Системи екологічних стандартів. Поняття про екологічні, гігієнічні, технічні нормативи

Відповідно до статті 31 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, проводиться екологічна стандартизація і нормування. Стандартизація і нормування є функцією державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Екологічні стандарти (стандарт від англ. standart – норма, зразок) – це передусім нормативно-технічна документація, в якій визначено загальні екологічні вимоги до конкретних видів природокористування, якості навколишнього середовища. Якість навколишнього середовища – стан навколишнього середовища, який характеризується фізичними, хімічними, біологічними та іншими показниками або їх сукупністю.

Екологічний стандарт є інструментом правового регулювання державою якості навколишнього середовища і є складовою системи права. Відповідно до статті 32 Закону “Про охорону навколишнього природного середовища” державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного
середовища є обов’язковими для виконання і визначають поняття і
терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи
контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги
щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища,
інші питання, пов’язані з охороною навколишнього природного
середовища та використанням природних ресурсів. Екологічні стандарти належать до підзаконних правових актів.

Система стандартів ДСТУ (Державні стандарти України) розробляється з 1992 року. Відповідно до Національного класифікатора України “Український класифікатор нормативних документів” (чинний від 4 квітня 2009 р.), установлено трирівневу класифікацію ДСТУ: цифровий код класу стандартів (двозначне число), код групи (тризначне число) і код підгрупи (двозначне число), кожен код відокремлюється крапкою. Стосовно класифікації охорони довкілля це виглядає так: 01.040.13. Розділ 13 – Захист довкілля та здоров’я. Безпека. До цього розділу входять стандарти України, стандарти організацій України (СОУ), галузеві стандарти України (ГСТУ), адаптовані стандарти міжнародної організації з питань стандартизації (ІSO) та інші. Розділ 13 охоплює наступні рубрики: 13.0.20 – Захист довкілля, у т.ч. 13.020.01 – Довкілля та захист довкілля взагалі; 13.020.10 – Екологічне керування (охоплює сертифікацію та аудит систем екологічного керування (EMS)); 13.020.30 – Оцінювання впливу на довкілля (охоплює також екологічну токсикологію); 13.020.50 – Екологічне маркування; 13.020.60 – Життєвий цикл продукції; 13.020.99 – Інші стандарти стосовно захисту довкілля.

13.030 – Відходи, у т.ч. 13.030.01 – Відходи взагалі; 13.030.10 – Тверді відходи; 13.030.30 – Особливі відходи (охоплює також радіоактивні відходи, трупи тварин та інші небезпечні відходи); 13.030.4 – Агрегати та устаткування для вилучення й оброблення відходів; 13.030.99 – інші стандарти стосовно відходів.

13.040 – Якість повітря, у т.ч. 13.040.01 – Якість повітря взагалі; 13.040.20 – Атмосферне довкілля та інші.

13.060 – Якість води, у т.ч. 13.060.01 – Якість води взагалі; 13.060.10 – Вода природних джерел; 13.060.20 – Питна вода; 13.060.30 – Стічні води; 13.060.50 – Досліджування води для визначення вмісту хімічних речовин; 13.060.70 – Досліджування біологічних властивостей води.

13.080 – Якість грунту. Грунтознавство, у т.ч. 13.080.01 – Якість грунту та грунтознавство взагалі; 13.080.10 – Хімічні характеристики грунтів; 13.080.20 – Фізичні властивості грунтів; 13.080.30 – Біологічні властивості грунтів та інші.

Функціонування системи управління навколишнім середовищем регламентується міжнародними стандартами ISO 14000, об’єкт управління – все навколишнє середовище. Міжнародна організація зі Стандартизації (ISO) Іnternational Standarts Organisatoin (заснована у 1945 р, зараз налічує більше 100 країн членів). У галузі екології розробляє стандарти на методи контролю компонентів біосфери (вода, повітря, грунт), комплекс міжнародних стандартів на системи екологічного управління. В Україні нині мають юридичну силу державних Стандартів України декотрі стандарти ISO, зокрема, які регулюють питання екологічного менеджменту, аудиту, екологічного маркування.

