Дезінфекція, дезінсекція, дератизація 6 страница

Блискавична (суха) холера протікає без проносу, блювання, з коротким інкубаційним періодом і тяжкою інтоксикацією. Спостерігається асфіксія, різкий спад пульсу, задуха, ціаноз, судоми. Смерть настає на перших годинах захворювання. В результаті пареза кишечника при розтині в ньому знаходять велику кількість рідини.

Холерний тифоїд деколи виникає в результаті ускладнення. При цьому погіршується загальний стан хворого, спостерігається підвищення температури до 40°С, почервоніння обличчя, різко виражена збудженість, марення, коматозний стан. Результат майже завжди несприятливий.

Хворих з установленим діагнозом холери необхідно госпіталізувати. Для цього є інфекційні (холерні) лікарні або відділення. Вся система прийому та розміщення хворих побудована так, щоб забезпечити дотримування санітарного режиму, по можливості індивідуальну ізоляцію тих, які прибули в інфекційну лікарню з більш ранніми проявами хвороби, одночасно ставиться завдання виключити їх контакти з тими, у яких є більш пізня фаза хвороби або почалось одужання. Необхідно також враховувати при розміщені хворих в інфекційних лікарнях як тяжкість стану хворого, так і конкретну клінічну форму існуючого у нього захворювання холерою.

Інфекційна (холерна) лікарня для ізоляції та лікування хворих холерою розміщається в окремій будові, забезпеченій водопостачанням та каналізацією, по можливості за межами населених пунктів. Для догляду за хворими допускаються лише добре проінформований медичний та обслуговуючий персонал, який повинен суворо дотримуватись вимог протиепідемічного режиму.

Лікування. При холері повинно проводитись комплексно та планово. Усі хворі та підозрілі на холеру повинні госпіталізуватись. У першу чергу усі заходи мають бути спрямовані проти зневоднення організму шляхом введення великої кількості рідини. Для заміщення утраченої рідини у виражених випадках зневоднення вводять протягом кількох годин 6-10 л розчину Філіпса № 1, підігрітою до 38-40°С, в/в, спочатку струменсво, потім крапельно. В перші дні хворому вводять 10-15 л, деколи і більше. Потім кількість розчину визначається кількістю втраченої організмом рідини.

При появі неприємного відчуття в області серця, пов'язаного з гіперкаліємією, вводять р-н Філіпса № 2, який складається з 6 г хлориду натрію, 4 г гідрокарбонату натрію, 1000 мл двічі дистильованої води. Після усунення неприємного відчуття знову призначається розчин Філіпса № 1 протягом 2-3, рідше 4-5 діб. У даний час рекомендують добавляти до призначеного розчину Філіпса 150-200 мл гідрокортизону або 40-60 мл преднізолону в залежності від тяжкості хвороби. Стероїди сприяють затримуванню води та солей в організмі.

Антибіотики мають бактеріостатичну дію, зменшують втрату рідини з проносом і блювотою, звільняють організм від холерних вібріонів. Найбільш ефективні окситетрациклін, тетрациклін, хлортетрациклін, які призначають внутрішньо після блювоти по 300000 ОД або по 0,3 г 4 рази на день протягом 5 днів.

Хворим у стані колапсу при безперервній блювоті і маленьким дітям тетрациклін у перші доби вводять в/м. При легких формах призначають левоміцитін по 0,25 г через кожні 2 години протягом 12 год. на добу.

Дієта холерним хворим не призначається. Прийом їжі дозволяється з 1-2 дня лікування невеликими порціями Обов'язково пити при всіх формах захворювання.

Хворому повинен бути забезпечений догляд, враховуючи його важкий стан, часту блювоту та пронос. Під час блювоти голову хворого треба повернути набік. Необхідні обтирання хворих рушником, змоченим теплою водою, постійне зігрівання. Температура в палаті повинна бути нормальною. Особливо детально потрібно проводити дезінфекцію. Обслуговуючий персонал повинен строго виконувати правила особистої гігієни. Виписують хворих тільки після повного клінічного одужання й обов'язкового бактеріологічного дослідження калу з негативними результатами. Після виписки хворі підлягають диспансерному нагляду протягом року і бактеріологічному дослідженню (в перший місяць і раз у 10 днів, надалі 1 раз у місяць).

