Право приватної власності на землі сільськогосподарського призначення стало головним наслідком реалізації радикальної земельної реформи

Ще на початку 90-х років в Україні почався процес виникнення права приватної власності на землі, який, крім юридичного, набув ще й гостро політичного характеру. ЗУ «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 р., поряд з пануючою на той час державною, запроваджувалися колективна і приватна форми власності на землю. Вперше в Україні селяни дістали право бути власниками земель сільськогосподарського призначення. Переважно це стало можливим для створення і функціонування селянських (фермерських) господарств. Згодом за Указом ПУ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 p.² було запроваджено паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств, тобто право членів КСП при безперешкодному виході з них одержувати безоплатно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що посвідчувалося Державним актом на право приватної власності на землю. Це положення мало історичне значення. КУ чітко не визначила форми власності на землі, хоч по-суті структурно закріпила приватну, комунальну і державну власність на землю та встановила, що «право власності на землю гарантується». Лише ЗК України 2001 р. у ст. 78 чітко визначив, що «земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності». Таким чином, в аграрному секторі економіки України виникла принципово нова система відносин земельної власності, основу якої становлять відносини приватної власності на землі сільськогосподарського призначення. Отже, принципово нові первісні засади в аграрному секторі економіки України є наслідком земельної реформи, зокрема адміністративно-правового і земельно-правового, а не цивільно-правового виникнення права власності на ці землі. Якщо на першій стадії земельної реформи перехід до приватної власності на землі здійснювався переважно адміністративно-правовими методами, то на сучасному його етапі дедалі поширенішими мають ставати ринкові способи виникнення прав на землі, зокрема придбання їх за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, за іншими цивільно-правовими угодами (з обов'язковим урахуванням особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення).