Список використаних та рекомендованих джерел 10 страница

Дані вводяться прямо до системи, до якої для консультування мають безпосередній доступ національні підрозділи, офіцери зв'язку, директор, заступники директора та уповноважені служби Європолу. Інформаційна системи може використовуватися з метою зберігання неособистих та особистих даних. Особисті дані, що отримуються з інформаційної системи, можуть пересилатися або використовуватися лише компетентними службами держав-учасниць ЄС з метою запобігання та боротьби зі злочинністю в межах компетенції Європолу, та іншими тяжкими кримінальними злочинами. Особа, яка бажає отримати дані про себе, що зберігаються в Європолі, може безкоштовно подати запит до національного компетентного органу в будь-якій державі-учасниці ЄС. Європол надсилає відповідь безпосередньо цій особі. Будь-яка особа має право вимагати від Європолу виправити або видалити дані, що мають до неї відношення. Незалежний спільний наглядовий орган несе відповідальність за моніторинг діяльності Європолу з метою забезпечення не порушення прав особистості шляхом зберігання, опрацювання та використання даних, що наявні у розпорядженні Європолу.

3. Правоохоронне співробітництво Європолу

Європол має взаємовідносини з країнами, що входять в ЄС, і з організаціями, які взаємодіють з Європолом на основі угод про співпрацю: Албанії, Австралії, Канади, Колумбії, Ісландії, Норвегії, Швейцарії, Інтерпол та правоохоронними органами США: Бюро алкоголю, тютюну, вогнепальної зброї і вибухових речовин (ATF), по боротьбі з наркотиками (DEA), Секретна служба (USSS); Федеральне бюро розслідувань (ФБР); імміграційного і митного законодавства (ICE) і Internal Revenue Service (IRS).

Ця мережа має захищені канали зв'язку, що надаються Європолом. Крім того, Європол має два зв'язкових співробітника, що відряджаються у м. Вашингтон (США) і Штаб-квартиру Інтерполу в м. Ліон, Франція.

Європол підтримує діяльність правоохоронних органів держав-учасниць у сферах:

- сприяння обміну інформацією між Європол та офіцерами зв'язку відряджених в Європол державами-учасницями, як представників своїх національних правоохоронних органів. Вони не перебувають під командуванням Європолу чи його директора. Крім того, офіцери зв'язку відряджених в Європол державами-учасницями, діють відповідно до свого національного законодавства;

- забезпечення оперативного аналізу і підтримки операцій держав-учасниць;

- надання експертної і технічної підтримки для досліджень і операцій, здійснюваних у рамках ЄС, під наглядом та юридичною відповідальністю держав-учасниць;

- створення стратегічних звітів (наприклад, оцінки загроз) і аналізу злочинів на основі інформації та оперативних даних які отримані від держав-учасниць або отриманих з інших джерел.

Європол також бере активну участь в просуванні аналізу злочинності і гармонізації методів розслідування в державах-учасницях.

Європол регулярно організовує інформаційно-просвітницькі заходи для співробітників правоохоронних органів ЄС з метою підвищення їх знань про Європол та його функціонування.

Співпраця з Європол є життєво важливим між ЄС та правоохоронними органами держав, що не входять в ЄС, а також між іншими партнерами ЄС, міжнародними та державними установами і організаціями.

Європол нині здійснює співробітництво з дев'ятьма органами ЄС та установ, що функціонують у сферах свободи, безпеки і правосуддя. Також співпрацює по ряду ініціатив на двосторонній основі.

Європол щодо співпраці укладає два види договорів, які визначають характер співпраці.

Оперативні угоди дозволяють сторонам проводити обмін персональними даними.

Стратегічні угоди дозволять залученим сторонам проводити обмін стратегічною і технічною інформацією та навчання. Не передбачають обмін персональними даними.

