Державна політика у сфері оплати праці

- не відчуджується від власника в процесі купівлі-продажу;

- не знищується в процесі використання, але для свого відтворення потребує додаткового споживання життєвих благ;

- кількісно та якісно не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів;

- оплачується роботодавцем після його використання протягом певного часу;

- потребує юридичного оформлення умов свого використання, яке здійснюється у формі трудового договору (контракту).

Оскільки робоча сила є товаром, то, як і будь-який інший то­вар, вона потребує суспільно необхідних витрат на своє відтво­рення в певних суспільних умовах.

На мікрорівні у міжнародній практиці існує загальне визначення поняття вартості робочої сили. Згідно з резолюцією, прийнятою Міжнародною конференцією зі статистики праці (червень 1985 р.), вартість робочої сили – це розмір фактичних видатків наймача на утримання робочої сили.

Поняття фактичної вартості робочої сили значно ширше за поняття заробітної плати і містить:

- оплату за виконану роботу;

- витрати на оплату невідпрацьованого часу, що підлягає оплаті згідно з чинним законодавством;

- винагороди та допомоги;

- податки та відрахування, що розглядаються як витрати на робочу силу.

Статті витрат на утримання робочої сили докладно перелічені в розділі ІІ Інструкції «Класифікація витрат на робочу силу», яка була затверджена наказом Міністерства статистики України (травень, 1997 р., № 131).

Класифікація витрат на робочу силу:

1. Прямі витрати на робочу силу:

1). Пряма оплата;

2). Оплата за невідпрацьований час;

3). Премії та регулярні виплати;

4). Заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги, допомоги в натуральній і грошовій формі;

2. Непрямі витрати на робочу силу:

5). Витрати підприємств на оплату житла працівників;

6). Витрати підприємств на соціальне забезпечення працівників;

7). Витрати на професійне навчання;

8). Витрати на утримання громадських служб;

9). Витрати на робочу силу, що не віднесені до інших груп;

10). Податки, що відносяться до витрат на робочу силу.

Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності корисної праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, що узгоджує граничну продуктивність праці (цінність послуг праці для покупця-підприємця) з витратами, які потрібні для відтворення робочої сили. Тож відтворення робо­чої сили потребує більших витрат, ніж для створення фізично необхідних працівникові життєвих засобів, оскільки:

- працівник не вічний, і відтворення робочої сили повинно мі­стити витрати на утримання членів його сім’ї;

- для виконання складнішої роботи працівник мусить мати необхідний рівень освіти і кваліфікації, що потребує додаткових витрат на робочу силу;

- на відміну від іншого товару робоча сила історично розви­вається, потреби працівника зростають унаслідок НТП.

До складу вартості відтворення робочої сили можна віднес­ти такі елементи витрат:

- прямі витрати середньої сім'ї на народження й виховання дитини до 18-річного віку;

- втрачений матір'ю заробіток через виховання дитини;

- оцінку праці вчителів, батьків (в неробочі дні);

- витрати на професійну підготовку працівника і т. ін.

Фактори підвищення вартості робочої сили:

- дія закону зростання потреб суспільства (розширення потреб у нових товарах, послугах залежно від економічного розвитку суспільства);

- зростання витрат на житло, транспорт;

- підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівника;

- зростання інтенсивності праці і психологічного навантаження

- сприятлива економічна кон'юнктура, тощо.

Фактори, що призводять до зниження вартості робочої сили:

- несприятлива економічна кон’юнктура на ринку праці;

- підвищення податків на оплату праці;

- заборгованість населення за всі форми кредиту тощо.

Величина вартості робочого місця складається з затрат на робочу силу, вартість засобів і предметів праці. В різних галузях і сферах економіки вартість робочого місця неоднакова. В сучасних умовах найдорожчим елементом є робоча сила. За даними російського вченого Васильчука Ю. вартість однієї складної робочої сили, що створена в США, в середньому перевищує 400 тис. дол. (вартість машин і обладнання одного робочого місця в той же час – 15-16 тис. дол.). Найбільшу вартість в розвинутих країнах світу має науково-технічна робоча сила. В США, наприклад, вона в 2 рази дорожча від вартості складної робочої сили (відповідно 800 і 400 тис. дол.).

Література:

Калина А.В. Економіка праці: Навч.посіб. для студ.вищ.навч.закл. – К.: МАУП, 2004. – С. 147-151.