Риторика і воля до влади

Бажання, щоб інша людина прийняла якесь положення, здійснила якийсь вчинок, співвідноситься з такою філософською категорією, як „воля до влади”. Вона набула значного поширення завдяки роботам відомого німецького філософа Фрідріха Ніцше. „Воля до влади” – потужний стимул людської поведінки, наявний у кожної людини. Людина прагне підкорити собі оточуючий світ, до складу якого входять і інші люди. Існують вчинки, які нічим не вмотивовані, окрім бажання утвердити себе серед людей. Однак шляхи реалізації цих стимулів підлягають моральній оцінці. Підкреслення значимості мистецтва впливу знаходимо у романі видатного англійського письменника О.Уайльда „Портрет Доріана Грея”:

Ах, до чого ж це захоплююче – здійснювати вплив на інших людей! Хіба можна що-небудь порівняти з цим? Вкласти свою думку в чиюсь досконалу форму хоча б на недовгий час; чути відгук своїх власних думок і поглядів, збагачених музикою палкої молодості й юної пристрасті; передати іншому свій настрій і душевний стан, наче це були найтонші флюїди або екзотичні пахощі, - все це дає невиразну радість, можливо, найбільшу радість, яку може відчути людина у наш меркантильний, вульгарний час із його брутальними чуттєвими насолодами й приземленими ідеалами”.

Риторика дає можливість будь-якій людині цивілізовано реалізувати свою „волю до влади”. Саме в процесі публічних виступів людина може домогтися переваги над іншими людьми.

Розглядаючи ораторську діяльність, можна зафіксувати два випадки:

· аудиторії невідомий предмет промови; тоді мета оратора – інформування. Він повинен зацікавити слухачів, аби уникнути ситуації „не знаю, і знати не хочу”.

· в аудиторії є певні погляди на предмет промови; тоді мета оратора – переконати слухачів у слушності, прийнятності власної позиції.

У будь-якому випадку результатом успішного публічного виступу є те, що аудиторія бачить предмет „очима” оратора.

Серед інших шляхів реалізації „влади до волі” (примус, маніпулювання, навіювання тощо) переконання характеризується такими відмітними рисами:

· Переконання є свідомим впливом з боку оратора на аудиторію. У слухачів є можливість протистояти йому. Ситуація переконуючої кумуляції враховує факти існування оратора і аудиторії.

· Переконанням оратор формує волю людини. Аудиторія діє відповідно волі оратора, але вважає при цьому, що діє на свій розсуд.

· Переконання є „ владою над розумом ”.

Переконувати складно. Чому? Справа в тому, що людський інтелект прагне до самозбереження.Спочатку чиниться опір тому, що намагається нав’язати інша людина. Заперечення нового – це прагнення економити власні зусилля. Психологами відмічено, що енергетично значно легше відстоювати власну точку зору, ніж спробувати дослухатись до іншої думки і засвоїти її.

Перш ніж переконувати, потрібно, якщо не спростувати, то хоча б похитнути точку зору іншої людини. Це перший крок, тобто виклик сумніву щодо слушності позиції, якої дотримується дана людина.