Тестування для самоконтролю

1. Доповідь, лекція як форми публічних виступів.

2. Етапи підготовки доповіді; робота над мовними особливостями.

3. Промова: вимоги і мовні особливості.

4. Виступ: вимоги і мовні особливості.

5. Бесіда як форма усного ділового мовлення.

6. Дискусія: вимоги і мовні особливості.

7. Особливості проведення прес-конференцій та круглих столів.

8. Значення невербальних засобів спілкування (погляд відстань, голос, тактовність).

1.2. Методичні рекомендації до вивчення теми

Доповідь і лекція як форми публічних виступів. Три етапи підготовки доповіді, робота над мовними особливостями. Виступ: вимоги й мовні особливості. Промова: вимоги й мовні особливості. Бесіда: вимоги й мовні особливості. Дискусія: вимоги й мовні особливості. Особливості проведення прес-конференцій і круглих столів. Значення невербальних, засобів публічного спілкування (погляд, відстань, голос, тактовність).

Будь-який виступ перед аудиторією обов'язково спирається на певну мету – проінформувати, отримати інформацію, переконати або створити певний настрій у слухачів. Залежно від мети, змісту, призначення, способу проголошення та обставин у діловому спілкуванні виділяють такі жанри публічного мовлення, як доповідь, виступ, промову, лекцію, бесіду, дискусію.

2. Ділова українська мова / За ред. О.Д. Горбула. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2001. – С. 189–194.

3. Михайлюк В.О. Українська мова професійного спілкування. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – С. 56–78.

4. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 129 – 137.

5. Плотницька І.М. Ділова українська мова. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 136–141.

6. Універсальний довідник з ділових паперів та ділової етики. – К.: Довіра, 2003. – С. 453–466.

РОЗДІЛ 7
ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ У
ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

ТЕМА 22. ЛЕКСИКОЛОГІЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №16

1.1. План практичного завдання

1. Лексикологія як наука.

2. Практика вживання багатозначних слів.

3. Синоніми (визначення, типи).

4. Практика вживання термінологічної і професійної лексики.

1.2. Методичні рекомендації до вивчення теми

Для більшості з нас вивчення рідної мови асоціюється з опануванням фонетичних, граматичних та орфографічних норм і правил. Для грамотної побудови слів і речень це дійсно має принципове значення. Проте для практики професійного спілкування найважливішим є точний вибір потрібного слова з його вписаним у контекст значенням, яке не можна трактувати абияк. В останньому випадку документ як засіб закріплення різними способами точної інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумову діяльність людини перестане існувати як такий.

Для української мови, де найтонші нюанси значень передаються різними словами, неправильна оцінка контексту і неправильне вживання лексичних та фразеологічних одиниць призводить не тільки до двозначності, але й до повного руйнування висловлювання або тексту. Згадайте хоча б «комп’ютерні виверти» зі словосполученнями вище утворення (рос. высшее образование), виробничий шлюб (рос. производственный брак), роздягнув третій (рос. раздел третий), в ув’язненні я прийшов до висновку (рос. в заключении я пришел к выводу) та ін. Ось чому робота над лексикою й фразеологією набуває в українській мові не тільки теоретичного, але й суто практичного, професійного значення.

Лексикологія як наука. Багатозначні слова, омоніми,

синоніми, антоніми й пароніми

Лексикологія як наука. Класифікація лексичних пластів сучасної української мови. Уживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів у діловому стилі. Історичні зміни у складі української лексики. Практика вживання архаїзмів, історизмів, неологізмів, термінологічної і професійної лексики.

Лексикологія є одним із найважливіших розділів мовознавства, який вивчає слово, його походження і лексичні значення (від гр. lexikos – «слово» і logos – «вчення»). Іншими словами, це наука про лексику, тобто про сукупність усіх слів і висловів певної мови.

Таким чином, основним об’єктом лексикології є слово. Воно може вивчатися з фонетичної, морфологічної та інших точок зору. Але і фонетика, і граматика вивчає слово безвідносно до лексичного значення. І тільки лексикологія займається словом як таким: його походженням, етимологією, історичними змінами й сучасним лексичним значенням.

