Лекція 2

Тема 2. Структура наукового пізнання та його закономірності

План

1. Поняття «об’єкт» і «суб’єкт».

2. Емпіричний і теоретичний рівень пізнання.

3. Поняття наукової проблеми. Наукове дослідження. Наукова парадигма. Проблема істини наукового знання. Основні поняття науки. Науковий результат.

4. Пізнання і життя (практика).

У пізнавальному процесі взаємодіють суб’єкт зі своїми прагненнями нових знань і об’єкт, як першоджерело знань. Суб’єкт обирає об’єкт, спрямовує на об’єкт свої пізнавальні здібності і відтворює його у своїй свідомості у формі загального уявлення, раціонального образу.

Об’єкт вимагає адекватних своїй природі засобів відтворення і визначає зміст уявлень та образів. Від того, наскільки повно образ відтворює об’єкт, знання може бути абсолютним чи відносним.

Суб’єкт намагається отримати абсолютне, істинне знання. Проте, через якісні зміни і самого об’єкта і свідомості суб’єкта уявлення про об’єкт постійно уточнюються, замінюються новими. Розвиток науки – творчий процес пошуку істини, наступний крок опирається на попередній (І. Ньютон казав, що бачив далі своїх попередників лише тому, що стояв на плечах гігантів).

Суб’єктами наукової діяльності можуть бути: вчені, наукові, науково-педагогічні працівники, наукові установи, наукові організації, громадські організації і т.і.

Виділяють емпіричний і теоретичний (раціональний) рівні пізнання. Емпіричний являється результатом безпосередньої взаємодії суб’єкта і об’єкта, що обумовлює конкретність, ситуативність і індивідуальність отриманого знання. Раціональне пізнання передбачає можливість узагальнення, об’єктивізації індивідуальних знань.

Емпіричне знання здобувається досвідом, теоретичне - за допомогою логіко-гносеологічних засобів (понять, концепцій, системи знань). Ці рівні пов’язані органічно і водночас різняться способами відтворення об’єктивної реальності і методами дослідження. За емпіричним знанням історично і логічно утвердилася функція збирання і накопичення фактів, їх аналіз, систематизація, узагальнення, з метою виявлення емпіричних закономірностей. Логічне осмислення, пояснення та інтерпретація виявлених закономірностей – функція теоретичного пізнання.

Важливу роль в процесі пізнання відіграє інтуїція, що свідчить про особливі механізми пізнання на рівні безсвідомих структур психіки.

В якості найбільш загальних об’єктів пізнання можна виділити природу, суспільство, людину і співвіднесені з ними природне, соціальне і гуманітарне знання. Особливим видом пізнання виступає самопізнання, одна з центральних тем філософії Сократа.

Вивчають пізнання філософські дисципліни: гносеологія, епістемологія, культурологія, логіка і методологія науки, когнітивна психологія, соціологія знання.

Наукове пізнання – це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями і задачами, методами отримання і перевірки нових знань.

Науковий процес базується на певних методологічних засадах - концепціях і теоріях, що лежать в основі дослідження. Загальна стратегія пізнання, система наукових принципів методів дослідження, які забезпечують досягнення кінцевого результату, називається методологією. Розвиток методології пов'язаний з розвитком науково-теоретичного мислення і пізнання в цілому. Для кожної епохи характерна своя парадигма мислення, тобто сукупність неявно заданих регулятивних принципів, переконань, цінностей і технічних засобів. Вони втілюються у підручниках і наукових працях, забезпечують існування наукових традицій, визначають коло проблем, методологію і методи їх розв'язання у кожній галузі науки. Розвиток науки характеризується зміною парадигм, методів, стереотипів мислення. Для суб'єкта пізнання парадигма слугує своєрідним фільтром, який коригує, деформує і формує образ об'єкта дослідження

Таблиця 1.

Парадигма як «фільтр» у науковому пізнанні

Суб'єкт пізнання -