До стандартів навколишнього середовища належать нормативи хімічних, фізичних та біологічних факторів. (У США, Японії та інших країнах нормативи, що визначають якість води, повітря називають стандартами). На сьогодні головні нормативи якості навколишнього середовища (нормативи, установлені у відповідності з фізичними, хімічними, біологічними та іншими показниками для оцінки стану навколишнього середовища, при дотриманні яких забезпечується сприятливе навколишнє середовище) – це гранично допустимі концентрації хімічних, радіоактивних речовин, мікроорганізмів у воді, повітрі, грунті, а для фізичних факторів гранично допустимі рівні (додаток 6).

Розрізняють гігієнічні та екологічні нормативи (відповідно і гігієнічне та екологічне нормування). При екологічному нормуванні ураховується реакція екосистеми на дію шкідливого чинника, при гігієнічному - об’єктом є окремий елемент системи, організм людини. Хоча й при гігієнічному нормуванні ураховуються окремі показники природного стану, наприклад самоочищення води (розчинний кисень, біохімічна та хімічна потреба кисню, амоній, нітрити, нітратний азот, мікрофлора тощо).

Екологічне нормування – наукова, правова, адміністративна діяльність, спрямована на обгрунтування і затвердження гранично допустимих екологічних регламентів (нормативів), при дотриманні яких не відбувається деградація екосистеми, гарантується збереження біологічного різноманіття та екологічна безпека населення.

Екологічні нормативи – кількісні показники, що характеризують безпечні рівні їхнього впливу на структуру і функції екосистеми якогось ієрархічного рівня від елементарного біогеоценозу до біосфери в цілому, а також усіх природних компонентів, що ураховуються при господарській діяльності.

Гігієнічне нормування – це наукове обгрунтування і впровадження у законодавчому порядку безпечних для людини рівнів дії шкідливих факторів навколишнього середовища. Гігієнічні нормативи – це кількісні показники (чітко визначений діапазон параметрів чинника) факторів навколишнього середовища, що характеризують безпечні (оптимальні) рівні їхнього впливу (за умов дії упродовж усього життя) на стан здоров’я людини, популяції, майбутніх поколінь та гігієнічні умови життя.

Гігєнічні нормативи шкідливих речовин у атмосферному повітрі, воді водойм, питній воді, грунті, харчових продуктах є складовою частиною санітарного законодавства, їхнє дотримання запобігає забрудненню довкілля, гарантує права людини на чисте навколишнє середовище, створює сприятливі умови для життєдіяльності та збереження здоров’я всіх верств населення. Екологічна служба користується гігієнічними нормативами при контролі якості навколишнього середовища. До гігієнічних нормативів належать гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих хімічних речовин (ксенобіотиків) в атмосферному повітрі, воді водойм (і питній воді), грунті, продовольчій сировині і харчових продуктах, максимально допустимі рівні (МДР) пестицидів і нітратів у харчових продуктах, гранично допустимі рівні (ГДР) для фізичних факторів. Обгрунтовуються також тимчасові нормативи хімічних речовин – орієнтовні безпечні рівні дії (ОБРД) для атмосферного повітря, орієнтовні допустимі рівні (ОДР) у воді водойм та інші.

ГДК в атмосферному повітрі (мг/м³) – це максимальна концентрація шкідливої речовини в атмосферному повітрі, яка за умов щоденного впливу упродовж усього життя не викликає прямої або побічної несприятливої дії на організм людини та її майбутніх поколінь, не знижує її працездатності і не погіршує самопочуття. З екологічного погляду ГДК не повинна впливати на довкілля, рослинність, клімат місцевості, прозорість атмосфери, побутові умови життя. ГДК атмосферних забруднювальних речовин обгрунтовується за рефлекторною і резорбтивною дією. Рефлектора (органолептична, ольфакторна) дія – це реакція рецепторів верхніх дихальних шляхів – відчуття запаху, подразнення слизових оболонок тощо. Резорбтивна дія (токсична дія на організм) – це можливість розвитку за умов прямої дії загальнотоксичних, віддалених (гонадо- та ембріотоксичних, мутагенних, канцерогенних, тератогенних) та інших ефектів.

