Специфіка інтеграції Східноєвропейських країн

Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ)

Сучасна (повоєнна) історія східноєвропейської інтеграції без­посередньо пов'язана з утворенням і відносно тривалим функціо­нуванням Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

Рішення про створення РЕВ як інтеграційного угруповання соціалістичних країн було прийнято в Москві в 1949 р. Практич­на діяльність тривала до червня 1991 р. В різні роки РЕВ об'єднував Албанію, Болгарію, Угорщину, В'єтнам, НДР, Кубу, Монголію, Польщу, Румунію, СРСР, Чехословаччину.

РЕВ функціонував паралельно з ЄС понад 30 років. І хоча РЕВ являла собою форму інтеграції соціалістичних країн, її цілі були ідентичні цілям інтеграції ринкових економік Західної Європи. РЕВ сподівалась отримати вигоди від спеціалізації, економії від масштабу виробництва, вільного переміщення праці, промисло­вого співробітництва та обміну технологіями.

Разом з тим домінуючою передумовою РЕВ був чинник полі­тичний та ідеологічний.

Механізм економічного співробітництва в рамках РЕВ спирався на міжурядові угоди, які виконувалися за допомогою командних методів і були спрямовані на централізований обмін товарами.

Такий механізм зовнішньоекономічних зв'язків повністю від­повідав неринковим адміністративно-командним системам уп­равління народним господарством, котрі були притаманні краї­нам східної блоку. Економічне співробітництво країн—членів РЕВ, яке здійснювалося через посередництво центральних дер­жавних органів, не забезпечувало відкритості економік цих країн у взаємовідносинах між ними.

В РЕВ домінувала натуралізація товарообміну, що регулював­ся на урядовому рівні, коли товари не продавались, а розподіля­лися держпланами.

Перевідний карбованець так і не набув якостей колективної валюти (на зразок екю) і виконував функції лише розрахункової одиниці. Якщо не було урядових домовленостей про поставки, то на перевідні карбованці, скільки б їх не було, нічого не можна було купити. Цим пояснювалась незацікавленість країн—учасниць РЕВ мати позитивне сальдо в перевідних карбованцях. Подібний механізм зовнішньоекономічного співробітництва виключав формування ринкових відно­син, підміняючи їх прямим товарообміном, позбавляючи підприємс­тва будь-яких стимулів працювати на зовнішній ринок, сприяв консервації низького технічного рівня виробництва, незадовільної якості продукції і в цілому був гальмом технічного прогресу.

Водночас система товарообміну, що склалася, з усіма її вада­ми давала змогу учасникам РЕВ задовольняти за рахунок центра­лізованих паливно-енергетичних та сировинних поставок більшу частину своїх зростаючих потреб, розплачуючись один з одним промисловими товарами, які, як правило, не знаходили збуту на світових ринках. В кінцевому підсумку країни—члени РЕВ отримували певні стимули для підтримки співробітництва.

Перехід у двосторонніх відносинах, починаючи з 1991 р., на світові ціни з введенням розрахунків у вільно конвертованій ва­люті сприяв різкому скороченню товарообігу в рамках східного блоку, оскільки його учасники не мали достатніх резервів ВКВ для ведення такого роду операцій. Внаслідок цього торговельно-економічні зв'язки, що складалися протягом багаторічного існу­вання РЕВ, стали розриватися. Такий розрив в умовах неможли­вості для колишніх соціалістичних країн широкого виходу на за­хідні ринки завдав відчутного удару по економіці всіх без винятку членів нині вже не існуючого РЕВ. Відтак закономірною стала остаточна ліквідація цієї організації в червні 1991 р.

Співдружність незалежних держав (СНД)

Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова,Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності.

У початковий період існування Співдружності Незалежних Держав вона розглядалася головним чином як механізм цивілізованого розлучення колишніх союзних республік і розподілу майна СРСР. Створення СНД було покликане забезпечити безболісний перехід від єдиної союзної держави до системи суверенних національних держав на місці колишнього СРСР. На відміну від Союзу РСР Співдружність не є державою і не має наднаціональних повноважень.

Цілями Співдружності в економічній та правовій галузях є:

- формування спільного економічного простору на базі ринкових відносин і вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили;

- координація соціальної політики, розробка спільних соціальних програм та заходів по зниженню соціальної напруженості у зв’язку з проведенням економічних реформ;

- розвиток системи транспорту і зв’язку, а також енергетичних систем;

- координація кредитно-фінансової політики;

- сприяння розвиткові торговельно-економічних зв'язків країн-учасниць;

- заохочення та взаємний захист інвестицій;

- сприяння стандартизації та сертифікації промислової проду­кції і товарів;

- правовий захист інтелектуальної власності;

- сприяння розвиткові спільного інформаційного простору;

- здійснення спільних природоохоронних заходів, надання взаємодопомоги в ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

- здійснення спільних проектів і програм в галузі науки і тех­ніки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту.

