропорціональність розвитку. Це позначалося на зниженні темпів економічного зростання.

Особлива роль у забезпеченні соціально-економічного розвит­ку регіону належить гірничовидобувній промисловості. Розвиток виробництва в державах регіону пов'язаний із витратами значних фінансових ресурсів, що визначає зростаючий попит цих країн на капітал. У зв'язку з цим економічний розвиток країн Африки де­далі більше залежить від надання іноземних позик, а також безо­платної міжнародної допомоги.

Через орієнтованість економік країн Африки на іноземні рин­ки виключно важлива роль у забезпеченні їх економічного розви­тку належить зовнішньоторговельним зв'язкам, а значить — ви­рішенню питань спільного ринку та ефективному розвитку їхньої зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки). До складу ЕКОВАС входять 16 країн Африки: Бенін, Гамбія, Гана, Гвінея, Лі­берія, Малі, Мавританія, Нігерія, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Кабо- Верде, Гвінея-Бісау, Нігер, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того з населенням понад 180 млн чол. і ВНП понад 63 млрд дол. США при 345,4 дол. США на душу населення і 0,6 % частки світового експорту. У складі ЕКОВАС діє 4 комісії:

1. З торгівлі, мита, імміграції, кредитно-грошової системи та платежів.

2. З транспорту, телекомунікацій та енергетики.

3. З промисловості, сільського господарства та природних ре­сурсів.

4. З соціальних та культурних проблем.

Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внут­рішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифу, що повинно перетворити ЕКОВАС на митний союз на зразок ЄС. Про­те надто проблематичним є вихід ЕКОВАС на подібні до ЄС форми інтеграції, оскільки в регіоні існують і інші види міждержавного співробітництва, а також у зв'язку з тим, що у країн — учасниць цієї організації немає зацікавленості в успішній її діяльності.

В Африці існують і інші інтеграційні угруповання:

Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК); об'єднує 6 країн: Габон, Камерун, Конго, Центральноафри­канську Республіку, Чад, Екваторіальну Гвінею.

Спільний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА ); об'єднує 20 країн регіону.

Південноафриканське співтовариство розвитку (САДК); об'єднує 11 країн регіону.

Інтереси багатьох груп постійно стикаються один з одним. Май­же всі групи прагнуть до співробітництва, створюючи ті чи інші форми інтеграції, яка здебільшого найчастіше відбувається на низь­кому рівні. Африканські країни настільки бідні, а їх економічна ак­тивність настільки низька, що бази для їхнього співробітництва по­ки що практично немає. Майже всі африканські країни сподіваються насамперед на сільське господарство та природні ре­сурси як основні джерела доходу і прибутку від експорту. А відтак відсутні серйозні підстави для зниження бар'єрів на шляху просу­вання первинних ресурсів. Промисловість у переважній більшості країн знаходиться на дуже низькому рівні розвитку, а тому скоріше потребує захисту, ніж відкриття ринків для вільної конкуренції, що суттєво утруднює створення зон вільної торгівлі. Здебільшого існу­ючі групи намагаються співробітничати в інших сферах, наприклад, у наданні транспортних послуг і розвитку інфраструктури, реаліза­ції дрібних промислових проектів тощо.

Запитання і завдання для контролю знань

1. Визначте сутність економічної інтеграції.

2. У чому полягає сутність поняття «глобалізація».

3. Що таке регіоналізація.\

4. Які існують рівні міжнародної економічної інтеграції.

5. Визначте основні етапи формування Європейського Союзу.

6. Якими є основні цілі та напрями функціонування ЄС.

7. У чому полягають особливості інтеграції східноєвропейських країн.

8. Визначте цілі та функції НАФТА.

9. У чому полягають особливості АТЕС.

10. Визначте специфічні риси африканських інтеграційних процесів.