Проведення карантинних заходів в осередку холери. Осередком холери вважається окреме домоволодіння, житлова ділянка, район, населений пункт, група населених пунктів, об'єднаних транспортними зв'язками, близькістю розташування, де знайшли хворих холерою або вібріононосіями. В епідемічному вогнищі є вирішальними заходами по відношенню до джерела інфекції. Хворі холерою та особи, підозрілі на це захворювання, підлягають госпіталізації. Діагностика захворювання базується на клінічних даних з врахуванням епідеміологічного аналізу і бактеріологічного обстеження хворого. При появі холери в якому-небудь населеному пункті беруть під підозру всіх хворих гострим гастроентеритом та ентеритом. їх треба госпіталізувати в окремий діагностичний стаціонар і дослідити на наявність холерного вібріона. Гака госпіталізація сприяє ранньому виявленню хворих. Транспортування хворих здійснюється силами спецбригад на санітарному транспорті, які мають необхідні засоби поточної дезінфекції. При епідемічному обстеженні виявляються всі особи, які контактували з хворими або носієм. їх направляють в ізолятор, де за ними ведеться медспостереження та проводяться лабораторні дослідження на виділення вібріонів. За рештою в епідемічному вогнищі встановлюють медспостереження 5 діб з 3 кратним бактеріологічним обстеженням. Дезінфекція у вогнищі проводиться розчинами хлорного вапна, крезолу, хлораміну.

Для виявлення вібріоноеійства у носіїв інструкцією передбачається обстеження таких груп населення:

а) осіб, які знаходяться в контакті з хворим;

б) окремих груп населення за даними епідеміологічного

дослідження;

в) осіб, які працюють на харчових підприємствах,

організованих дитячих колективах.

Серед санітарно-гігієнічних заходів особливе місце виділяється санконтролю за питтєвою водою. До них відносяться дослідження на наявність холерного вібріона води із закритих водойм місцевого водопостачання та з джерел питтєвого водопостачання, включаючи розвідну сітку водогонів, вибіркові дослідження господарсько-побутових стічних вод.

Посилюють нагляд за повнотою та своєчасністю сан-очистки населеного пункту, за утриманням і правильною експлуатацією звалищ, боротьбою з мухами. Велике значення має контроль за санітарним станом ринків, підприємств торгівлі продовольчими товарами і харчовою промисловістю. З метою попередження виносу холери за межі вогнища використовують карантинні заходи. За епідемічними показниками карантин може бути накладений на вогнище, на весь населений пункт, місто чи адміністративну територію. До карантинних заходів відносяться обсервація населення, яке виходить з вогнища, обмеження в пересуванні транспорту, обмеження в торгівлі деякими продуктами харчування. Для організації цих заходів та контролю за ним встановлюється санітарнокарантинні пункти. Карантини накладаються рішенням відповідних органів влади.

Добру ефективність дає термінова хіміопрофілактика населення антибіотиками тетрациклінового ряду. Термінова профілактика всьому населенню великих населених пунктів у випадках масового розповсюдження холери проводиться тільки за наказом Міністерств охорони здоров'я.

Для профілактичної імунізації використовується вакцина з убитих вібріонів. У даний момент розроблений метод нової вакцини "холергенонатоксин".

Профілактика. У комплексі профілактичних заходів головне місце займають заходи з санітарної охорони території країни від заносу холери. В основному вони зводяться до виявлення хворих холерою та підозрілих, які перебувають на кораблях міжнародного плавання, а також на залізниці та шосейних дорогах, літаках. Ці заходи регламентуються Міжнародними медико-санітарними правилами, затверджені асамблеєю Всесвітньої організації охорони здоров'я.

ЧУМА. Це гостре інфекційне захворювання із групи кров'яних інфекцій. У зв'язку з можливостями епідемічного і пандемічного розповсюдження чума належить до групи особливо небезпечних інфекцій, на які поширюються Міжнародні медико-санітарні правила.. Збудники чуми - чумна паличка, вперше виділена з трупів померлих від чуми людей та описана Ієрсеном під час епідемії в Гонконзі 1894 року. Збудник чуми являє собою нерухому заокруглену на кінці паличку розміром 0,5-1,5 мкм. Збудник не утворює спор, має капсулу, факультативний анаероб. Добре росте на звичайних поживних середовищах. Паличка утворює екзо- та ендотоксини. Стійкість збудника чуми поза організмом залежить від характеру дії на нього факторів зовнішнього середовища. З пониженням температури збільшуються терміни виживання бактерій. На харчових продуктах, у воді, на предметах користування зберігаються до 3 міс., у гною з бубона - 40 днів, у крові та мокроті - Іміс. і більше. При 55°С вони гинуть через 10-15 хвилин, при 100°С - після декількох секунд. Звичайні дезінфікуючі засоби діють на збудника згубно.