Максимально-разова ГДК (ГДК_м.р.) – це така концентрація речовини, яка буде гарантувати відсутність гострих отруєнь і рефлекторного впливу на організм людини. Середньодобова ГДК (ГДК_с.д.) – це така концентрація речовини, яка буде гарантувати відсутність резорбтивної дії на організм людини (додаток 7).

ГДК хімічних речовин у воді водойм – це максимальні концентрації хімічних речовин, які не проявляють прямого або опосередкованого шкідливого впливу на стан здоров’я населення за умов дії упродовж усього життя і не погіршують гігієнічних умов водокористування. При обгрунтуванні ГДК у воді для встановлення лімітувального показника ураховують порогові величини за трьома ознаками шкідливості – 1) органолептичною (для води і м’яса риб), яка характеризує зміну запаху, присмаку, забарвлення, плівко- та піноутворення; 2) загальносанітарною (показники природного самоочищення води за рН, біохімічна потреба кисню, концентрація розчиненого кисню, азоту амонійних солей, азоту нітритів і нітратів, загальна кількість сапрофітних мікроорганізмів тощо); 3) санітарно-токсикологічною (обгрунтовується безпечність для здоров’я людини). У разі виявлення у воді декількох токсичних речовин, що належать до 1 і 2-го класів небезпечності та ГДК яких встановлено за санітарно-токсикологічною ознакою шкідливості, сума відношень фактичних концентрацій кожної речовини (С- фактичне) у воді до їхніх ГДК не повинна перевищувати 1. Розрахунок проводиться за формулою:

+ +…

Відповідно до Державних санітарних норм та правил
“Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною”
(ДСанПіН 2.2.4-171-10), ГДК у питній воді централізованого водопостачання за санітарно-токсикологічною ознакою шкідливості встановлені на рівні: для алюмінію - 0,20 мг/дм³ (0,50 мг/дм³ - для питної води, обробленої реагентами, що містять алюміній), кадмію - £ 0,001 мг/дм³, миш’яку - £ 0,01 мг/дм³, свинцю - £ 0,01 мг/дм³, ртуті - £ 0,0005 мг/дм³, нітратів (за NO₃) - £ 50,0 мг/дм³, фторидів - £ 1,2 мг/дм³, кремнію - £ 10 мг/дм³, формальдегіду - £ 0,05 мг/дм³, хлороформу - £ 60,0 мг/дм³, за органолептичною ознакою шкідливості: для заліза - £ 0,2 мг/дм³, міді - £ 1 мг/дм³, поліфосфатів - £ 3,5 мг/дм³, хлору залишкового вільного - £ 0,5 мг/дм³, цинку - £ 1,0 мг/дм³.

ГДК екзогенних хімічних речовин у грунті – це максимальна кількість речовини у мг на 1 кг абсолютно сухого грунту, яка при прямому контакті з людиною (при забрудненні шкіри і слизових оболонок очей, верхніх дихальних шляхів) або опосередковано через шляхи міграції за екологічними ланцюгами гарантує відсутність негативного впливу на її здоров’я, здоров’я нащадків, санітарні умови проживання та самоочищення грунту. При обгрунтуванні ГДК екзогенних речовин у грунті ураховують шість показників шкідливості для встановлення лімітувального показника – органолептичний (органолептичні показники і харчова цінність тест – рослини), загальносанітарний (показники самоочищення грунту), транслокаційний (здатність хімічної речовини переходити з грунту через кореневу систему у рослини і накопичуватися в зеленій масі і плодах), міграційно-водний (процеси міграції речовин з грунту у поверхневі та підземні води), міграційно-повітряний (процес надходження речовини з грунту в атмосферне повітря), токсикологічний (токсичність екзогенної хімічної речовини для теплокровних при надходженні її в організм з водою, їжею, повітрям, через шкіру, слизові верхніх дихальних шляхів, порожнину рота). Санітарний стан грунту оцінюється за санітарно-фізико-хімічними показниками (санітарно-ентомологічними, гельмінтологічними, бактеріологічними).