СТРАТЕГІЧНІ УГОДИ З ІНСТИТУТАМИ ЄС:

	Європейська комісія
	Європейський Центральний Банк

ОПЕРАТИВНІ УГОДИ З УСТАНОВАМИ ЄС

Євроюст

- Європол бере участь у різних координаційних нарадах, які відбуваються в Євроюсті. Значна кількість цих зустрічей пов’язана зі створенням спільних слідчих груп (JITs). - Європол проводить регулярні контакти з (спільними слідчими групами) JIT та їх секретаріатом. - Оперативна співпраця проводиться у сфері діяльності (спільних слідчих груп) JIT - щодо відповідної професійної підготовки. - Створено спільну цільову групу для контролю і поліпшення співпраці між двома установами. - Розробка на кожен місяць та виконання програми обміну співробітниками.

СТРАТЕГІЧНІ УГОДИ З ОРГАНАМИ ЄС

	Європейський центр профілактики і контролю захворювань (ECDC)
	Європейське бюро по боротьбі з шахрайством (OLAF)
	Європейський центр моніторингу наркотиків і наркоманії (EMCDDA)
	Коледж європейської поліції (CEPOL)
У рамках європейської програми обміну, Європол і CEPOL проводять регулярні навчальні тижні для співробітників правоохоронних органів держав-учасниць ЄС.

Європол надає допомогу не тільки державам-учасницям ЄС в боротьбі з організованою злочинністю у рамках Європейського Союзу, а й співпрацює з країнами, що не входять в ЄС, та міжнародними організаціями.

Рада юстиції і внутрішніх справ прийняла рішення від 27 березня 2000 року (нова редакція рішенням Ради від 6 грудня 2001 року і рішенням Ради від 13 червня 2002 року), дозволяє директору Європолу вступати в перемовини про укладення угод (договорів) про співпрацю з третіми країнами та відповідними органами, що не входять в ЄС. Характер угоди про співпрацю може варіюватися, починаючи від оперативної співпраці, у тому числі обміну персональними даними, так і з питань технічної або стратегічної співпраці.

ОПЕРАТИВНІ УГОДИ З ДЕРЖАМИ, ЩО НЕ ВХОДЯТЬ В ЄС	СТРАТЕГІЧНІ УГОДИ З ДЕРЖАВАМИ, ЩО НЕ ВХОДЯТЬ В ЄС
	Австралія		Албанія
	Канада		Боснія и Герцеговина
	Македонія		Колумбія
	Ісландія		Молдова
	Норвегія		Російська Федерація
	Швейцарія		Туреччина
	Князівство Монако		Республіка Сербія
	США		Чорногорія
	Додаткова угода між Європолом та США про обмін персональними даними та інформацією		Україна

Європол тісно співпрацює з різними правоохоронними органами та міжнародними організаціями, діяльність яких схожа з оперативною роботою Європолу. Ця співпраця має важливе значення для ефективної боротьби з організованою злочинністю та тероризмом в Європі.

У цій сфері такими угодами (договорами) є:

ОПЕРАТИВНІ УГОДИ ЩО НЕ ВХОДЯТЬ В ЄС: Інтерпол

СТРАТЕГІЧНІ УГОДИ ЩО НЕ ВХОДЯТЬ В ЄС:

Всесвітня митна організація (ВМО)

Організація Об'єднаних Націй по наркотиках і злочинності (ЮНОДК)

ВПС Управління спеціальних розслідувань (AFOSI)

Поліція співтовариств Америки (AmeriPol)

Бюро алкоголю, тютюну, вогнепальної зброї і вибухових речовин (ATF)

Центральне розвідувальне управління (ЦРУ)

Управління боротьби з наркотиками (DEA -США)

Федеральне бюро розслідувань (ФБР - США)

Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (ФАТФ)

Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)

Управління Організації Об'єднаних Націй по наркотиках і злочинності (UNDOP)

Міністерства оборони США (DoD)

Міністерства юстиції США

Державний департамент США (DoS)

Міністерство фінансів США (DOT)

Американське відділення Національного центрального бюро Інтерполу (USNCB)

США Морська поліція слідча служба (NCIS)

Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні (EUBAM)

4 грудня 2009 році в Києві підписано Угоду між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічне співробітництво.

Угода між Україною та Європолом про оперативне співробітництво відсутня.

