Директива #include

Директива #include підключає до вихідного коду задані в директиві файли. Ці файли називаються файлами, що підключаються, заголовними файлами або заголовками. Часто в якості файлів, що підключаються, використовуються заголовні файли бібліотек мови С. Форма цієї директиви може бути трьох видів:

#include <ім'я_заголовка>,

#include "ім'я_заголовка",

#include ім'я_макросу.

Третя форма директиви припускає, що першим символом після пробілу не будуть символи < або "; крім того, передбачається, що існує макровизначення, що замінить ім'я макросу або на <ім'я заголовка>, або на "ім'я_заголовка".

Ім'я_заголовка повинне бути припустимим ім'ям файлу DOS з розширенням (традиційно заголовні файли мають розширення *.h, у мові С++ іноді зустрічається *.hpp). Розходження між форматами <ім'я_заголовка> і "ім'я заголовка" складається в алгоритмі пошуку файлу, що підключається.

Варіант <ім'я_заголовка> задає стандартний файл, що включається. Пошук послідовно проводиться у всіх директоріях, що включаються, у тій послідовності, у якій вони визначені. Якщо в жодній з цих директорій файл не знайдений, то видається повідомлення про помилку.

Варіант "ім'я_заголовка" задає файл, що включається, створеним користувачем. Спочатку він шукається в поточній директорії, а якщо там не знайдений, то пошук продовжується у всіх директоріях, що включаються, так само, як і в першому випадку.