Шкідливі речовини можуть потрапляти в харчові продукти. Передусім це пестициди, важкі метали, нітрати, нітрити, радіонукліди, синтетичні мийні засоби, лікарські препарати тощо. Тому у продовольчій сировині і харчових продуктах регламентуюься їхні допустимі залишкові кількості: для пестицидів, нітратів, харчових добавок – максимально допустимі рівні (МДР у мг/кг продукту), для важких металів – гранично допустимі концентрації (ГДК у мг/кг продукту). Нормативи у харчових продуктах обгрунтовуються на основі допустимої добовї дози (ДДД). ДДД – максимальна доза шкідливої речовини (у мг на 1 кг маси тіла), щодобове надходження якої в організм людини протягом усього життя є безпечним для її здоров’я і здоров’я наступних поколінь (визначається за результатами всебічного вивчення токсичних властивостей ксенобіотика в екперименті та за іншими науковими фактами, відомими до моменту обгрунтування нормативу).

У продуктах харчування також регламентується цезій, стронцій, антибіотики, транквілізатори, гормони, а також генетично модифіковані організми. Допустимі рівні вмісту радіонуклідів (цезію¹³⁷ і стронцію⁹⁰) у харчових продуктах і воді виражаються у Бк/кг (Беккерель/кг). Безпечність продукту повинна зазначатися на етикетках.

Для фізичних факторів (шум, віброприскорення, неіонізуюче випромінювання – електричне і магнітне поле, інфрачервоне, ультрафіолетове, видиме, лазерне, іонізуюче випромінювання, мікрохвильове, радіочастотне, низькочастотне тощо) обгрунтовуються гранично допустимі рівні (ГДР). ГДР – це рівні фізичних факторів, при дії яких упродовж необмеженого часу (упродовж усього життя людини) відсутній шкідливий прямий чи опосередкований вплив на людину. У реальних умовах у довкіллі на живі організми, у т.ч. й на людину одночасно можуть впливати декілька хімічних чинників, фактори фізичної і біологічної пироди. В організм хімічні шкідливі речовини потрапляють перорально, через дихальні шляхи, шкіру. У зв’язку з цим розрізняють комбіновану, комплексну і поєднану дію різних факторів. Комбінована дія – це сумісна дія двох або кількох чинників однієї природи (наприклад, комбінації отрут; шуму і вібрації; вібрації і охолоджувального мікроклімату). Поєднана ді я – це сумісний вплив чинників різної природи (наприклад, фізичних і хімічних; шуму і токсичних речовин; вібрації і токсичних речовин). Комплексна дія – це коли виробничі отрути діють на організм внаслідок надходження різними шляхами (наприклад, пари бензолу можуть надходити в організм через органи дихання і всмоктуватись через шкіру; пестициди потрапляють в організм людини з харчовими продуктами, питною водою і атмосферним повітрям). Характер комбінованої (комплексної, поєднаної) дії шкідливих чинників навколишнього середовища може бути оцінений як сума ефектів, що виникають за умов окремої дії чинника, їх потенціювання (підсилення дії) або антагонізм (послаблення дії). Згідно з рекомендаціями Комітету експертів ВООЗ (1981 р.) визначено основні типи комбінованої дії: адитивна дія (підсумовування) – тип комбінованої дії хімічних речовин, при якому їхній сумісний ефект дорівнює сумі ефектів кожної з речовин при ізольованому впливі на організм; синергізм (або потенціювання) – тип комбінованої дії, при якому сумісний ефект перевищує суму ефектів кожної речовини, що входить у комбінацію, при їхній ізольованій дії на організм; антагонізм – такий тип комбінованої дії, при якому сумісний ефект менший від суми ефектів кожної з речовин, що входять у комбінацію, при їхній ізольованій дії на організм. Характер комбінованої (комплексної, поєднаної) дії ураховується при обгрунтуванні ГДК.