5 жовтня 2010 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічну співпрацю. Угодою передбачено посилення співробітництва держав - учасниць Європейського Союзу, які діють через Європол, з Україною щодо запобігання серйозних форм міжнародної злочинності, їхнього виявлення, припинення та розслідування, зокрема шляхом обміну стратегічною та технічною інформацією. Передбачено, що Україна призначає Міністерство внутрішніх справ діяти в якості національного контактного пункту між Європолом та іншими компетентними органами України. Засідання на високому рівні між Європолом та компетентними органами України проводяться регулярно для обговорення питань, які стосуються цієї угоди і співробітництва в цілому. Контактний пункт, призначений Україною, і той, який призначений Європолом, проводять між собою регулярні консультації з питань політики і питань, які представляють взаємний інтерес, з метою виконання їхніх завдань і координації відповідних дій. Обмін інформацією, яка визначається угодою, здійснюється тільки на передбачених нею умовах. Інформація, обмін якою здійснено згідно з договором, використовується тільки для цілей угоди і під час розслідування, кримінального переслідування, запобігання кримінальному правопорушенню і процесуальним діям, що пов'язані з кримінальними справами. Обмін інформацією не стосується питань взаємного надання правової допомоги у кримінальних справах. У результаті цього ніякі положення угоди не перешкоджають положенням будь-якої угоди про надання взаємної правової допомоги, здійснення робочих контактів правоохоронних органів або будь-яким іншим угодам або домовленостям щодо обміну інформацією між Україною і будь-якою державою - учасницею Європейського Союзу, не стосуються їх жодним чином і не впливають на них.

Метою цієї Угоди є посилення співробітництва держав-учасниць Європейського Союзу, що діють через Європол, з Україною в запобіганні серйозним формам міжнародної злочинності, їх виявленні, припиненні та розслідуванні, зокрема, шляхом обміну стратегічною й технічною інформацією. Під стратегічною інформацією в рамках цієї угоди розуміють: а) заходи правоохоронного характеру, що можуть бути корисними для припинення злочинів і, зокрема, спеціальні засоби боротьби зі злочинами; b) нові способи скоєння злочинів; с) тенденції та розробки способів скоєння злочинів; d) спостереження і дані, отримані в результаті успішного застосування нових правоохоронних методів та засобів; е) маршрути, що використовуються контрабандистами чи особами, причетними до злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми, які підпадають під дію цієї Угоди, і зміни цих маршрутів; f) стратегії та методи запобігання для керівництва з метою вибору пріоритетів у правоохоронній діяльності; g) оцінку загроз і доповіді про кримінальну ситуацію. Під технічною інформацією розуміється, зокрема, наступне: а) засоби посилення адміністративних і правоохоронних структур у сферах, що охоплюються цією Угодою; b) експертно-криміналістичні методи та слідчі процедури; с) методи навчання відповідних посадових осіб; d) аналітичні методи кримінальної розвідки; е) визначення правоохоронної експертизи.

4. Європейське бюро судової співпраці (Євроюст «Eurojust»)

Створення. З метою посилення боротьби з тяжкими формами організованої злочинності Європейська рада, що засідала в м. Тампере 15 і 16 жовтня 1999 р., вирішила створити спеціальний підрозділ: Євроюст (Eurojust). Євроюст передбачалося заснувати як орган ЄС, наділений правами юридичної особи.

14 грудня 2000 року з ініціативи Португалії, Франції, Швеції та Бельгії заснували підготовчий орган Про-Євроюст (Pro-Eurojust), попередник Євроюсту, який мав стати форумом прокурорів з усіх держав-учасниць ЄС, сприяючи випробуванню принципів, на яких мав функціонувати Євроюст.

Про-Євроюст розпочав діяльність 1 березня 2001 року.

Сучасний Євроюст був створений шляхом ухвалення рішень № 2002/187/JHA Ради ЄС від 28 лютого 2002 р., та № 2009/426/JHA від 16 грудня 2008 р. Ці рішення стали установчими актами нового органа Європейського Союзу.

Євроюст розташований в м. Гаага (Нідерланди).