Слово (якщо воно самостійне) – це комплекс звуків, який має лексичне значення і використовується в мовленні як єдине ціле.

Слова можуть буги однозначними і багатозначними. Візьмемо, наприклад, слово йти. Ми кажемо солдати йдуть, машина йде, дощ іде, час іде, але ж у кожному такому словосполученні значення руху набувають своїх відтінків: «рухатися, пересуваючи ногами», «пересуватися», «падати», «минати, плинути».

Таким чином, це слово багатозначне, або полісемічне. Усі значення в ньому тісно пов’язані між собою, але перше значення є прямим, а всі інші – переносними.

Багатозначні слова не слід плугати з омонімами – словами, які мають однакове звучання (або написання), але різні лексичні значення.

Наприклад, коса (дівоча, морська, гостра). Омоніми поділяються на омофони, що звучать однаково, а пишуться по-різному (по три карбованці – потри руку; Як тільки світанок настав, гусак чимчикує на став), і омографи, які пишуться однаково, а звучать по-різному (приклад – приклад, жила – жила, дорога – дорога).

Синоніми – це різні за звучанням, але однакові або близькі за лексичним значенням слова. Перший тип належить до абсолютних синонімів (мовознавство – лінгвістика, тому що - бо). Якщо ж слова лише близькі за значенням, вони належать до понятійних синонімів (тепло –жарко) – другий тип. Третій тип синонімів – стилістичні, які розрізнюються залежно від стилів мовлення (вивіз – експорт, очі – шари, процент – відсоток).

Антоніми – це слова з протилежними лексичними значеннями: великий – маленький, починати – закінчувати тощо. Антонімів не мають слова з конкретними значеннями типу ніж, стакан, сто і т. ін.. Найчастіше антоніми спостерігаються серед прикметників, прислівників та іменників з якісними ознаками: любов – ненависть, добрий – поганий, тихо – голосно. У багатозначних слів для різних значень можуть існувати різні антоніми. Так, для слова голова у значенні «частина тіла людини» антонімом є слово ноги, а для значення «розумний» – дурний.

У практиці ділового мовлення слід також розрізняти й пароніми – слова, які мають подібне звучання, але не мають спільного лексичного значення: абонент – абонемент, повстати – постати, туристичний – туристський, тактичний – тактовний та ін. Кількість паронімів у мові постійно зростає, особливо у термінологічних системах, наприклад, комунікативний – комунікаційний, музичний – музикальний, дипломат – дипломант – дипломник, тому треба точно знати значення таких слів, щоб уникнути двозначності й непорозуміння.

Отже, явище паронімії – досить велика небезпека. Щоб уникнути її при будь-якій неясності треба звертатися до словників.

Найчастіше у професійному мовленні трапляються ситуації, коли при незнанні точного значення слів-відповідників у російській і українській мовах або морфем в однокореневих словах виникає явище їх сплутування. Вище ми вже наводили приклади помилок, пов'язаних з цими явищами.

Історичні зміни у складі української лексики. Практика вживання архаїзмів, історизмів, неологізмів, термінологічної і професійної лексики

Характеристика лексичних шарів української мови залежно від її історичного розвитку: типово українські слова і запозичена лексика. Мови, з яких відбувалося запозичення. Неологізми – слова з новим значенням. Архаїзми – старі слова, які зараз не вживаються, бо не існує таких понять. Історизми – слова, які позначають поняття, відомі з історії. Терміни – слова для точного вираження спеціальних понять. Професіоналізми – слова, властиві вузькій професійній групі людей, поставлених в особливі умови життя і праці. Вимоги до вживання термінологічної і професійної лексики у практиці ділового спілкування.

Лексика української мови багата й різноманітна. Вона є результатом тривалого історичного розвитку і складається з двох частин.