Гігієнічні нормативи носять державний та законодавчий характер і дотримання їх є обов’язковим для всіх організацій і окремих осіб. Гігієнічний норматив обгрунтовується до початку дії шкідливого фактору на людину. Експериментальні дослідження поєднуються з епідеміологічними і клініко-гігієнічними. Гігієнічні нормативи обгрунтовуються окремо для кожного об’єкта довкілля (атмосферне повітря, вода, грунт), виробничої зони та харчових продуктів (продовольчої сировини). Пестициди нормуються згідно з концепцією комплексного гігієнічного нормування. Принцип комплексного гігієнічного нормування полягає в тому, що сумарна кількість препарату (а також продуктів його трансформації), яка може надійти в організм людини з різних середовищ (з харчовими продуктами, водою і атмосферним повітрям), не повинна перевищувати величину допустимої добової дози (ДДД) для людини. Центральним принципом нормування є принцип пороговості. Розрізняють поріг шкідливої дії і поріг нешкідливої дії. Поріг шкідливої дії (мінімальна ефективна доза, концентрація) – це мінімальна концентрація речовини в об’єкті навколишнього середовища (або доза, що потрапила до організму), котра викликає зміни, що виходять за межі фізіологічних пристосувальних реакцій. Поріг нешкідливої дії – це максимальна концентрація (доза) речовини, що викликає фізіологічну реакцію. Екологічні нормативи і гігієнічні нормативи можуть відрізнятися між собою (додаток 8).

Виробничо-господарські (технічні) нормативи.

На основі обгрунтування ГДК розраховуються нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря – гранично допустимий викид (ГДВ), води водойм – гранично допустимий скид (ГДС), для оцінки ступеня забруднення грунту – гранично допустимий рівень внесення (ГДРВ) та безпечну залишкову кількість екзогенної хімічної речовини у грунті (БЗК). Гранично допустимий викид в атмосферу (ГДВ, мг/м³) – науково-технічний норматив, що встановлюється для кожного забруднювача й джерела викиду, виконання якого забезпечує дотримання ГДК на території населеного пункту з урахуванням викидів сусідніх підприємств (фонових забруднень). Гранично допустимий скид речовин у водний об’єкт (ГДС, мг/м³) – маса речовини в стічних водах, максимально допустима для відведення з установленим режимом у певному пункті водного об’єкта з метою забезпечення гігієнічних норм якості води у пунктах водокористування. Гранично допустимий рівень внесення (ГДРВ, мг/кг) – це допустима, безпечна для здоров’я людей кількість хімічної речовини, що вноситься у грунт під час його оброблення. БЗК (мг/кг) – безпечна залишкова кількість хімічної речовини, що забруднює грунт, для конкретних грунтово-кліматични умов у контрольний проміжок часу. Усі технічні нормативи обґрунтовуються з урахуванням ГДК.

Методи інтегральної оцінки.

Інтенсивність та характер сумісної дії усієї сукупності присутніх в атмосферному повітрі шкідливих речовин оцінюють за інтегральним показником – гранично допустимим рівнем забруднення (ГДРЗ).

Гранично допустимий рівень забруднення атмосферного повітря (ГДРЗ, мг/м³) – відносний інтегральний критерій оцінки забруднення повітря, який визначає інтенсивність та характер комбінованого впливу всієї сукупності присутніх у ньому шкідливих домішок. У разі присутності у повітрі суміші речовин (за “Державними санітарними правилами охорони атмосферного повітря населених місць від забруднення хімічними і біологічними речовинами” (ДСП 201-97) оцінку забруднення проводять за кратністю перевищення гранично допустимого забруднення (ГДЗ) сумарним показником забруднення цією сумішшю (S ПЗ). Сумарний показник забруднення розраховується за формулою:

S ПЗ = + +..... + ×100%,

де С₁, С₂,..., С_N - фактичні концентрації речовин, що входять до складу суміші, мг/м³; ГДК₁, ГДК₂,..., ГДК_N - відповідні значення ГДК (або ОБРД) речовин, що входять до складу суміші, мг/м³; К₁, К₂,..., К_N - коефіцієнти, які враховують клас небезпеки відповідної речовини (за класом небезпеки, речовини поділяються на чотири класи: І - надзвичайно небезпечні, К = 0,8; ІІ - дуже небезпечні, К = 0,9; ІІІ - помірно небезпечні, К = 1,0; ІV - малонебезпечні, К = 1,1).

Максимально допустиме навантаження (МДН) - максимальна інтенсивність усієї сукупності чинників навколишнього середовища, яка не спричинює прямих чи опосередкованих шкідливих впливів на організм людини та його потомство і не погіршує санітарні умови життя.

