Методи наукового пізнання держави і права

Кожна наука досліджує свій предмет шляхом застосування у процесі його пізнання певних прийомів і способів. Конкретні прийоми і способи наукового дослідження називаються метода­ми науки. Чим складнішим є предмет пізнання, чим багатограннішим є форми його прояву у реальній дійсності, тим більшу кількість методів (прийомів і способів) слід застосовувати при його дослідженні. Сукупність усіх методів будь-якої науки становить її методологію.

Викладене повною мірою стосується і теорії держави і права. З урахуванням цього методи теорії держави і права можна виз­начити як прийоми і способи пізнання, що їх застосовує загальна теорія держави і права при вивченні свого предмета, тобто за­гальних і специфічних закономірностей виникнення, функціонування і розвитку держави і права, що розглядаються як цілісні і взаємозумовлені соціальні інститути, та пов'язаних з ними суспіль­них відносин.

Методологію теорії держави і права складає сукупність всіх її методів. Зважаючи на це, методологію теорії держави і права можна визначити як складне утворення, що включає систему різно­манітних підходів, прийомів і способів, з допомогою яких вона вивчає свій предмет, тобто загальні та специфічні закономірності виникнення, функціонування і розвитку держави і права, що роз­глядаються як цілісні і взаємозумовлені соціальні інститути, та пов'язані з ними суспільні відносини.

Слід підкреслити, що методологію теорії держави і права скла­дає саме сукупність методів, а не якийсь один «всеохоплюючий» чи «всезагальний» метод дослідження.

Методи теорії держави і права поділяють на загальнонаукові та спеціально-наукові (приватнонаукові). Співвідношення між ними полягає у тому, що менш загальні методи (спеціально-наукові) конкретизують ме­тоди більш загальні (загальнонаукові).

До загальнонаукових методів відносять прийоми і способи пізнання, які використовуються всіма або багатьма науками; до спеціально-наукових - прийоми і способи пізнання, які викорис­товуються окремими групами або навіть однією наукою.

Серед значної кількості існуючих загальнонаукових і спеціаль­но-наукових методів дослідження, що їх використовує теорія дер­жави і права, можна виділити такі.

Діалектичний метод пізнання. Його сутність полягає в тому, що він вимагає вивчати предмет дослідження не в статиці, а в розвитку, з урахуванням тих факторів і умов, що впливають на його сутність, призначення, особливості.

Ефективність застосування діалектичного методу теорією дер­жави і права полягає в тому, що він дозволяє встановити й теоре­тично відобразити сутність держави і права чи окремих державно-правових явищ в їх розвитку, врахувати фактори, що впливають на їхню сутність і форми прояву в реальному повсякденному житті суспільства, а також встановити їхні особливості, що виникають за тих чи інших обставин. Саме тому діалектичний метод є одним з головних методів, що використовуються в теорії держави і права.

Очікують на своє дослідження з точки зору їх методологічного значення такі кате­горії діалектики, як можливість і дійсність (при дослідженні, на­приклад, вчення про суб'єктивну сторону правопорушення), фор­ма і зміст (при дослідженні проблем норми права, нормативно-правового акта і т. ін.), сутність і явище, простір і час, ціле й частина тощо. По-новому мають бути використані й закони діа­лектики (єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення).

Порівняльний метод, що останнім часом набув особливої ак­туальності. Порівняння в теорії держави і права розуміють як про­цес встановлення і фіксації відношень тотожності, подібності, протилежності, розбіжності в державно-правових явищах, у тому числі на рівні різних країн. Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властива ціла низка пізнавальних функцій: пізнан­ня одиничного, особливого й загального в державно-правових явищах. При цьому відшукання загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою для проникнення в їхню сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявляти їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Основними об'єктами порівняння є системи й галузі права, інститути держави і права, нормативні акти, організаційні форми державно-правового управління, різноманітні установи, матеріа­ли юридичної практики й положення юридичних теорій. Порівнян­ня здійснюється у формі зіставлення чи протиставлення. Порівнян­ня набуває науковості тільки тоді, коли порівнюються не випад­кові, а типові факти, враховуються взаємозв'язок з конкретним оточенням, причини виникнення, динаміка розвитку: Порівнювані факти мають бути вірогідними й повинні відображувати тенденції розвитку держави і права.

Спеціально-юридичний метод полягає в описі державно-пра­вової практики, юридичних норм тощо. З його допомогою вста­новлюються зовнішні ознаки правових явищ, їхні відмінності, виробляються поняття та їх визначення. Завданням цього методу є аналіз змісту чинного законодавства і практики його застосу­вання державними органами.

Системно-функціональний метод полягає в дослідженні дер­жави і права як своєрідних систем, що складаються з певних еле­ментів, покликаних виконувати певні соціальні функції. Його ви­користання в загальній теорії держави і права зумовлене систем­но-функціональною природою держави і права. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем нижчого порядку і входять до шир­ших систем. І право, і держава функціонують у них, тобто вико­нують певні функції, що насамперед визначає актуальність вико­ристання системно-функціонального методу в пізнанні цих склад­них явищ. Так, неподільна клітинка права - його норма - є частиною цілісної і єдиної системи права. Конкретний орган дер­жави є частиною державного апарату, який у свою чергу є складо­вою механізму держави і т. д. Так, кожне державно-правове яви­ще можна глибоко й повно пізнати лише з урахуванням його зв'язків з іншими державно-правовими явищами.

Статистичний метод полягає у встановленні й вивченні кількісних характеристик державно-правових явищ. Такі статис­тичні дослідження (наприклад, кількості нормативно-правових актів, що регулюють ті чи Інші відносини, кількості громадян, які мають виборчі права в певних країнах тощо) дають змогу вияви­ти певні тенденції у розвитку державно-правових явищ і пов'яза­них з ними суспільних відносин.

Історичний метод полягає у тому, що процес розвитку дер­жавно-правових явищ відтворюється в усій багатогранності, вра­ховується все позитивне й негативне, що накопичене історичним досвідом.

Логічний метод дослідження держави і права вимагає відволікатися від усіх випадковостей, окремих чинників і особливос­тей, від усього несуттєвого у процесах виникнення, функціону­вання та розвитку конкретних державно-правових явищ.

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Пізнан­ня згідно з цим методом здійснюється у два етапи. На першому етапі об'єкт дослідження розглядається як певна цілісність, шля­хом формулювання певних абстрактних визначень встановлюють­ся йаго загальні властивості та характеристики. На другому етапі встановлюється, наскільки повно загальні властивості й характе­ристики об'єкта проявляються в його складових частинах і відповідають змісту абстрактних визначень, сформульованих на пер­шому етапі дослідження.

Прикладом застосування цього методу може слугувати дослі­дження співвідношення права в цілому і окремих його норм. На першому етапі встановлюються загальні для права властивості (загальнообов'язковість, забезпеченість можливістю застосуван­ня державного примусу тощо). На другому етапі досліджується рівень відповідності властивостей окремих правових норм озна­кам, притаманним праву в цілому.

Крім зазначених у теорії держави і права, використовуються такі методи, як аналіз, синтез, абстрагування, структурний підхід тощо.

Слід додати, що розроблення нових методів дослідження і впро­вадження їх в наукову практику - завдання нелегке, але розвиток загальної теорії держави і права в Україні слід продовжувати саме з удосконалення її методології.