Основний шар лексики – типово українські слова, які складають 90% сучасної української мови. Вони виникли в її надрах або перейшли із спільнослов'янської і східнослов'янських мов. Як правило, ці лексичні одиниці означають основні поняття життя й діяльності людини: чоловік, хліб, сім'я, село тощо. Вони є базою, основою української мови.

Запозичені, або іншомовні слова із старослов'янської (влада, старість), польської (пан), грецької (історія, поезія, космос, граматика), латинської (професор, декан, республіка), німецької (фронт, солдат), англійської (футбол, бокс, мітинг, джаз), французької (балет, кафе, екран), італійської (макарони, карикатура), фінської (тундра, якір), тюркських (базар, халат, лоша) та інших мов.

Запозичення відбувалося в різні часи усним і письмовим шляхом, безпосередньо й через мови-посередники. Слова приходили з інших мов і народжувалисяв українській мові разом з новими поняттями, предметами, явищами. Звичайно, вони підлягали змінам, пристосовуючись до мовної системи, соціально-економічного, культурного й політичного простору, і сприймалисяспочатку як неологізми (неп, колгосп, піонер, СНД, відеомагнітофон, космодром, телефакс, менеджмент, істеблішмент), потім як звичайні слова і, нарешті, при старінні й умиранні, як архаїзми й історизми (цар, поміщик, конка, партком, КПРС, СРСР). Перший тип слів поступово замінявся іншими, а другий починав вживатися тільки при аналізі історичних процесів.

Іноді застарілі й обмежені історичним уживанням слова повертаються до активного обігу з новими значеннями або у новій економічній чи соціальній парадигмі. Так, наприклад, сталося зі словами і словосполученнями кооператив, консорціум, біржа, корпорація, товариство (з обмеженою відповідальністю) та ін.

Зникнення одних слів і поява інших – історично зумовлений процес. Але збагачення мови новими словами не означає докорінних змін у складі лексики. Основні поняття, які означають явища природи, важливі процеси праці, предмети побуту (робота, молоко, стіл, батько, мати, сестра тощо), вживаються сьогодні, як і сотні років тому. З них і складається активний словник української мови.

Усі ці процеси накладають свій відбиток перш за все на науковий і діловий стилі мовлення.

Оскільки ділове мовлення належить передусім до книжних стилів і ним користуються для написання різноманітних законодавчих актів, наказів, розпоряджень, для офіційного листування між установами, то в ньому не дозволяються художньо-поетичніобразні вислови та емоційно забарвлені слова і допускається часткове використання застарілих слів (нижчепідписаний, вищезгаданий, вельмишановний тощо), а також сталих форм синтаксичних конструкцій письма з використанням канцелярської термінології і «книжних» слівна -ання, -ення, -іння, -ство, -цтво, -ість, -ува, -ти, -ння, -ття, -ен-, -учи, -ючи, -вши (зайнятість, здійснення, сумісництво, виконувати, здійснювати, посвідчення, прибуття, знайдений, працюючий, призначений, враховуючи, розглянувши). Більшість такої термінології прийшла в українську ділову мову з російської, яка довгий час визначала «моду» і зразки ділової документації. Проте нині українська ділова мова починає все більше виробляти власні лексичні звороти.

Так, певна різниця спостерігається у використанні архаїчної лексики. Вона, як правило, замінюється словами сучасної української мови. Порівняйте: рос. нижеподписавшийся, вышепоименованный, содеянное, возмезмездие (старослов’янізми) і укр. нижчепідписаний(підписаний нижче), вищеназваний, учинене (зроблене), відплата. Неологізми ж у більшості випадків у російській і українській мовах мають паралельні словесні форми. Побудовані за одним принципом, вони розрізнюються хіба що елементами калькованого перекладу: стыковка // стиковка, состыковаться // зістикуватися, лунник // місячник, прилуниться// примісячитися, реактор // реактор, капрон // капрон, лавсан // лавсан, универсам // універсам тощо.

Остання традиція пов'язана із загальною тенденцією до вживання іншомовних термінів, більшість з яких починають своє існування як неологізми.