Розрізняють природні, первинні та вторинні вогнища інфекції чуми. Природні вогнища, які пов'язані з дикими гризунами - натуральними резервуарами збудників чуми та їх ектопаразитами - блохами, існують незалежно від діяльності людини на всіх континентах, крім Австралії. Виявлено близько.300 видів таких гризунів - носіїв мікробів чуми в природних вогнищах. Основна роль у збереженні палички чуми належить ховрахам, хом'якам, полівкам, деяким щурам. У вогнищі чуми специфічними переносниками збудника є блохи, інфікована блоха стає заразною тільки після розмноження бактерій чуми в її передшлунку. Такі блохи намагаються ссати кров, але мікроби чуми перешкоджають просуванню крові і проникають у рану в місці укусу інфікованої блохи, контактним шляхом при знятті шкурок інфікованих промислових гризунів та розділу м'яса заражених верблюдів, аліментарним - при вживанні в їжу продуктів, заражених мікробами, повітряно-крапельним - від хворого легеневої форми чуми.

Сприйнятливість людей до чуми дуже висока, індекс захворювання наближається до одиниці. Вроджений імунітет до чуми відсутній. Перенесене захворювання залишає несприйнятливість, повторні захворювання рідкі. Сьогодні окремі екзотичні вогнищі чуми зберігаються в Азії (Бірма, В’єтнам, Непал), Америці (Болівія, Бразилія, Перу, Захід США). Африка (Заір, Кенія, Мадагаскар, Танзанія), де кожного року реєструється десятки, іноді й сотні, випадків захворювання людини чумою.

Збудник чуми при укусі блохи через ранку проникає в лімфатичний простір і по лімфатичних шляхах досягає регіонарного вузла. Тут і виникає первинне запалення, що є специфічним запаленням лімфоїдної та оточуючої тканини. Цей вузол збільшується розміром та зростається з тканинами, які прилягають. Так утворюється бубон. Звідси і назва "бубонна чума". Слідом за утворенням бубона виникає бактеремія. Інтенсивність бактерій різна. Часто при розвитку бакгеремії чумні мікроби у капілярах утворюють септикопімічні вогнища, які стають центром некротичних запальних вогнищ. Якщо такі вузлики локалізуються у легеневій тканині, виникає вторинна чумна пневмонія. Утворення пневмонічного фокусу супроводжується кашлем. Виділення при цьому мокроти з домішками крові містять багато чумних мікробів, і хворий вторинною чумною пневмонією здатен заражати оточуючих через повітря. При зараженні крапельним шляхом у людини виникає первинна чумна пневмонія - легенева чума. Захворюваність людей у зв'язку з епізоотією мишоподібних гризунів частіше спостерігається восени. До того часу помітне значне збільшення гризунів, що сприяє розвитку інтенсивності епізоотій серед них. Але епізоотія гризунів не обов'язково супроводжується захворюванням людей. Виникнення епізоотій залежить як від інтенсивності, так і від соціальних умов, що визначають ймовірність зустрічі з інфекцією. Інкубаційний період при чумі продовжується 1- 6 днів, до 10 днів у вакцинованих осіб. Розрізняють такі клінічні форми; шкірну, бубонну, легеневу, септичну. Незалежно від клінічної форми, хвороба починається раптово без продромального періоду, з вираженого ознобу і підвищення Т тіла до 39-40°С. Хворі відчувають сильний головний біль, почуття розбитості, нерідко страху. Язик тремтячий, обложений густим білим нальотом. Значне збільшення розмірів язика в поєднанні з його крайньою сухістю робить мову хворого нерозбірливою. При тяжкому перебігу хвороби спостерігається ціанотичність і загостреність рис обличчя, з'являється вираз страждання та страху.

Рано визначається ураження серцево-судинної системи у вигляді порушення частоти пульсу; тахікардія, слабке наповнення, аритмія, різке падіння артеріального тиску. Типовим є токсичне ураження нервової системи, яке виражене різкими ступенями: у одних це безсоння, у других - збудження, галюцинації, порушення координації рухів.