Нормативи використання природних ресурсів або ліміти (лат. limes (limitis) – межа) – максимальна кількість, гранична норма чогось. Ці нормативи встановлюються, зокрема, щодо таких видів природокористування: ліміти використання води – граничні обсяги використання води, які встановлюються дозволом на спеціальне водокористування; ліміти забору води - граничні обсяги забирання води з водних об'єктів, які встановлюються в дозволі на спеціальне водокористування; ліміти використання мисливських тварин - дозволені обсяги вилучення (добування шляхом відстрілу або відлову) мисливських тварин певного виду, які перебувають у стані природної волі або утримуються у напіввільних умовах у межах мисливських угідь; ліміти використання рибних ресурсів – дозволені обсяги вилучення риби з природного середовища; ліміт заготівлі деревини головного користування – затверджена в установленому порядку розрахункова лісосіка; ліміт лісосічного фонду максимально допустимий обсяг деревини, яку дозволяється заготовити у лісовому фонді при здійсненні рубок головного користування і лісовідновних рубок у черговому плановому році; ліміти спеціального використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення; ліміт на розміщення відходів – обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їхнє розміщення, виданий органами Мінприроди на місцях; ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території та деякі інші.

Нормативи захисних і охоронних зон.

Санітарно-захисна зона (СЗЗ) - територія навколо потенційно небезпечного підприємства, у межах якої заборонено проживання населення та ведення господарської діяльності, а її розміри встановлюються проектною документацією відповідно до державних нормативних документів. Санітарно-захисні зони створюються навколо об’єктів, які є джерелами шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об’єктів від територій житлової забудови. Ширина СЗЗ залежить від характеру і потужності виробництва, досконалості технологічних процесів, рівня несприятливих чинників, рози вітрів, застосування газо- і пилоочисних пристроїв, наявності протишумових, противібраційних й інших захисних заходів. Відповідно до санітарної класифікації для підприємств, виробництв та споруд І А класу розмір СЗЗ становить 3000 м, І Б класу - 1000 м, II класу - 500 м, ІІІ – 300 м, IV - 100 м, V - 50 м.

Зони санітарної охорони (ЗСО). ЗСО – ділянка території довкола джерела водопостачання, водозабірних і водогінних споруд. Зони санітарної охорони джерел та об’єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму. Перший - пояс суворого режиму - включає територію та акваторію розташування водозаборів, майданчиків головних споруд водопроводу і водопідвідного каналу. Обов’язково огороджують парканом на суші і буями по акваторії. Постійно охороняється. На цій території заборонено перебувати стороннім особам, купатися, розташовувати житлові та громадські будинки, проводити будівельні роботи, випасати худобу, використовувати пестициди, облаштовувати причали, добувати пісок, гравій тощо. Другий і третій пояси (обмеження і спостереження) охоплюють територію, що призначена для охорони від забруднення підземних і поверхневих джерел водопостачання. У зоні ІІ поясу заборонено розташовувати склади паливно-мастильних матеріалів, хімічних речовин, кладовища. Не можна вирубувати ліс, брати з річок пісок на непроточних водоймах на відстані – 3 - 5 км. У межах третього поясу ЗСО заборонено відводити у водні об’єкти стічні води, що не відповідають санітарним правилам і нормам, вимогам Водного кодексу України. Буріння нових свердловин, проведення будь-якого будівництва можливі лише за погодженням з органами санітарно-епідеміологічної служби. Заборонено закачувати відпрацьовані води в підземні горизонти, складати під землею тверді відходи, розробляти надра землі.

У межах санітарно-захисної смуги водоводів не повинно бути джерел забруднення грунту і ґрунтових вод. Категорично забороняється прокладати водопроводи на територіях звалищ сміття, полів фільтрації і зрошування, кладовищ, промислових, агропромислових, сільськогосподарських підприємств.