Терміни – це слова або словосполучення, які створюються для точного вираження відомих у світі спеціальних понять, процесів, явищ, предметів і вживаються у специфічній сфері мовлення, а отже, вони прагнуть до інтернаціоналізації. Зміни в їх складі зумовлені, як правило, фонетичними або структурними особливостями мови: атом, молекула, маркетинг, ангідрид, мікроелемент, квадрат, куб, меморандум, ультиматум, наукоємке виробництво (а не наукомістке), стартова доріжка (а не стежка), вібраційний грохот (а не гуркіт).

Проте не можна або не рекомендується вживати в діловому і науковому стилях російський чи інтернаціональний варіанти, якщо в українській мові є власний усталений термін: не справка, а довідка; не час (60 хвилин), а година; не неділя (7 днів), а тиждень; не відзив, а відгук; не положительний, отрицательний, а позитивний, негативний; не угол, а кут; не раствор, а розчин; не гелікоптер, а вертоліт тощо.

Крім цих основних правил і вимог, слід пам’ятати:

1. Термін повинен вживатися тільки з одним значенням у зафіксованій у словнику формі, наприклад: закритий склад (грам.), зачинений склад (приміщення для зберігання чогось).

2. При користуванні терміном слід суворо дотримуватися правил утвореннявід нього похідних форм, наприклад: акт (документ), акта, актувати, актований, актування; але акт (процес), акту.

3. При наявності кількох варіантів (українських чи іншомовних, загальновживаних чи неологізмів) у діловому стилі слід вибирати той, який немає експресивних або емоційних відтінків, тобто кодифікований варіант, що ввійшов до загального вжитку і зрозумілий для більшості: краще не відсоток, а процент; не консалтинґ, а консультування. При цьому в межах одного документа слід уживати тільки один варіант, бо синонімія руйнуєточність і ясність тексту.

4. Терміни слід відрізняти від професіоналізмів – слів або висловлювань, властивих певній вузькій професійній групі людей, поставлених в особливі умови життя і праці. Оскільки це, як правило, звичайні слова, вжиті у незвичайному значенні або в незвичній формі, їх використання у діловому стилі неприпустиме – вони базуються на метафоричних асоціаціях, невідомих для більшості, тому провокують двозначність (наприклад, козел у металургів, будівників; уточнити свої обсяги в управлінців; арбуз, гарбуз, кавун, каун, куватка, аршинник, астраханка, білом’ясий із загальним значенням «кавун» у баштанників).

1.3. Термінологічний словник

Антоніми – це слова з протилежним лексичним значенням.

Історизми – застарілі й обмежені історичним уживанням слова.

Лексикологія – розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови.

Неологізми – нові слова, словосполучення, фразеологічні звороти, що з’являються в мові у зв’язку з розвитком суспільного життя, культури, науки, техніки.

Омоніми – слова, які мають однакове звучання (або написання), але різні лексичні значення.

Пароніми – це різні за значенням слова, що схожі за вимовою та в деяких випадках мають споріднені корені.

Професійна лексика – це слова або висловлювання, властиві певній вузькій професійній групі людей, поставлених в особливі умови життя і праці.

Синоніми – це різні за звучанням, але однакові або близькі за лексичним значенням слова.

Терміни – спеціальні слова або словосполучення, що вживаються для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, політики, мистецтва.

1.4. Питання для самостійного вивчення

1. Омоніми (визначення, типи).

2. Антоніми та їх вживання в діловому стилі.

3. Пароніми у професійному мовленні.

1.5. Навчальні завдання

Вправа 1. Продовжіть синонімічний ряд, користуючись словами дія довідки.

Адекватний – рівний,...;

ефектний – виграшний,...;

рентабельний – вигідний,...;

стимулювати– заохочувати,...;

диференціювати – розрізняти,...;

концентрувати – зосереджувати,....

Для довідки: відповідний, однаковий; доцільний, прибутковий; поділяти, розчленовувати; згущувати, збагачувати; яскравий, той, що справляє враження, виділяється; спонукати до дії, давати поштовх.