Фінансування. Діяльність Євроюста фінансується із загального бюджету ЄС, за винятком заробітної плати суддів, прокурорів і поліцейських, яка виплачується з бюджету держав, що входять в ЄС.

Склад. До його складу входять прокурори, магістранти й інші посадові особи з кожної держави-учасниці ЄС, котрі мають подібний посадовий статус. В Єроюсті працює майже 200 співробітників, які забезпечують швидке реагування на прохання про допомогу з боку національних органів та інших органів ЄС.

Основними органами Євроюсту є Колегія та Адміністрація.

Функціонуванням та організацією агенції керує Колегія, що складається із 28 членів (по одному від кожної країни ЄС) — прокурорів, суддів або співробітників поліції, що мають аналогічні повноваження. Членам Колегії допомагають заступники та асистенти, а також національні експерти, які входять до адміністрації Євроюсту. Колегія відповідальна за діяльність організації, затверджує проект бюджету й передає затверджений варіант до Єврокомісії.

Роботі колегії сприяє адміністрація, яку очолює директор. Його основні обов'язки полягають у поточному управлінні Євроюстом, керівництві персоналом, наглядом за реалізацією щорічної програми роботи. Крім того, адміністративний директор розробляє проект бюджету, що надається потім до Колегії. Обов'язки з виконання бюджету теж покладено на адміністративного директора.

Адміністрація складається із секретаріату Колегії, відділу бюджету, фінансів і закупівель, відділу аналізу справ, відділу кадрів, відділу захисту інформації, відділу інформаційного управління, юридичної служби, служби зв'язків з громадськістю.

Важливу роль відіграє Спільний наглядовий орган (СНО), що є незалежним зовнішнім органом у сфері захисту даних, установленим статтею 23 Рішення про Євроюст. Цей орган складається із суддів та постійних членів, які виконують важливе завдання — забезпечують, щоб обробку персональних даних виконували відповідно до нормативно-правових актів, котрі регламентують діяльність Євроюсту та інших актів ЄС.

СНО здійснює моніторинг діяльності Євроюсту, пов'язаної з обробкою персональних даних, і гарантує, що вона провадиться відповідно до Рішення про Євроюст. Для виконання своїх завдань СНО має повний доступ до всіх відповідних документів. Євроюст надає йому всю необхідну інформацію й допомагає цьому органові у виконанні завдань іншими способами. СНО є другою інстанцією для звернення офіцера Євроюсту із захисту даних у разі порушення, а Колегія не вирішила це питання протягом прийнятного періоду часу. Крім того, СНО розглядає звернення від осіб, щодо яких проводиться розслідування, і здійснює контроль.

Комісія ЄС бере участь в роботі Євроюста без права голосу.

Завдання. Завдання Євроюсту полягають у порушенні кримінальних розслідувань, зверненні з пропозиціями щодо порушення кримінальних переслідувань з боку національних органів стосовно фактів злочинних діянь, координації розслідувань і переслідувань, посилення судової співпраці, включно зі співпрацею з Європейською судовою мережею.

У Договорі про функціонування ЄС (ст. 85) передбачено: призначенням Євроюсту є підтримка та посилення координації і співробітництва національних органів, відповідальних за проведення розслідувань і кримінального переслідування за фактами тяжких злочинів, що зачіпають дві чи більше держав-учасниць або потребують проведення кримінального переслідування на загальних засадах — виходячи з операцій, які здійснюються органами держав-учасниць та Європолом, і на базі наданої ними інформації.

Мета. Відповідно до Консолідованої версії рішень про Євроюст від 15 липня 2009 року (ст. 3) перед Євроюст ставляться такі цілі:

а) розвивати й покращувати координацію між компетентними органами держав-учасниць щодо дій з розслідування і кримінального переслідування, які вони проводять на своїй території, з урахуванням будь-якого запиту, що надійшов від компетентного органу однієї з них, а також будь-якої інформації, наданої компетентним органом на підставі розпоряджень, виданих відповідно до установчих договорів;

b) зміцнювати співробітництво між компетентними органами держав-учасниць, зокрема, шляхом сприяння виконанню запитів у сфері судової співпраці, в тому числі щодо документів, котрі потребують взаємного визнання;

с) підтримувати іншими способами зусилля компетентних органів держав-учасниць для підвищення ефективності розслідувань та заходів із кримінального переслідування.

