Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва



Земельний кодекс України 2001 p. істотно змінив регламентацію відносин з відшкодування збитків і втрат у сфері сільськогосподарського землевикористання порівняно з Земельним кодексом УРСР. Якщо раніше правовими підставами для відшкодування збитків було виникнення їх внаслідок вилучення земельних ділянок для державних або громадських потреб чи тимчасове їх заняття, а самі збитки мали відшкодовуватись землекористувачам, то нині ці підстави дуже урізноманітнилися, а збитки відшкодовуються власникам земель та землекористувачам, переважно орендарям. За новим земельним законодавством, збитки і втрати відшкодовуються не лише за правомірні дії, а й за правопорушення, переважно земельно-екологічного характеру.

Правовий інститут відшкодування збитків і втрат передбачений законодавством лише стосовно земель сільськогосподарського (щодо втрат – лісового) землекористування. Це ще раз свідчить про офіційне визнання особливої цінності земель сільськогосподарського призначення (у першу чергу – ґрунтів) та потреб їх посиленої правової охорони.

Норми глав 24 та 36 ЗК України 2001 p. є одним з проявів істотної їх екологізацїї.

Чинний Земельний кодекс чітко не розрізняє поняття збитків і втрат. Проте, можна говорити про різницю суб'єктів, яким відшкодовуються збитки і втрати.

Відповідно до глави 24 ЗК України збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, зокрема, орендарям. А зі ст. 209 ЗК України можна зробити висновок про те, що втрати відшкодовуються відповідним місцевим радам, оскільки їх суми зараховуються на їх спеціальні рахунки.

Крім того, враховуючи усталений досвід розмежування збитків і втрат, а також нормативно-правові акти про порядок їх відшкодування можна дійти висновку про те, що під збитками, завданими власникам земель і землекористувачам слід розуміти суми коштів на відшкодування не стільки пошкодження самих земель (ґрунтів), а тих негативних наслідків, які спричинилися внаслідок вчинення певний дій, що унеможливлюють їх подальше цільове використання.

Збитки значною мірою мають майновий характер, хоч і особливий, оскільки йдеться про збитки у сфері сільськогосподарських земельних відносин. Втрати ж передбачають негативні наслідки для самих сільськогосподарських угідь, як основного засобу виробництва: втрату ґрунтів, ріллі – найціннішої складової земель сільськогосподарського призначення. Отже, втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають значні екологічні й економічні наслідки не лише для землекористувачів, а й для всього земельного фонду України. При цьому неодержані доходи можуть у кілька разів перевищувати дійсні прямі збитки. Втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають, насамперед, втрату самих сільськогосподарських (лісогосподарських) угідь як таких, а також лісових земель та чагарників. До цих втрат відносять також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. У зв'язку з істотною різницею понять збитків і втрат (що слід чітко позначити в самому Земельному кодексі) останні компенсуються незалежно від відшкодування збитків (ст. 207 ЗК). Правові умови та підстави відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва закріплено у ст. 207 ЗК України. Втрати означають:

а) втрати сільськогосподарських угідь;

б) втрати лісових земель та чагарників;

в) втрати, завдані обмеженням у землекористуванні;

г) втрати, завдані погіршенням земель.

Головним компонентом втрат є сільськогосподарські угіддя, у першу чергу, рілля (ґрунти) як найцінніша складова земель сільськогосподарського призначення. До першої категорії втрат також належать також лісові землі та такі об'єкти, як багаторічні насадження, перелоги, сіножаті, пасовища (точніше – землі під ними). Якщо якийсь із перелічених об'єктів вилучається (викуповується) для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, то виникає обов'язок відшкодування завданих цим втрат.

Відчуження земельної ділянки у власників і землекористувачів (припинення їх прав на ці ділянки) може відбуватися переважно з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб. Цей юридичний факт є підставою для відшкодування завданих втрат. Важливо зазначити, що у даному разі не йдеться про правопорушення, а отже відшкодування втрат не має характеру юридичної санкції. У даному разі втрати відшкодовують ті особи (переважно юридичні, а також фізичні), на користь яких здійснено вилучення чи викуп земель. Другою підставою, за наявності якої виникає обов'язок відшкодування втрат, є обмеження прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави. У цьому разі може йтися як про правомірні дії, так і про правопорушення, які є підставами для відшкодування втрат, завданих власникам і землекористувачам. Що стосується втрат, завданих у зв'язку «з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон» (п.3 ст. 207 ЗК), то вони підпадають під першу умову (підставу) для відшкодування втрат. Згідно з ЗКУ конкретний порядок визначення сум втрат сільськогосподарського виробництва (нормативи втрат) встановлює Кабінет Міністрів України. Нині з цього приводу діє постанова КМУ «Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» від 17 листопада 1997 р. № 1279, яка потребує приведення її у відповідність до ЗК України 2001 p. ЗКУ в певних випадках передбачено звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Стаття 208 дає досить широкий, але вичерпний перелік тих випадків, коли передбачається це звільнення. Зокрема, громадяни і юридичні особи звільняються від відшкодування зазначених втрат у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об'єктів дорожнього будівництва, культових споруд, кладовищ тощо. Крім того, громадяни та юридичні особи не відшкодовують втрати при будівництві меліоративних та ґрунто охоронних споруд, видобуванні торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання тощо. Без відшкодування організації всієї території, так і окремих її частин, розширенням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері використання та охорони цих земель, взаємозв'язком та підпорядкованістю правового режиму всіх земель у межах території населених пунктів правовому режиму земель житлової та громадської забудови як домінуючої категорії. Важливою рисою правового режиму зазначених земель слід вважати те, що їх обов'язковою складовою є землі, які перебувають у комунальній власності. Цими землями розпоряджаються сільські, селищні, міські ради, повноваження яких у галузі земельних відносин визначені Земельним кодексом України (ст. 12) та ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначені ради передають земельні ділянки із земель комунальної власності, наприклад, у приватну власність фізичних та юридичних осіб або надають у користування, у тому числі й на умовах оренди, вилучають земельні ділянки з користування або ж викуповують їх у власників для суспільних потреб. Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу встановлено, що до розмежування земель права державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради. Тимчасовим порядком розмежування земель права державної і комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від і серпня 2002 p., передбачено, що підставою для організації робіт з розмежування земель права державної і комунальної власності у межах населених пунктів є рішення про розмежування цих земель, які приймаються відповідними сільськими, селищними, міськими радами за погодженням з органами виконавчої влади1. До повноважень сільських, селищних, міських рад на території населених пунктів належить також зміна цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи і розташована у межах певного населеного пункту. Це встановлено постановою КМУ «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11 квітня 2002 p.2. Варто звернути увагу і на те, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи управлінські функції щодо раціонального використання та охорони земель, організують землевпорядкування, здійснюють земельний контроль, обмежують, тимчасово забороняють (зупиняють) використання земель громадянами та юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства тощо.





Дата публикования: 2015-09-17; Прочитано: 355 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.007 с)...