Вправа 2. Перекладіть речення, користуючись варіантами, поданимив дужках.

1. Имеют место (місто, місце) также разные взгляды на роль государства в становлении ипотечных отношений (відношення, відносини). 2. Одни из них считают (лічити, вважати), что законодательное обеспечение ипотеки должно быть довольно либеральным, без строгой регламентации ипотечной деятельности. 3. В США, Великобритании,Франции, Германии доля (доля, частка, частина) металлургического комплекса в промышленности составляет 4–7 %. 4. «Глобализаторы» сознательно культивируют контраст между местами (місто, місце) получения ресурсов и уплаты налогов. 5. В XVIII ст. кадастры и поземельные книги получают наибольшее распространение – от города Фрайбурга на западе до города Львова на востоке (місто, місце). 6. Система управления (керування, управління) запасами, характеризующимися зависимым спросом, называетея планированием материальных потребностей. 7. Органы местногосамоуправления являются неотъемлемой частью органов государственного управления (керування, управління, врядування).

Вправа 3. Підберіть до запропонованих прикметників іменники відносини, взаємини, стосунки, ставлення, відношення. Запишіть відповідні словосполучення.

Виробничі, доброзичливі, господарські, грошові, промислові, товарні, соціально-економічні, суспільно-політичні, кредитні, майнові, естетичні, синтаксичні, математичні, процентні, торгові, родинні, міжнародні, міжнаціональні, громадські, ворожі, дипломатичні, економічні, класові, земельні, уважні.

Вправа 4. До іншомовних слів підберіть синоніми, запишіть їх.

Дефект, компетентність, імпульс, компенсація, пріоритет, рентабельний, брокер, дебати, гуманізм, екстраординарний, імідж, шеф, анархія, апелювати, адаптувати, лімітувати, симптом, фіксувати, ігнорувати, автентичний, домінувати, аномалія, актуальний.

Слова для довідок: недолік, посередник, людяність, образ, керівник, прибутковий, поштовх, безвладдя, особливий, обговорення, справжній, звертатися, обмежувати, обізнаність, злободенний, відхилення, відшкодування, ознака, перевага, пристосовувати, записувати, нехтувати, переважати.

Вправа 5. Перекладіть текст економічного спрямування

Лизинг как любое крупное явление имеет сложную и в чем-то противоречивую природу. С одной стороны, двойственность проявляется в том, что по своей зкономической суги лизинг представляет собой вложение средств на возвратной основе в основной капитал в реальном секторе зкономике. Предоставляя на оговоренный срок фрагменты основного капитала, их собственник в установленное время получает их обратно, чем обеспечивается соблюдение принципа срочности и возвратности. За оказанную при этом услугу собственник получает вознаграждение в виде комиссионных, чем, в свою очередь, обеспечивается соблюдение принципа платности. Очевидно, что по своему содержанию лизинг соответствует кредит-сделке. С другой сторони, поскольку лизингодатель и лизингополучатель оперируют капиталом не в денежной, а в производственной форме, то лизинг имеет сходство с прямым инвестированием.

Исходя из финансовой стороны лизинговых отношений, можно рассматривать лизинг как форму финансирования, альтернативную традиционной банковской ссуде. По сути, в общеэкономическом смысле лизинг –это кредит, предоставляемый лизингодателем лизингополучателю в форме оборудования, передававаемого в пользование.

1.6. Інформаційні джерела

1. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Харків: Торсінг, 2002. – С. 17–20.

2. Михайлюк В.О. Українська мова професійного спілкування. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – С. 386–409.

3. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 138–143.

4. Плотницька І.М. Ділова українська мова. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 17–33.

5. Чорненький Я.Я. Українська мова (за професійним спрямуванням). Ділова українська мова. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 240–241.

ТЕМА 23. ФРАЗЕОЛОГІЗМИ І ПРАКТИКА ЇХ УЖИВАННЯ В ДІЛОВОМУ СТИЛІ

1.1. Питання для самостійного вивчення

1. Визначення фразеології.

2. Вільні і стійкі словосполучення.

3. Характеристика стійких словосполучень.

4. Відмінність фразеологізмів від слів і морфем.

5. Типи фразеологізмів (фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення).

1.2. Методичні поради до вивчення теми

Визначення фразеології. Вільні й стійкі словосполучення. Характеристика стійких словосполучень (вони не мають самостійного значення, складаються з одних компонентів, вживаються без доповнень). Відмінність фразеологізмів від слів і морфем. Типи фразеологізмів (фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення). Джерела фразеології. Особливості вживання фразеологізмів у діловій мові.

Фразеологія (від гр. фразіс – «вираз» і логос – «вчення») – це сукупність стійких висловів мови, а також наука, яка вивчає ці вислови.

У мовленні слова, як правило, не вживаються ізольовано. Вони входять до певних словосполучень, які можуть створюватися без якихось обов'язкових умов, з безліччю варіантів (спілкуватись українською мовою, тепла погода), і до зовсім інших словосполучень, які не можуть існувати без жорстко визначених компонентів (собі на умі, біла ворона).

Перший тип – це вільні словосполучення, які легко вступають у взаємодію з будь-якими словами у реченні і створюються за індивідуальними моделями мовця. Слова у таких словосполученнях зберігають своє окреме значення.

Другий тип – стійкі словосполучення, або фразеологічні звороти. Вони не розпадаються на частини і мають змістову єдність, тобто:

1. Окремі слова в них не мають самостійного лексичного значення – усе словосполучення дорівнює окремому слову і є його синонімом: здобути перемогу – перемогти, собі на умі - хитрий, пустити червоного півня - підпалити, клювати носом - дрімати. Крім того, у складі таких словосполучень кілька слів може виражати одне поняття, наприклад, колінчатий вал (тут слова два, а поняття одне).

2. Стійкі словосполучення складаються з одних компонентів. Будь-яка заміна окремого слова руйнує цілісне значення вислову. Наприклад, фразеологічний зворот пустити червоного півня не може існувати у такому ж значенні з компонентами пустити червоного гусака або пустити білого півня.

3. До фразеологізмів не можуть додаватися нові слова без зміни лексичного значення. Порівняйте: прикусити язика і дуже прикусити язика.

Фразеологізми певною мірою можна сприймати як слово. Як і слова, стійкі словосполучення можуть мати синоніми (клювати носом – дрімати, засинати), виходити з ужитку, перетворюватися в історизми чи архаїзми (іду на Ви), поповнюватися неологізмами з інших мов і культур (вавилонське стовпотворіння, ахіллесова п'ята, прокрустове ложе) і бути еквівалентом однієї частини мови (нести ахінею – дієслово).

Проте ототожнювати фразеологізми зі звичайними словами не можна.

По-перше, вони мають різну структуру й форми вживання: фразеологізми складаються зі слів, а слова з морфем.

По-друге, окреме слово у складі фразеологізмів може виражати самостійне лексичне значення, а компоненти слова самостійного значення не мають.

По-третє, морфеми розташовані у слові в стійкому порядку (префікс, корінь, суфікс, закінчення), а компоненти більшості фразеологізмів можна переставляти (набрати в рот води і набрати води в рот або в рот води набрати).

Остання характеристика свідчить про те, що ступінь залежності цілісного значення фразеологічного сполучення від кожного із компонентів різний. За цією ознакою стійкі словосполучення поділяються на три класи:

1. Фразеологічні зрощення (ідіоми). У них зміст вислову ніяк не співвідноситься зі значенням слів, що входять до його складу (погріти руки, залишитись з носом). Ось чому компоненти зрощень іншою мовою не перекладаються. Наприклад, значення українського вислову замилювати очі можна передати російською мовою тільки як втирать очки. З цього приводу відомий англійський учений Джон Бернар згадує, як комп'ютер переклав російською мовою англійський фразеологізм 3 очей – з думок як Не видно, ідіот, хоча треба було б С глаз долой, из сердца вон.