Повноваження Євроюсту, спрямовані на досягнення цих цілей. По-перше, Євроюст може звертатися до компетентних органів відповідних держав-учасниць із запитами про: розслідування чи переслідування в судовому порядку конкретних дій; координацію між державами; визнання того, що одна країна перебуває в кращому становищі для кримінального переслідування, ніж інша; створення Спільної групи з розслідування; надання Євроюсту інформації, необхідної для виконання його завдань.

По-друге, Євроюст: забезпечує, щоб компетентні органи влади інформували один одного про розслідування і кримінальне переслідування, про які їх було поінформовано; сприяє компетентним органам у забезпеченні максимально ефективної координації розслідувань та судових переслідувань; надає допомогу для поліпшення співробітництва між компетентними національними органами влади; співпрацює і консультується з Європейською судовою мережею, а також використовує її базу даних і вдосконалює свою.

Також Євроюст може здійснювати координацію між компетентними органами і направляти запити про надання правової допомоги, якщо розслідування: (1) проводиться компетентним органом держави-учасниці, (2) стосується конкретної справи і (3) потребує його втручання для координації дій. Крім того, він може допомагати Європолу, зокрема, висновками, ґрунтованими на аналізі, проведеному Європолом, а також надавати матеріально-технічну підтримку, наприклад, у перекладі, тлумаченні та організації координаційних нарад.

Окрім Європолу, Євроюст активно співпрацює з такими організаціями як Європейська судова мережа (European judicial network, EJn), Європейське бюро з боротьби з шахрайством (European Anti-fraud Office, OLAF), Європейська агенція з управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-учасниць Європейського Союзу (Frontex) та Європейський поліцейський коледж (European Police College, CEPOL).

Компетенція Євроюсту поширюється на два види правопорушень. По-перше, спочатку до них відносили ті види злочинних діянь та правопорушень, щодо яких компетенцією наділений Європол.

До відповідних злочинів почали зараховувати такі: організована злочинність, тероризм та інші форми тяжких злочинів (незаконний обіг наркотиків, незаконна діяльність з відмивання грошей, злочини, пов'язані з ядерними і радіоактивними речовинами, нелегальне перевезення іммігрантів, торгівля людьми, злочини, пов'язані із транспортними засобами, вбивство, завдання тяжких тілесних ушкоджень, незаконна торгівля органами людей, викрадення людей, незаконне позбавлення волі й захоплення заручників, расизм та ксенофобія, організовані крадіжки і грабіж тощо).

По-друге, компетенція Євроюсту поширюється на інші види злочинів, якщо вони вчинені разом з одним із названих вище, при цьому Євроюст може також допомагати у розслідуванні та кримінальному переслідуванні на прохання держав-учасниць ЄС.

Функції Євроюсту. Євроюст стимулює і покращує координацію розслідувань і судових переслідувань між компетентними органами в державах-учасницях ЄС і покращує співробітництво між компетентними органами держав-учасниць, зокрема шляхом сприяння виконанню міжнародних взаємної правової допомоги та здійснення запитів про екстрадицію.

Крім того, Євроюст може допомагати державам-учасницям ЄС у розслідуванні інших злочинів. Євроюст може просити компетентні органи зацікавлених держав-учасниць:

проводити розслідування або здійснювати конкретні дії;

дозволу на координацію їх дій;

створити спільну слідчу групу, або забезпечити Євроюст інформацією, необхідною для виконання певних завдань.

Крім того, Євроюст:

повинен забезпечити, щоб компетентні органи інформували одне одного про розслідування та звинувачення злочинів, що стосуються іншої сторони;

сприяє компетентним органам у забезпеченні якомога більшої координації розслідувань і судових процесів.