Шкірна форма. В місці проникання збудника виникає пляма, яка послідовно перетворюється в папулу. Остання різко болюча при натискуванні, наповнення кров'янисто-гнійним вмістом з великою кількістю мікробів чуми. Навколишні ділянки шкіри яскраво червоні. Поступово вона стає виразкою. Чумні шкірні виразки характеризуються довгим перебігом і повільним заживанням з утворенням рубця. Шкірна форма чуми, як правило, поєднується з бубонною. Характерною ознакою бубонної форми чуми є ураження близьких до місця проникнення збудника периферійних лімфовузлів з формуванням первинних бубонів. Уже в перші 1-2 дні хвороби не тільки при рухах, але і в стані спокою на місці виникаючого бубона відчувається сильний біль, який приводить до особливого положення хворого (зігнуті руки, ноги, шия). Бубон, який розвивається, являє собою невелике, різко хворобливе ущільнення. В міру входження в запальний процес усієї групи лімфовузлів та оточуючої клітковини ущільнення збільшується до 8 см, представляючи собою конгломерат, спаяний з оточуючими тканинами. На 8-10 день хвороби бубон тріскається з виділенням серозно-гнійної рідини з домішками крові. Тепер застосовують антибіотики, і чумні бубони за 15-20 днів розсмоктуються.

Легенева форма може виникнути первинно при близькому контакті хворої людини зі здоровою та вторинно - в результаті ускладнення бубонної форми. Вона протікає гостро, тяжко, та характеризується геморагічним запаленням легень. У хворого спостерігається сильна задуха, ріжучі болі в грудях, кашель з кровавою мокротою, марення, що переходить у кому. Хвороба продовжується 2-3 дні, якщо не застосовувати сучасні засоби лікування, закінчується смертю.

Септична форма чуми протікає дуже важко з явищем загальної інтоксикації всього організму. На шкірі багато крововиливів, виникають кровотечі з нирок, кишечника, наявність кровавої мокроти. Розвивається бурхливо після короткої інкубації (від кількох годин до 1-2 днів) і, як правило, закінчується смертю.

Лікування. Хворі чумою підлягають суворої ізоляції та обов'язковій госпіталізації. Основне значення в терапії чуми мають антибіотики. При виконанні підвищення ефективності антибіотиків та цілеспрямованої дії на чумних мікробів призначають високочутливий антибіотик або поєднання препаратів у великих дозах.

У випадку самостійного вскриття бубонів для кращого відходження некротичних та гнійних мас з успіхом використовують пов'язки з салфетками, змоченими гіпертонічним розчином натрію хлориду або фурациліну. Проводять дезінтоксикаційну терапію, яка охоплює парентеральне введення розчину Рінгера, реополіглюкіну, ізотонічних розчинів глюкози. Хворі обов'язково одержують великі дози аскорбінової кислоти (до. 1,5-2 г на добу), вітаміни В1, В6, В12, К та ін. По закінченні лікування обов'язково проводять трикратний бактеріологічний контроль пункту з бубона, мокроти, слизу з дихальних шляхів і калових мас.

Профілактика. Ведуть спостереження за природними вогнищами чуми, виявляють епізоотії, знищують гризунів і паразитів. При виявлені факту застосування противником збудників чуми в якості біологічного агента, або при виявлені хворих чумою, всі особи, піддані цій дії або контактуючі з хворими, підлягають карантинізації. Для попередження розповсюдження інфекції територія, на якій введено карантин, повинна бути ізольована від навколишньої території. Ізоляцію організовує місцева адміністрація шляхом виставлення постів охорони на всіх дорогах і шляхах можливого руху людей та транспорту. Про кожен випадок виявлення чумного або з підозрою на чуму хворого медпрацівник негайно доводить до відома найближчий орган охорони здоров'я.

При ліквідації вогнища чуми у людей, крім ізоляції хворих, виникає завдання ізоляції здорових людей на час можливої інкубації - це офіційно має назву обсервація. Контингент осіб, підлягаючих обсервації, установлюється епідемобстеженням, до якого приступають з моменту виявлення вогнища.

НАТУРАЛЬНА ВІСПА. Збудником натуральної віспи є фільтруючий вірус, який постійно у великій кількості виявляють у місці панул, везикул, пустул у хворого. У перші дні захворювання вірус натуральної віспи знаходиться на слизових оболонках носоглотки та зіву. Збудник може довго зберігатись без зниження вірулентності при висушуванні та замороженні, а також при зберіганні в гліцерині, якщо зовнішня температура 5°С. При нагріванні вірус віспи швидко гине. Джерело інфекції - хвора людина. Основний шлях передачі - повітряно-крапельний. Ще можлива передача інфекції при непрямому контакті. Вагітні жінки можуть через плаценту заразити плід. Сприйнятливість до віспи дуже висока. Клінічний перебіг прийнято ділити на такі періоди:

а) інкубаційний;

б) початковий;

в) висипання;

г) нагноювання висипу;

д) підсихання та відпадання кірок.