2. Фразеологічні єдності. У цьому типі фразеологізмів загальний зміст можна зрозуміти, виходячи зі значення головного слова: Тримати язик за зубами; Попасти пальцем у небо; Накивати п'ятами. Фразеологічні єдності відрізняються від ідіом більшою самостійністю компонентів, вони ширші за обсягом і різноманітні за будовою, ось чому сюди часто відносять прислів'я і приказки, наприклад: Чи так, чи не так, а не буде з риби рак; Вискочив, як Пилип з конопель; Дівка заплетена, а хата не метена.

3. Фразеологічні сполучення. У них кожний із компонентів відрізняється самостійним лексичним значенням, але замкнутий тип зв'язку не дозволяє віднести їх до вільних словосполучень. Наприклад, можна сказати червоніти від сорому, але аж ніяк не від горя або радості. Проте у сполученнях окремі компоненти можна замінювати синонімами: людина відваги і людина хоробрості; очима водити і очима лупати. До фразеологічних сполучень відносять і термінологічні, частіше двокомпонентні словосполучення, які утворюють одне поняття: колінчатий вал, кривошипний механізм тощо.

Переважна більшість фразеологізмів походять з народної мови. Це передусім різноманітні прислів'я й приказки національної мови (Голодний з'їсть і холодне; Брав пан, забрали й пана), іншомовні стійкі словосполучення і прислів'я (убити час; апетит приходить під час їжі – з французької мови; тут собака заритий – з німецької мови), міфологічні, біблійні чи євангельські вислови (розрубати гордіїв вузол; прокрустове ложе; випити чашу до дна; берегти як зіницю ока; Содом і Гоморра), вислови письменників, поетів, видатних політичних діячів, філософів: Троянди й виноград – красиве і корисне (М.Т. Рильський); Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Панас Мирний); Бутичи не бути? (В. Шекспір).

Фразеологічні багатства української мови відбивають вікову мудрість народу, тому вони є активним засобом людського мислення. В усному діловому спілкуванні (бесіді, публічній промові, лекції, дискусії) їх роль надзвичайна. В окремих випадках вони використовуються, щоб наголосити на якомусь факті, підкреслити щось, а найчастіше – як засіб образного мислення й вираження певного значення, що надає мові емоційного забарвлення, а діловому публічному виступу – переконливості. У професійній мові, зокрема, набувають забарвлення фразеологізми при розвитку переносних значень слів: грати першу скрипку, виводити на арену, проковтнути пігулку.

Зовсім інша ситуація з уживанням фразеологізмів у писемній формі ділового й наукового стилів. Тут не може бути ніякого суб'єктивного забарвлення, емоційності й метафоричності, тому в офіційних документах і наукових працях можуть уживатися лише термінологічні сполучення із третього типу фразеологізмів (фразеологічні сполучення). Наприклад, у діловій мові: з метою, відповідно до, в порядку, по лінії, згідно з, брати до уваги, доказ від супротивного, здати в експлуатацію, головний стрижень, до відома, опанування методами, удосконалення методів, звернутися на адресу, незважаючи на; у науковому стилі: клапан серця, корона сонця, втомленість металу, дозрілість металу, злива космічних часток, лавина часток, злітна доріжка та ін. Надмірне цитування, зловживання штампованими канцелярськими зворотами типу загострити питання, на сьогоднішній день іноді недоречні й небажані.

1.3. Термінологічний словник

Фразеологічні єдності – це стійкі, неподільні мовні вислови, загальне значення яких зв’язане з тими словами, що входять до їх складу.

Фразеологічні зрощення (ідіоми) – це стійкі сполучення слів, що складають цілісне поняття, значення якого не можна пов’язати з тими лексемами, що входять до відповідного вислову.

Фразеологічні сполучення – це стійкі мовні звороти, які характеризуються самостійністю складових елементів. Значення кожного компонента тут відокремлюється й чітко усвідомлюється.

