Рабовласницька держава

Виникли у IV тисячолітті до н.е. – стародавні Єгипет, Китай, Месопотамія, Греція, Рим. Її соціальною базою в цілому був панівний клас рабовласників. Це вимагало створення державної системи яка здатна була б забезпечувати насильницьке підтримання його панування. Праця рабів створювала можливість розвитку рабовласницької культури шляхом виникнення різних варіантів цивілізації. Рабовласництво було індивідуальним, колективним або державним. Раб вважався головною виробничою силою.

В межах рабовласницької держави, як і в межах інших її типів, існували різновиди. Їх характер залежав від широти соціальної бази держави. Сутність певного типу держави розвивалася залежно від зміни політичних режимів, найвизначнішою характеристикою яких була широта їх соціальної бази.

Класифікації Платона:

- аристократичні (влада авторитетних і мужніх людей),

- олігархічні (влада багатіїв),

- демократичні (влада натовпу),

- тиранічні (обмежена жорстка влада однієї людини)

Класифікація Аристотеля (держава передусім характеризується кількістю володарів)

- у Стародавньому Римі політичний режим зазнавав змін поступово, спочатку в зв'язку з розширенням прав плебеїв, а згодом – з переходом до монархічного ладу, що було пов'язано в першому випадку з розширенням, а в другому – зі значним звуженням соціальної бази держави.

- у Стародавній Греції, де в Афінах у здійсненні влади брали участь усі вільні від рабства громадяни (демократія), а в Спарті – їх заможна меншість (аристократія).