Межі, склад та будова географічної оболонки

Для обґрунтування меж географічної оболонки слід керуватися такою її ознакою як взаємодія та взаємовплив геосфер. Як відомо, земна поверхня найбільше впливає на тропосферу. Повітря в цьому шарі нагрівається і охолоджується за рахунок теплообміну із поверхнею літосфери і гідросфери (в середньому t⁰ повітря знижується на 6⁰ на 1 км висоти за рахунок цих процесів). Вище тепловий вплив земної поверхні майже не проявляється. У тропосфері зосереджена майже вся водяна пара, що свідчить про тісну взаємодію атмосфери і гідросфери. 80% маси атмосфери зосереджено в тропосфері. Шар озону на висоті 22-25 км є екраном, який затримує ультрафіолетове випромінювання.

Отже, в тропосфері, тропопаузі і нижньому шарі стратосфери (до озонового екрану) в результаті взаємодії геосфер утворюються сприятливі умови для поширення життя (термічні, зволоження, баланс різних видів сонячної радіації). Тому верхня межа географічної оболонки проводиться по межі максимальної концентрації озону (25-30 км).

Значно більші розбіжності спостерігаються у питанні про положення нижньої межі географічної оболонки. Деякі вчені нижню межу географічної оболонки проводять на глибині кількох метрів (Н.М.Сватков) або кількох десятків метрів (С.В.Калесник, А.Є.Криволуцький). Вони мотивують це поширенням лише сучасних процесів взаємодії природних компонентів, областю гіпергенезу.

І.М.Забєлін проводить нижню межу на глибині 5 кілометрів під материками і 4-12 км під океанами по тих горизонтах земної кори, нижче яких не поширюються (масово) живі організми і вода в рідкому стані. Проте обґрунтування меж географічної оболонки з урахуванням лише сучасних процесів не зовсім правомірне. Географічна оболонка у сучасному вигляді — це результат тривалого розвитку і потрібно враховувати чинники і процеси цього розвитку.

Відомо, що ендогенні процеси, тектонічні рухи обумовлюють специфічність фізико-географічних процесів і є необхідною умовою підтримання основних ознак і властивостей географічного розвитку. До цих процесів відносяться: виділення із мантії легкоплавких порід і збагачення ними літосфери, перетікання речовини у верхній мантії, яке обумовлює рухи (горизонтальні та вертикальні) літосферних плит. Джерела — двигуни цих процесів знаходяться за межами земної кори. Але остання є ареною прояву цих процесів і її слід включати до складу географічної оболонки. Тому нижню межу географічної оболонки доцільно проводити по нижній межі земної кори — поверхні Мохоровичича (Д.Л.Арманд, А.М.Рябчиков, Ф.М.Мільков та ін.). При таких межах потужність географічної оболонки складає 50-100 км на материках, 35-40 км на океанах.