Фразеологія – це розділ мовознавства, що вивчає усталені, семантично цілісні сполучення слів.

1.4. Навчальні завдання

Вправа 1. Наведені фразеологізми випишіть у три колонки: розмовно- побутові, народнопоетичні, книжні. Поясніть їх значення, використавши фразеологічні словники.

Витріщити очі; слово в слово; язик чесати; чудеса в решеті; з давніх- давен; шуми в серці; гуси-лебеді; рухоме майно; на точці замерзання; грати першу скрипку; як риба у воді; допекти до живого.

Вправа 2. Виберіть з довідки фразеологізми, що відповідають наведеним тлумаченням. З’ясуйте, в яких стилях мови вони можуть використовуватись.

Зміна всього, що існує в природі; маскування явної брехні; лицемірне прикриття; тяжкі випробування; незаслужений авторитет; основна думка; взяти участь у чому-небудь; предмет розмов; дуже стримане, суворе і строге життя.

Довідка: Спартанський спосіб життя; прикласти руку; усе тече, все змінюється; фіговий листок; ходіння по муках; притча во язицех; король голий; ведмежа послуга; драконівські закони; наріжний камінь.

1.5. Інформаційні джерела

1. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 143–145.

ТЕМА 24. ЕТИМОЛОГІЯ НА СЛУЖБІ У ПРОФЕСІЇ

1.1. Питання для самостійного вивчення

1. Етимологія як розділ мовознавства (визначення, специфіка).

2. Етимологія й уживання деяких варіантів іншомовних власних назв у діловому стилі (Австрія, Відень, Німеччина, Польща тощо).

3. Етимологія професійних термінів.

1.2. Методичні рекомендації до вивчення теми

При вивченні теми звернути увагу на етимологію вживання варіантів іншомовних власних назв, а також на походження професійних термінів.

У процесі історичного розвитку лексики в цілому і її окремих слів спостерігаються настільки серйозні фонетичні, граматичні й семантичні зміни, що в деяких випадках неможливо з погляду сучасної людини встановити, звідки походить те чи інше слово, та чи інша його форма. Цією й іншими проблемами займається етимологія (від гр. етюмос – «істина» і логос – «вчення») – розділ мовознавства, який вивчає походження слів для встановлення їх первинного лексичного значення.

Великим здобутком української лексикографії (розділу мовознавства, об’єктом якого є вивчення принципів систематизації слів та фразеологічних зворотів, укладання їх у словники) є створення «Етимологічного словника української мови». У 1982 р. вийшов у світ перший, у 1985 р. – другий, а в 1989 р. – третій том цього семитомного словника, який укладають учені Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні.

У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в ХІХ і ХХ ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов.

У Канаді з 1962 р. почав видаватися етимологічний словник української мови Я. Рудницького.

Протягом 1977–1978 рр. видано двотомний «Словник староукраїнської мови» (ХІV – ХV ст.), підготовлений колективом мовознавців Інституту суспільних наук АН України у Львові. Він охоплює матеріали пам’яток української мови в початковий період її розвитку і, звичайно, містить важливу інформацію про історичні особливості становлення форм і семантики слів.

Звичайно, що вивчення джерел і процесу формування словникового складу мови, реконструкція найдавнішого періоду його існування (як правило, дописемного) – прерогатива спеціалістів-мовників. Але іноді знайомство з первинним значенням слова дозволяє зовсім по-іншому подивитися на практику нашого повсякденного спілкування.

Так, при професійному спілкуванні часто виникають проблеми з «незрозумілим» міжмовним варіюванням слів, які постійно вживаються у діловій сфері. Ідеться про такі варіанти, як Угорщина – Венгрия, Відень –Вена, Німеччина – Германия тощо. Сподіваючись на те, що прояснення їх етимології дозволить осмислено і правильно користуватися ними при спілкуванні різними слов'янськими мовами (у першу чергу, українською і російською), ми надали змогу читачам ознайомитися з деякими етимологічними етюдами.