Структура та принципи побудови платіжного балансу

Платіжний баланс є одним із ключових понять міжнародної економіки, він свідчить про взаємозв'язки національної економіки з зовнішнім світом. Крім того, платіжний баланс є важливим джерелом аналізу макроекономічного становища країни, підставою для застосування урядом і центральним банком країни тих чи інших макроекономічних заходів.

Платіжний баланс — це систематизований статистичний звіт, в якому відображається співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон, за кожним із видів зовнішньоекономічних операцій протягом певного періоду (зазвичай одного року).

До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговельними операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування суден, туризму, утримання дипломатичних і торговельних представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс включає рух капіталів: інвестиції та кредити.

Платіжний баланс може бути активним і пасивним. За умови.коли надходження з-за кордону перевищують платежі, баланс вважається активним. При перевищенні платежів над надходженнями, баланс – пасивний. Активне сальдо платіжного балансу сприяє збільшенню надходжень іноземної валюти в країну, а це, у свою чергу, приводить до зростання обсягів валютних резервів держави. Пасивне сальдо, навпаки, сприяє відпливу іноземної валюти з країни, що призводить до зменшення обсягів валютних резервів. Важливо зазначити, що всі зовнішньоекономічні операції, які призводять до грошових надходжень з-за кордону, відображаються у платіжному балансі зі знаком «+», а здійснені впродовж цього ж періоду платежі за кордон — зі знаком «—».

Платіжний баланс має дві складові: статті дебету, що відображають операції імпортного типу, і статті кредиту, що відображають операції експортного типу. Кредит показує приплив іноземної валюти, тобто її пропозицію, дебет – витрачання іноземної валюти, тобто попит на неї.

Платіжний баланс складає центральний банк (в Україні Нацбанк) на основі статистичної інформації низки міністерств, відомств та установ про зовнішньоекономічні операції суб'єктів господарювання та пов'язані з ними платежі. За Законом України «Про Національний банк України», НБУ має ще й здійснювати його аналіз та прогнозування. Існує загальноприйнята методологія складання платіжного балансу, яка дає змогу максимально точно вирахувати та структурно виважено класифікувати платежі за тими чи іншими видами операцій, що відображаються у платіжному балансі. У більшості країн сівту платіжні баланси розробляються за схемою, яка рекомендована Міжнародним валютним фондом.

Для правильного розуміння й аналізу платіжного балансу необхідно мати на увазі основні принципи його побудови, які передбачають:

1) охоплення всіх зовнішньоекономічних операцій країни за певний період (місяць, квартал, рік);

2) систему подвійного запису; оскільки платіжний баланс – це бухгалтерська балансова тотожність, то кожна відображена в ньому операція має бути подана двома записами, що мають однакове вартісне вираження; один із цих записів позначається як кредит зі знаком плюс, інший — як дебет зі знаком мінус;

3) наявність економічної території країни, тобто географічної території, що перебуває під юрисдикцією уряду країни, у межах якої можуть вільно переміщуватися робоча сила, товари і капітал;

4) введення інституційних одиниць «резидент – нерезидент»; для відокремлення зовнішньоекономічних операцій від внутрішньоекономічних МВФ рекомендує враховувати тільки операції між резидентами і нерезидентами країни;

5) визначення ринкової ціни; для реєстрації операцій у платіжному балансі використовуються ринкові ціни, тобто ціни, за якими укладаються реальні угоди між незалежним покупцем і незалежним продавцем;

6) вибір розрахункової одиниці; при складанні платіжного балансу країни слід використовувати ту розрахункову одиницю, яка застосовується у внутрішніх розрахунках і обліку, а для перерахування даних на долари рекомендується використовувати курс національної валюти до долара, що фактично діяв на ринку на дату складання платіжного балансу;

7) визначення часу реєстрації; оскільки кожна операція у платіжному балансі має бути подана двома записами, обидва ці записи в ідеалі мають бути зроблені одночасно — у момент здійснення операції;

8) встановлення джерел інформації; для складання платіжного балансу використовуються: митна статистика, статистична звітність грошового сектору, інформація про обсяг зовнішнього боргу, дані про операції з іноземною валютою тощо.

Проте принцип подвійного запису може порушуватися, тобто у теорії сума кредитових проводок повинна збігатися з сумою дебетових. Відповідно, загальне сальдо має дорівнювати нулю. Але на практиці баланс, зазвичай, не досягається. Розбіжності, що мають місце між сумами кредитових та дебетових проводок, називають «чистими помилками та упущеннями» і відображаються у відповідній балансуючій статті.

За класифікацією МВФ, до резидентів економіки країни зараховують господарські одиниці, центр економічного інтересу яких перебуває на території конкретної країни. Резиденти: 1) фізичні особи (громадяни країни, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; 2) юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території країни, які здійснюють свою діяльність на підставі законів цієї країни; 3) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва країни за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій країни за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Домашні господарства – фізичні особи, які володіють житловими приміщеннями і використовують їх як основне місце проживання понад 1 рік, або сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Ці особи можеть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих і в інших стосунках. Сектор домашніх господарств у межах його економічної діяльності поділяється на під сектори: найманих працівників; роботодавців; самостійно зайнятих працівників; одержувачів доходу від власності та трансфертів.

Підприємства: мають повний комплект фінансових рахунків у певній країні; виробляють товари та /або послуги у межах вказаної території впродовж невизначеного тривалого часу (понад 1 рік); здійснюють операції із землею на цій території; виявляють самостійну ініціативу, здійснюють систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та торгівлі з метою отримання прибутку.

Некомерційні організації надають послуги у галузі освіти, охорони здоров’я, культури, відпочинку та інші суспільно корисні послуги безкоштовно або за цінами, що не повністю покривають витрати на їх виробництво (приватні лікарні, церкви, фонди, університети, культурні товариства).

Сектор державного управління – центральні, регіональні та місцеві органи управління, державні відомства, установи та організації на території країни, а також посольства, консульства, військові представництва та інші структурні одиниці за межами країни.

Стан платіжного балансу країни визначається такими чинниками:

- економічним потенціалом;

- особливостями структури економіки;

- участь економічних агентів країни в міжнародній кооперації;

- зв’язками зі світовим ринком позичкових капіталів;

- станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин.

Урахування зазначених чинників дає змогу використовувати платіжний баланс як відображення економічного становища конкретної країни, здійснювати прогнозування і регулювання економіки у короткостроковій та довгостроковій перспективах.

Повна схема складання платіжного балансу, рекомендованого МВФ, містить 112 статей. Агрегована схема зводить ці статті у сім блоків (груп).

Таблиця 10.1.