Сучасний період становлення екології

Сучасний етап розвитку і становлення екології відзначається, насамперед, тим, що проблеми охорони і збереження навколишнього середовища є предметом зацікавлення населення усіх країн світу, усього суспільства. Чітко визначені та потребують адекватного вирішення глобальні екологічні проблеми, а саме: забруднення навколишнього середовища, запобігання кліматичним змінам, “парникового эфекту” та глобального потепління, руйнування озонового шару, “кислотних опадів”, фотохімічного смогу, утилізації відходів, деградації та ерозії ґрунтів, опустелювання, вирубування лісів, скорочення чисельності різних видів тварин тощо.

У сучасних умовах особливої значущості набула наукова спадщина В. І. Вернадського. Ще на початку ХХ століття вчений установив потужний вплив людського суспільства на навколишнє середовище та роль людини у перетворенні сучасної біосфери, котра поступово починає займати центральне, навіть домінувальне місце у цьому процесі. На цьому підґрунті в другій половині минулого століття завершується становлення екології як самостійної науки, що має власну теорію і методологію, своє коло проблем та відповідні підходи до їх ефективного вирішення.

Продовжують залишатися в центрі уваги сучасних науковців-екологів такі проблеми, як встановлення закономірностей динаміки чисельності окремих видів та підвидів, оцінка ролі різних чинників у процесах обмеження росту популяцій, установлення причин їхніх циклічних коливань тощо. Важливе значення дослідники надають питанням еволюції життєвого циклу людини і тварин та різним стратегіям впливу на цей процес. Суттєвого прогресу досягнуто у вивченні проблем кругообігу речовин та енергії, інтенсивно розвивається макроекологія, що передбачає дослідження особливостей життєдіяльності різних видів у масштабах континентів і материків. Розв’язанням цих проблем займались і українські науковці-екологи І. Г. Підоплічко, Ф. А. Гринь, С. М. Стопка, П. С. Погрібняк, Д. В. Воробйов, Є. М. Кондратюк, М. Г. Холодний, М. А. Голубець, К. М. Ситник, Ю. Р. Шеляг-Сосонка, В.П. Казначеєв, А.П. Авцин, М.Ф. Реймерс, В.В. Коваль, Б.О. Ревич, В.В. Добровольський та ін.

Перед людством сьогодні постає проблема виживання – центральна проблема сучасної науки. Саме тому сучасна екологія з традиційної біоекології виростає в комплексну, складну, багатогранну інтегральну науку – лідера сучасного наукознавства, стає філософією виживання людства – екологічною філософією. Зрозуміло екологія людини, як і раніше, базується на біогеографічних знаннях. Однак для вивчення та осмислення всіх складових сучасних екологічних проблем, установлення прямих і зворотних зв’язків між процесами, які формують екологічні умови, визначення шляхів виходу з екологічної кризи й розроблення для цього конкретних локальних, регіональних і глобальних планів та програм, наука про довкілля має залучати знання багатьох інших дисциплін.

Екологічна діяльність нині є обов’язковою ланкою повсякденної діяльності людини, у промисловому виробництві, енергетиці, сільському і лісовому господарстві, у сфері транспорту, військовій справі, наукових дослідженнях, культурі, релігії тощо. Усі рішення, пов’язані з використанням природних та людських ресурсів, із втручанням у процеси життєдіяльності біосфери, слід приймати з урахуванням найближчих, і, обов’язково, віддалених екологічних наслідків.

На сьогодні об’єктами дослідження науки про довкілля або її галузевих підрозділів стають екосистеми планети та їхні окремі елементи. Разом з тим головним предметом досліджень сучасної екології слід вважати взаємозв’язки між живими організмами та їхніми окремими групами, живими і неживими компонентами екосистем, а також характер впливу природних і антропогенних факторів на функціонування екосистем і біосфери загалом. Натомість як основні завдання екології XXI століття потрібно відзначити: вивчення загального стану сучасної біосфери, умов його формування та причин змін внаслідок впливу природних і антропогенних факторів, прогнозування динаміки стану біосфери в часі і просторі, розроблення з урахуванням основних екологічних законів шляхів гармонізації взаємовідношення людського суспільства і довкілля, збереження здатності біосфери до самоочищення, саморегулювання та самовідновлення.