Дифтерія, правець, кашлюк

Ключове положення. Дифтерія, правець і кашлюк можуть протікати у важкій формі, проте в цілому вони є інфекціями, що круються, розвиток їх можна попередити проведенням відповідної вакцинації.

Відомі факти. Corynebacterium diphtheriae - плеоморфна грампозитивна паличка, що продукує у присутності специфічного лізогенного фагу ендотоксин, з дією якого пов’язані основні прояви захворювання. Передача інфекції від людини до людини відбувається повітряно-крапельним шляхом. Існують повідомлення про виникнення епідемій дифтерії, пов’язаних із вживанням молочних продуктів. Серед осіб, що страждають на алкоголізм, і безпритульних реєструвалися випадки дифтерії шкіри.

Bordetella pertussis - кокобацила, що викликає розвиток кашлюку, основним проявом якого є спазматичний кашель. Епідемії інфекції виникають кожні 3-5 років, при цьому захворювання розвивається у 50-100 % неімунізованих осіб.

Clostridium tetani – грампозитивна анаеробна паличка, яка тривалий час зберігається в ґрунті і продукує токсин, який викликає тризм (спазм жувальних м’язів) і мимовільний спазм скелетних м’язів тулубу.

Суперечливі питання. Значення, ефективність і економічна доцільність планової імунізації проти дифтерії і правця не підлягає сумніву. У деяких країнах залишається суперечливим питання про частоту неврологічних ускладнень, пов’язаних із введенням вакцини проти кашлюку. Нині впроваджуються нові ацелюлярні кашлюкові вакцини.

Практичні рекомендації. Дітям, починаючи з 6-тижневого віку, внутрішньом’язово тричі з інтервалом 1 міс. слід вводити вакцину АКДС. Після 7 років рекомендується використовувати вакцину проти дифтерії і правця, що не містить кашлюкового антигену. Первинна імунізація правцевим анатоксином забезпечує тривалий імунітет навіть при зниженні рівня антитоксину в крові. Адекватне лікування ран дозволяє попередити розвиток правця. Ревакцинація (введення бустерних доз) АДС-анатоксином повинна проводиться кожні 10 років. Не імунізованим проти правця особам і особам, у яких не виключається ризик інфікування, необхідно ввести людський протиправцевий імуноглобулін. Останній також рекомендується використовувати для ранньої терапії правця. Весь медичний персонал повинен пройти повний курс вакцинації проти дифтерії та правця й проходити ревакцинацію АДС-анатоксином кожні 10 років.

Резюме. Однією з можливостей для проведення планової імунізації дітей та дорослих є вакцинація їх під час звернення за медичною допомогою в клініку з інших причин. Більше того, вакцинацію можна проводити під час відпусток і свят, коли очікується масове скупчення людей. Хворі на дифтерію або кашлюк повинні бути ізольовані. Членам сімей хворих на дифтерію чи кашлюк та особам, які тісно контактували з хворими при необхідності слід провести превентивну антибактеріальну терапію та імунізацію.

Кір

Ключове положення. Кір може протікати у важкій формі і закінчуватися летальним наслідком. Інфекція характеризується високою контагіозністю і тенденцією до дуже швидкого розповсюдження. Розвиток кіру можна попередити шляхом проведення своєчасної імунізації.

Відомі факти. З 1974 р. (старт програми розширеної імунізації, розробленої ВООЗ) у всьому світі захворюваність і летальність, пов’язана з кором, знизилася зі 100 млн. випадків захворювань та 5,8 млн. летальних випадків у 1980 р. до 44 млн. та 1,1 млн. відповідно у 1995 р. Незважаючи на останні досягнення в охопленні населення імунізацією, кір залишається однією з провідних причин дитячої смертності в країнах, що розвиваються; на частку цієї інфекції припадає майже 10 % всіх летальних наслідків серед дітей з недостатнім харчуванням у віці до 5 років. Кір може призводити до розвитку таких ускладнень, як інфекції середнього вуха, ларинготрахеїт, пневмонія, гастроентерит та енцефаліт, тому профілактика цього захворювання є важливим заходом. Після перенесеного коревого енцефаліту може зберігатися мала мозкова дисфункція і спостерігатися затримка розумового розвитку. Частота розвитку корьового енцефаліту і летальних наслідків від респіраторних та неврологічних ускладнень інфекції складає приблизно 1 на 1000 зареєстрованих випадків кіру. Ризик розвитку тяжких ускладнень та летальних випадків у дітей грудного віку і дорослих значно вище, ніж у дітей старшого віку та підлітків. Наслідки розповсюдження кору в стаціонарі полягають не тільки у збільшенні захворюваності та летальності, але й у значних витратах на розслідування спалахів та профілактичні заходи.

Суперечливі питання. Нині триває обговорення частоти виникнення і наслідків небажаних реакцій, пов’язаних із вакцинацією проти кору, таких як асептичний менінгіт, синдром Гійєна-Барре та запальні захворювання товстого кишківника.

Практичні рекомендації: Специфічне лікування кору не розроблене. Активна імунізація живою коревою вакциною формує стійкий, певно, довічний імунітет. У розвинутих країнах вакцина проти кору входить до складу комбінованої вакцини MMR (вакцина проти кору, краснухи та паротиту), яку вводять дітям у віці 15-18 міс. з наступною разовою ревакцинацією у дитячому віці. У країнах з високим природним рівнем захворюваності дітей до 1 року вакцинація живою вакциною кору може проводитися у віці 6-9 місяців з наступною плановою ревакцинацією. Пасивна імунізація імуноглобуліном рекомендована для осіб, сприйнятливих до кору та осіб з високим ризиком розвитку важкої чи фатальної інфекції (діти з порушеннями клітинної ланки імунітету або злоякісними новоутвореннями). З метою екстреної профілактики не пізніше 6 дня з моменту контакту із хворим на кір повинен вводитися імуноглобулін людини (нормальний чи протикорьовий). У стаціонарі виявлення неімунізованих осіб із наступною їхньою вакцинацією є економічно більш вигідними, ніж імунізація всього потенційно сприйнятливого до кору медичного персоналу.

Резюме. Висока контагіозність інфекції та важкий перебіг її у дорослих і дітей диктує необхідність проведення планової вакцинації у дитячому віці. Імунізація вакциною кору сприяє формуванню імунітету у 90 % осіб після введення однієї дози.

Пацієнти з можливим або підтвердженим кором повинні бути ізольовані на термін до 4-х днів від моменту появи висипань для запобігання поширення інфекції повітряно-крапельним шляхом.