Наукова спільнота

.

Протягом усієї історії науки взаємодіяли дві тенденції, які доповнювали одна одну - до поглиблення спеціалізації і до посилення інтеграції. Наслідком спеціалізації стало формування багатьох самостійних наукових дисциплін з відповідними сферами компетенції, співіснуванням у межах науки різних шкіл і напрямів, плюралізмом поглядів на одну проблему. Одночасно з диференціацією наук відбувалася поступова їх інтеграція, яка ґрунтувалася на поєднанні наукових методів, ідей та концепцій.

Інтеграційні тенденції особливо активно виявилися у постіндустріальну (інформаційну) епоху, що значною мірою пов'язано з розвитком комп'ютерно-комунікаційних технологій.

У процесі розвитку науки змінювався стиль наукового мислення, ускладнювалися елементи процесу пізнання - суб'єкт, засоби і об'єкт пізнання, зростали витрати на науку. У сучасних умовах, коли наука стає безпосередньою продуктивною силою, суб'єктом пізнавального процесу рідко є один вчений, що самотужки досліджує об'єкт. Найчастіше це різні за формою організації творчі колективи: науково-дослідні інститути, наукові центри, дослідницькі підрозділи, спеціальні «проблемні» групи, об'єднані в проекти і програми. Поряд з ними існують і розви­ваються неформальні творчі колективи - наукові школи. Належні до певної наукової школи вчені поділяють методологічні та аксіоматичні (ціннісні) принципи, які утворюють парадигму конкретної науки. Наприклад, основними принципами формування парадигми сучасної економічної науки є визнання першорядного значення інформаційної складової економіки та багатоваріантності соціально-економічного розвитку.

Незважаючи на те, що результати науки - наукові знання - за своєю суттю інтернаціональні, кожна країна має свої національні особливості організації науки та управління її розвитком: наявний склад вчених, співвідношення між фундаментальними і прикладними дослідженнями, розробка окремих галузей науки в рамках наукових шкіл і напрямів.

Наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, ефективність якої залежить від кваліфікації і творчих здібностей науковців. Статусу науковця як творчій особистості відповідають, насамперед, такі якості:

• допитливість, високий рівень внутрішнього прагнення до нових знань;

• потяг до самоутвердження, захопленість роботою, прагнення у всьому дійти суті;

• вміння зосереджуватися на конкретних питаннях, не порушуючи логічний розвиток ідеї;

• наполегливість у досягненні мети, ініціативність, готовність до ризику у прийнятті рішень;

• самоорганізація праці та інші «само...» - самоконтроль, самообмеження, самокритичність.

У науці, як і в будь-якій сфері людської діяльності, взаємини між членами спільноти підпорядковуються певній системі норм наукової етики, передусім, таких, як: сумлінність у ставленні до пошуку істини, доказовість і обґрунтованість висновків, морально-етичні проблеми авторства та публікаційно-інформаційної діяльності. Ці норми втілюють загальнолюдські моральні вимоги і заборони, пристосовані до наукової діяльності: не видавай чужі наукові ідеї та результати за свої (уникай плагіату), не вдавайся до фальсифікації даних тощо.

Норми наукової етики не вимагають, щоб результат кожного дослідження обов'язково був істинним знанням. Але цей результат має бути новим знанням і логічно чи експериментальне обґрунтованим та практично значущим.

Розглянемо основні поняття науки:

Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Вона базується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Наука передбачає два види ідей: конструктивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою специфічну матеріаліза­цію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Наукова теорія включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво еко­номити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти. Розрізняють нульову, описову (понятійно-термінологічну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в науці її називають теорією або законом.

Гіпотези (як і ідеї) мають імовірнісний характер і проходять у своєму розвитку три стадії:

накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

формулювання гіпотези і обґрунтування на основі припущення прийнятної теорії;

перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези;

Якщо при перевірці результат відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію. Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.

Закон — внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здо­гадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження.

Судження — думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано — за допомогою умовиводу.

Умовивід — розумова операція, за допомогою якої з пев­ної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.

Наука — це сукупність теорій.

Теорія — вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища. Це не безпосереднє, а ідеалізоване відображення дійсності. Теорію розглядають як сукупність узагальнюючих положень, що утворюють науку або її розділ. Вона виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи.

До нової теорії висуваються такі вимоги:

· адекватність наукової теорії описуваному об'єкту;

· можливість замінювати експериментальні дослідження теоретичними;

· повнота опису певного явища дійсності;

· можливість пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах даної теорії;

· внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дослідним даним.

Теорія являє собою систему наукових концепцій, принципів, положень, фактів.

Наукова концепція — система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єд­нані певною головною ідеєю.

Концептуальність — це визначення змісту, суті, смислу того, про що йде мова.

Під принципом у науковій теорії розуміють найабстрактніше визначення ідеї. Принцип — це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду.

Поняття — це думка, відбита в узагальненій формі. Воно відбиває суттєві й необхідні ознаки предметів та явищ, а також взаємозв'язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують су­купність слів — термінів. Розкриття змісту поняття нази­вають його визначенням. Останнє має відповідати двом найважливішим вимогам:

вказувати на найближче родове поняття;

вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших понять.

Поняття, як правило, завершує процес наукового дослідження, закріплює результати, отримані вченим особисто у своєму дослідженні. Сукупність основних понять називають понятійним апаратом тієї чи іншої науки.

Науковий факт — подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та процесів. На основі науко­вих фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.

Рух думки від незнання до знання керується методоло­гією. Методологія наукового пізнання — вчення про прин­ципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності. Метод дослідження — це спосіб застосування старого знан­ня для здобуття нового знання. Він є засобом отримання на­укових фактів.

Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах;

науково-дослідницька діяльність;

науково-організаційна діяльність;

науково-інформаційна діяльність;

науково-педагогічна діяльність;

науково-допоміжна діяльність та ін.

Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи.

У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження. Наукове дослідження — цілеспрямо­ване пізнання, результати якого виступають як система по­нять, законів і теорій.

Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундамен­тальні та прикладні.

Фундаментальні наукові дослідження — наукова теоретична та (або) експериментальна діяль­ність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини.

При­кладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату.

Науковий результат — нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних нау­кових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової до­повіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Науково-прикладний результат — нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

До основних результатів наукових досліджень належать:

1. наукові реферати;

2. наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах;

3. курсові (дипломні, магістерські) роботи;

4. звіти про науково-дослідну (дослідно-конструкторську;
дослідно-технологічну) роботу;

5. наукові переклади;

6. дисертації (кандидатські або докторські);

7. автореферати дисертацій;

8. депоновані рукописи;

9. монографії;

10. наукові статті;

11. аналітичні огляди;

12. авторські свідоцтва, патенти;

13. алгоритми і програми;

14. звіти про наукові конференції;

15. препринти;

16. підручники, навчальні посібники;

17. бібліографічні покажчики та ін.

Питання для самоконтролю

1. Що таке наукове пізнання?

2. Охарактеризуйте емпіричний і теоретичний рівні пізнання?

3. Що таке об’єкт і суб’єкт пізнання?

4. Що таке наукова діяльність?

5. Дайте характеристику основним поняттям науки:

· Наукова ідея

· Гіпотеза

· Закон

· Теорія

· Наукова концепція

· Принцип

· Поняття

6. Науковий факт

7. Що таке науковий результат, наведіть приклади.