Поняття ділового спілкування

Ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми. Спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом виступає соціально значуща спільна діяльність. Співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основним завданням такого спілкування є продуктивна співпраця.

Засадами ділового спілкування є етичні норми та правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, використанням способів та засобів взаємовпливу і взаєморозуміння.

Професійне спілкування формується в умовах конкретної діяльності, тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою частиною, засобом цієї діяльності.

Ділове спілкування передбачає:

– отримати, надати необхідну інформацію або обмінятися нею;

– домовитися про питання, яке цікавить співрозмовників;

– переконати партнера у правильності рішення, яке приймається, вигоді вибраного способу дії тощо;

– встановити контакт, ділові стосунки, дотримуючись при цьому відповідного статусу і ролі.

Кінцевою метою ділового спілкування є взаєморозуміння, справа, діяльність, результат і продуктивна співпраця.

Існують такі види ділового спілкування:

1. Говорити, в тому числі компліменти, добре публічно виступати, проводити ділові бесіди, вміло давати усні розпорядження;

2. Читати, в тому числі володіти технікою швидкого читання.

3. Писати, в тому числі і листи, які принесуть “позитивний результат”.

4. Слухати, володіти мистецтвом ефективного слухання.

5. Вести переговори, в тому числі “переговори без поразок”.

6. Знати прийоми психотехніки в розмові, в роботі з клієнтами і конкурентами.

Стилі та моделі ділового спілкування. У процесі спілкування кожна людина виробляє власний стиль, тобто сукупність найтиповіших рис поведінки в цьому процесі.З огляду на налаштованість, поведінку партнерів виокремлюють такі стилі спілкування:

1. Ритуальний. Суть його полягає в дотриманні співрозмовниками прийнятих для певних ситуацій етикету, формальних і неформальних правил та норм поведінки. Таке спілкування не має на меті змінити погляди партнера.

2. Маніпулятивний. Партнери ставляться один до одного, як до засобу досягнення мети. Маніпулятивно впливаючи одне на одного, вони намагаються вирішити свої питання.

3. Гуманістичний. Спілкування зумовлене станами переживання й усвідомлення поведінки особистості.

У професійному спілкуванні стиль проявляється у взаємовідносинах між керівником і підлеглими, у так званому лідерстві. У зв’язку з цим розрізняють три стилі лідерства, які характеризують не тільки спілкування, а й манеру поведінки лідера по відношенню до інших, тип його влади, ставлення до роботи тощо:

– авторитарний (лідер віддає накази, дає вказівки, інструкції, не визнає ініціативи, обговорення прийнятих ним рішень; характерним є виокремлення свого “Я”);

– демократичний (активність учасників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їх виконання обговорюються; замість “Я” характерним є займенник “Ми”);

– ліберальний (проблеми обговорюються формально, керівник піддається впливу підлеглих, не виявляє ініціативи у спільній діяльності).

Для характеристики системи дій, що їх виконують суб’єкти спілкування, використовують поняття “ модель ”. Існує п’ять типів моделей спілкування: запобіглива, звинувачувальна, розважлива, віддалена, врівноважена.

Запобігливий тип. Один із співрозмовників намагається догодити іншим, вибачається, не вступає в суперечки. Не отримавши схвалення інших, погоджується з будь-якою критикою на свою адресу.

Звинувачувальний тип. Особа цього типу шукає винних, нерідко поводиться зухвало, говорить різко й жорстко і в такий спосіб прагне завоювати авторитет, владу над іншими.

Розважливий тип. Коректна, надто спокійна людина, яка все розраховує наперед, має монотонний голос.

Віддалений тип не реагує на жодні запитання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно.

Врівноважений тип. Поведінка такої особи послідовна, гармонійна, до співрозмовників ставиться відкрито, чесно, не принижує інших.

Моделі і стиль спілкування застосовуються в різноманітних ситуаціях професійного спілкування і значною мірою характеризуються культурою спілкування – цілісною системою елементів, яка охоплює зовнішню культуру, культуру мовлення, культуру почуттів, культуру поведінки та етикет.

Поняття спілкування тісно пов’язане з поняттям комунікація. Комунікація (лат. communico – спілкуюсь з кимось) – смисловий та індивідуально-змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією в різноманітних процесах соціальної взаємодії.

В англомовній лінгвістичній літературі термін комунікація розуміють як обмін думками та інформацією у формі мовних і писемних сигналів, що саме по собі є синонімом терміна спілкування. У свою чергу, слово спілкування означає процес обміну думками, інформацією та емоціями між людьми.

У діловому спілкуванні виникають бар’єри спілкування:

Естетичні (перше враження про людину складається з її зовнішнього виду, манери поведінки, одягу).

Інтелектуальні (спілкування осіб різних типів інтелекту можуть призвести до виникнення бар’єрів між ними).

Мотиваційні (виникають, коли співрозмовнику не цікаві висловлені думки, коли один із співрозмовників для іншого стає способом досягнення утилітарних цілей).

Моральні (бар’єри, які не вдається подолати людині, яка володіє різнобічними засобами спілкування, наприклад, підлістю, непорядністю, грубістю).

Емоційні (неприємні емоції послаблюють здатність сприймати і правильно оцінювати вагомі аргументи на користь тої чи іншої точки зору).