Інкубаційний період продовжується в середньому 11-15 днів, іноді він скорочується на декілька днів або продовжується. Початковий період: хвороба починається різким підвищення температури до 39-40°С, з'являються сильні головні болі, крутиться в голові, загальна слабість, хвилювання, інколи марення, сонливість. Характерні сильні болі в крижовій області. Нудота, багаторазове блювання, креп. Пульс і дихання часті. Частота пульсу відповідає температурі. З'являється продромальний висип - на шкірі внутрішньої поверхні стегон і нижньої частини живота, на верхньо-внутрішній поверхні плечей, шиї та грудей. У кінці продромального періоду температура падає, загальний стан хворого поліпшується. Одночасно з цим починає з'являтись характерна висип на 3-4 день хвороби.

Період висипання. На чолі, волосяній частині голови, обличчі та кистях рук, з'являється характерна для віспи дрібноплямиста висипка, елементи якої злегка вивищуються над поверхнею шкіри, потім протягом 1-2 днів висип розповсюджується на весь тулуб і кінцівки. Висип найбільш сильний на дистальних частинах кінцівок. Він починається також на долонях і підошвах. Дуже багато висипу на животі. Висип, який з'явився на всьому тілі, скоро набирає вигляду темно-червоного кольору папул, після чого на вершині такої папули з'являється везикула, в ній є тканева лімфа, на вершині деяких везикул утворюється втягування - вісповий пупок. Кожна везикула оточена вузькою смужкою гіперемії. Везикула або утворена з неї пустула розділена перегородками з кліткових стінок на декілька порожнин, має щільну основу. Висипи спостерігаються також на слизових оболонках рота, зіву, носі, на кон'юктивах ока. Пухирці на слизових оболонках скоро перетворюються в покриті гноєм виразки. З'являється біль при ковтанні, слиновиділення, сльозотеча і світлобоязнь. З 9-го дня хвороби знову підвищується температура і хвороба вступає в стадію нагноєння. Цей період найбільш тяжкий для хворого. Його стан різко погіршується, часто спостерігається марення, збудження. В цьому періоді часто розвиваються симптоми серцево-судинної недостатності, з'являються різні ускладнення. Всередині віспових пухирців накопичується лімфа і стінки їх напружуються. Вміст везикул мутніє внаслідок нагноювання, вони набувають жовтого кольору і перетворюються в пустули, які навіть при сильних висипах не з'єднуються між собою. Червона смужка, що оточує пустули, стає яскраво-червоного кольору і більш широкою. Витончені стінки пустул, розтягнуті внутрішнім вмістом, легко тріскаються і гній виступає назовні, стікаючи на шкіру та білизну. Витікання гною викликає свербіння шкіри.

З 11-12 дня хвороби пустули зморщуються та підсихають, настає стадія підсихання кірок. Починаючи з обличчя, а потім поступово на шкірі тіла та кінцівок, пустули, які підсихають, набувають коричневого забарвлення і покриваються сухими кірками. Тільки після зникнення хворобливих симптомів на шкірі та слизових оболонках загальний стан хворого помітно поліпшується. На 14-17 день хвороби температура приходить у норму. Після 19 дня хвороби кірки на тих місця, де були пустули, поступово відпадають і по всьому тілу видно червонуваті плями, що набувають з часом бурого відтінку. У хворих з глибокими пустульними ураженнями на шкірі обличчя на все життя залишаються округлої форми рубці. Крім описаної вище клінічної картини натуральної віспи, можуть зустрічатись різні варіанти (перебігу хвороби).

Лікування. Дуже велику роль при лікуванні віспи відіграє ретельний догляд за хворим і передусім гігієнічне утримання шкіри, а також слизових рота і зіву. Для лікування застосовують специфічний гамма-глобулін, метисазон, проводять дезінтоксикаційну терапію. У разі бактеріальних ускладнень та для їх запобігання призначають антибіотики широкого спектра дії. Застосовують змащення ураженої шкіри 3-5% розчином марганцевого калію. Необхідна часта зміна білизни. Не менше значення має догляд за порожниною рота та носу - полоскання, спринцювання рота, змазування губ і слизової оболонки носа вазеліном.

Профілактика. Виявлення хворого повинно розглядатись як надзвичайна подія, що потребує термінового проведення вичерпної системи невідкладних засобів. Перед усім про це потрібно сповістити санепідемстанцію. Хворого негайно госпіталізують у лікарню, де він перебуває до повного відпадання кірок, але не менш ніж до 40 днів з моменту захворювання.