Основи анестезіології

Анестезіологія — наука про захист організму від операційної травми та її на­слідків, контроль і керування життєво важливими функціями під час оперативно­го втручання.

Способи анестезії:

- загальне знеболення (наркоз) —- штучно викликане гальмування ЦНС, що супроводжується втратою свідомості, чутливості, м'язового тонусу і деяких рефлексів;

- місцеве знеболення — штучно викликане зворотне усунення больової чутли­вості в певній частині людського організму зі збереженням свідомості. Існують такі теорії наркозу:

1. Коагуляційна теорія Кюна (1864 р.): анестетики викликають своєрідне згор­тання внутрішньоклітинного білка, що призводить до порушення функції не­рвових клітин.

2. Ліпоїдна теорія Германна (1866 г): анестетики характеризуються ліпоїдотропністю, а у нервових клітинах багато ліпоїдів. Тому насичення мембран нерво­вих клітин анестетиками блокує обмін речовин у клітинах.

3. Теорія поверхневого натягу Траубе (1904—1913 рр.): анестетики з високою ліпоїдотропністю мають властивість знижувати силу поверхневого натягу на межі нервових клітин, тому їх мембрана стає легкопроникною для молекул анестетиків.

4. Окисно-відновна теорія Варбурга (1911 р.) і Ферворна (1912 р.): наркотичний ефект анестетиків пов'язаний з їх впливом на ферментні комплекси.

5. Теорія гіпоксії (30-ті роки XX ст.): анестетики гальмують ЦНС у результаті по­рушення енергетики клітин.

6. Теорія водних мікрокристалів (1961 р.): анестетики у водному розчині утво­рюють кристали, що перешкоджають переміщенню катіонів крізь мембрану клітини, блокуючи процес деполяризації і формування діючого потенціалу.

7. Мембранна теорія Хобера (1907 р.): анестетики змінюють фізико-хімічні влас­тивості клітинних мембран, що порушує процес транспорту іонів Ма⁺, К⁺, Са²⁺ і впливає на формування і проведення діючого потенціалу.

Однак жодна з наведених теорій вичерпно не пояснює механізм дії наркозу.