Нормування лікарських речовин у атмосферному повітрі, воді. Лікарські препарати належать до біологічно високоактивних речовин. При виробництві ліків на хіміко-фармацевтичних підприємствах лікарська сировина, ліки і продукти їхнього синтезу у вигляді парів, газу, дрібнодисперсних аерозолів, рідин можуть потрапити в атмосферне повітря і ґрунт з викидами та скидами у водойми стічних вод підприємств. Потрапляючи у довкілля, лікарські препарати можуть змінювати органолептичні властивості повітря, води (запах і присмак), а також забарвлення, каламутність води, утворювати піну, пригнічувати сапрофітну мікрофлору, негативно впливати на самоочищення водойм та впливати на здоров’я всіх верств населення. До надзвичайно небезпечних медикаментів, які можуть потрапити у довкілля належать, зокрема: антибіотики, цитостатики (протипухлинні), психотропні, знеболювальн, противірусні, антисептичні, протипаразитарні.

З метою попередження небезпечної дії лікарських препаратів на довкілля і населення повинно проводитися їхнє нормування у воді та атмосферному повітрі (обгрунтовуються також гігієнічні нормативи у повітрі виробничого середовища).

Гігієнічному нормуванню підлягають всі субстанції лікарських речовин – сировина, проміжні продукти, допоміжні речовини, наповнювачі, емульгатори, підсолоджувачі і кінцеві продукти. Гігієнічні нормативи обґрунтовують у вигляді ГДК, тимчасових ОДР у воді. Обов’язково повинні розроблятися методи аналітичного контролю у повітрі робочої зони, атмосферному повітрі і воді водойм, продовольчій сировині, а також харчових продуктах. За відсутності обґрунтованої і затвердженої ГДК і методів аналізу лікарських препаратів введення в експлуатацію серійного виробництва ліків або технологічних процесів на основі промислового регламенту не дозволяється. З огляду на те, що більшість лікарських засобів мають переважно резорбтивну дію, обов’язково необхідно обґрунтувати і середньодобову ГДК і максимально-разову ГДК. Мінімальна різниця між ними повинна становити не менше ніж 2,5 рази. Для обґрунтування ГДК ліків у воді зіставляються порогові величини за органолептичною, загально-санітарною і санітарно- токсикологічною ознакою. При вивченні і обґрунтуванні гігієнічних нормативів лікарських препаратів обов’язково ураховується вибіркова фармакологічна дія, широкий діапазон фармакологічних ефектів і величин терапевтичних доз від сотих долей мг до десятків грамів, можливість розвитку віддалених ефектів, у т.ч. вплив на синтез ДНК, РНК, можливість прямої дії на генеративну функцію, здатність викликати психічну і фізичну залежність. У токсикологічних гострих, підгострих і хронічних дослідженнях вивчаються загальнотоксична, мутагенна, гонадотоксична, ембріотоксична, канцерогенна, тератогенна, алергенна дії лікарських препаратів і продуктів їхнього синтезу, небезпечність імунотоксичності. Додаткові дослідження проводяться залежно від фармакологічних властивостей препаратів. Наприклад, при нормуванні антибіотиків обов’язково спеціально вивчається сенсибілізувальна дія, динаміка росту і відмирання сапрофітної мікрофлори, препаратів для зовнішнього застосування – поглиблено вивчається шкірно-резорбтивна і подразнювальна дія. Висока стабільність лікарських препаратів є додатковим показником небезпечності. Лікарські препарати під впливом фізичних, хімічних, біологічних факторів довкілля можуть розкладатися, реагувати з іншими хімічними речовинами і між собою. Унаслідок цього утворюються нові сполуки зі своїми фізико-хімічнми і токсикологічними особливостями. Тому при обґрунтуванні ГДК лікарських препаратів (продуктів їхнього синтезу і метаболітів) обов’язково вивчається їхня стабільність і трансформація за умов гідролізу, дії сонячних променів, аерації, кип’ятіння, хлорування (озонування) води, а також дії мікроорганізмів. Декотрі ГДК лікарських препаратів наведено у додатку (додаток 9).

У зв’язку з високою біологічною активністю, особливістю фармакологічної і токсикологічної дії, викид деяких препаратів в атмосферне повітря та скид у водойми (наприклад, протипухлинні цитостатики, наркотичні анальгетики, гормональні препарати, зоокумарин, седуксен) заборонено.