Координує співробітництво органів виконавчої влади дер­жав—учасниць СНД в економічній, соціальній та інших сферах загальних інтересів — Рада голів урядів. Згідно зі Статутом СНД, Рада збирається на засідання 4 рази на рік. Позачергові засідання Ради можуть скликатися за ініціативою уряду однієї з держав-учасниць.

Відповідно до Статуту СНД передбачається функціонування Економічного Суду, органів галузевого співробітництва, інших інститутів.

Однак передчасне інституційне об'єднання дій країн СНД в соціально-економічній галузі без формування національних рин­кових систем може перетворити Співдружність на штучне утво­рення.

Лише заходи щодо розвитку приватнопідприємницької інтег­рації або інтеграції знизу дозволять призупинити реальний про­цес дезінтеграції і, в кінцевому підсумку, покласти початок реін­теграції країн СНД. Зрозуміло, що інтеграційні інститути повинні створюватися в разі необхідності в міру розвитку приватнопід­приємницької інтеграції.

У 1993 р. держави—члени СНД підписали угоду про створен­ня Економічного Союзу, яке передбачало вільний рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили; узгодження валютної і податко­вої політики; сприяння інвестуванню між країнами Співдружнос­ті; підтримку виробничої кооперації й т. ін. Проте реально мало чого з цих цілей було досягнуто. Як уже зазначалося, СНД відпо­відає рівню зони преференційної торгівлі. Пропозиції уряду України щодо побудови механізму зони вільної торгівлі одержа­ли підтримку в 2003 р. урядами Росії, Білорусі й Казахстану в ра­мках так званого Єдиного економічного простору(ЄЕП). Але це рішення поки що не втілюється в життя. В межах СНД утворюються локальні об’єднання з більш тісними зв’язками: Співтовариство Росії і Білорусі, ЄврАзЕС, ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Така різновекторність напрямів інтеграції багато в чому пояснюється розбіжностями в орієнтаціях політичних сил у країнах-членах.

Організація чорноморського економічного співробітництва

Україна є членом ще одного регіонального об'єднання — Ор­ганізації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). Воно офіційно було засноване в 1998 р., нараховує 12 членів: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Мол­дова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, Україна. Цілями ОЧЕС є розвиток багатостороннього й двостороннього співробітницт­ва; поліпшення умов для підприємницької діяльності; співробіт­ництво в провідних галузях економіки, зокрема, утворення спіль­ної транспортної системи; співробітництво щодо запобігання забруднення Чорного моря. В 1994 р. було утворено Чорномор­ський банк торгівлі й розвитку (ЧБТР), який має сприяти еконо­мічному розвитку країн Чорноморського регіону.

Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (ЦЕФТА) утворена в 1993 р. До її складу входять Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина; усі ці країни є членами ЄС. Особлива увага звертається на проблеми, які пов’язані із взаємною торгівлею.

Рада держав Балтійського моря (РДБМ), утворена в 1992 р.; до неї входять 11 держав: Німеччина, Данія, Ісландія, Ла­твія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Фінляндія, Швеція, Естонія. Рада є координуючим органом країн Балтійського регіону і по­кликана сприяти тіснішому регіональному співробітництву в економіці, насамперед у галузях транспорту, зв'язку, туризму, охорони довкілля.

Організація за демократію та економічний розвиток (ГУАМ)

Було утворено в 1997 р. у Страсбурзі на зустрічі президентів чотирьох держав (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). В 1999 р. до цього форуму додався Узбекистан, але в 2005 р. вийшов з нього.

Основним завданням організації є вирішення проблем розбудови транскавказького коридору; нафта Азербайджану, як планувалося, має піти через Грузію, Чорне море до України, а далі нафтопроводом Одеса-Броди до Центральної і Західної Європи. Поки що цей проект повністю не реалізовано; азер­байджанська нафта пішла через Грузію до середземноморсько­го порту Туреччини (Джейхан).

У листопаді 2002 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення зони вільної торгівлі між державами-учасницями ГУАМ. Угодою передбачається відмова від спла­ти мита, податків та зборів, кількісних обмежень у торгівлі між країнами-учасницями; співробітництво в проведенні еко­номічної політики в галузі промисловості, сільського госпо­дарства, транспорту, фінансів, інвестицій, соціальної сфери.

У 2006 р. на зустрічі президентів країн ГУАМ було ще раз підтверджено прагнення сприяти піднесенню ефективності функціонування ГУАМ як інтеграційного угруповання; особ­ливо проголошено, що головною метою організації є сприяння демократичним перебудовам у регіоні.