Співпраця. Євроюст співпрацює з 24 країна, що не є членами ЄС: Албанією, Аргентиною, Боснією і Герцеговиною, Єгиптом, Канадою, Республікою Македонією, Ісландією, Ізраїлем, Японією, Кореєю, Ліхтенштейном, Молдовою, Монголією, Чорногорією, Норвегією, Російською Федерацією, Сербією, Сінгапуром, Швейцарією, Таїландом, Туреччиною, Україною і США.

Тема 8. Правова регламентація зовнішніх відносин Європейського Союзу.

ПЛАН

1. Міжнародна правосуб'єктність Євросоюзу у сфері зовнішніх відносин

2. Договірна практика Євросоюзу у сфері зовнішніх відносин

3. Міжнародні угоди ЄС про асоціацію з третіми країнами

4. Спільна зовнішня політика і політика безпеки ЄС

РЕФЕРАТИ:

1. Європейська служба зовнішньополітичної діяльності.

2. Статус Верховного представника ЄС із зовнішніх відносин і політики безпеки.

1. Міжнародна правосуб'єктність Євросоюзу у сфері зовнішніх відносин

До підписання Лісабонських договорів про Євросоюз і функціонування Євросоюзу питання міжнародної правосуб'єктності ЄС не були врегульовані. Міжнародну правосуб'єктність мали тільки європейські співтовариства. Відповідні повноваження Європейського співтовариства були визначені в установчих документах та розвинуті практикою Суду ЄС.

Завдяки саме практиці Суду ЄС мало місце розширення повноважень Співтовариства у цій сфері шляхом закріплення в судових рішеннях концепції паралельної компетенції.

Основоположне значення в цьому плані має рішення Суду ЄС від 31 березня 1971 р. У ньому Суд ЄС тлумачить положення установчих документів щодо компетенції органів співтовариства та зазначає, що правосуб'єктність Європейського співтовариства не обмежується лише його правоздатністю з питань діяльності співтовариства у внутрішній сфері, а включає також правоздатність встановлювати договірні відносини з третіми країнами стосовно всіх цілей, зафіксованих у першій частині установчого договору.

Тим самим Суд ЄС, спираючись на концепцію дорозумілої компетенції, визначив зовнішню компетенцію Співтовариства як природне поширення впливу внутрішніх відносин на міжнародні зв'язки. Це рішення Суду ЄС має значення і для ЄС як правонаступника Європейського співтовариства.

Щодо міжнародної правосуб'єктності ЄС, то це питання було остаточно вирішено тільки з набуттям чинності Лісабонськими договорами. Передусім потрібно підкреслити, що згідно з положеннями Лісабонського договору про ЄС це об'єднання є суб'єктом міжнародного права.

Зокрема, у ст. 47 ДЄС зазначено, що "Союз є юридичною особою". Тобто тут не йдеться про міжнародну правосуб'єктність ЄС. Однак вона випливає з інших положень установчих договорів, в яких закріплені конкретні повноваження ЄС у сфері зовнішніх відносин. Тобто Договір про функціонування ЄС побудований на визнанні функціональної правоздатності Союзу у сфері зовнішніх відносин.

Наявність у Євросоюзу міжнародної правосуб'єктності створює можливості для нормального функціонування об'єднання у політичному та правовому сенсах.

Насамперед Євросоюз в змозі реалізовувати закріплені у Лісабонському договорі положення стосовно цілей та завдань об'єднання, зокрема:

- утвердження своєї ідентичності на міжнародній арені;

- запровадження громадянства Союзу;

- забезпечення дотримання "acquis communautaire" (правового доробку, правових цінностей ЄС) тощо (статті 3, 21 ДЄС);

- укладати від свого імені адміністративні чи приватноправові угоди;

- укладати міжнародні договори;

- спроможність належним чином представляти об'єднану Європу в рамках міжнародних організацій і конференцій. На сучасному етапі це відбувається за допомогою Голови Європейської ради, Високого представника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки та Комісії, а також шляхом співпраці між дипломатичними і консульськими місіями держав-учасниць, з одного боку, та Європейської служби зовнішньополітичної діяльності і представництвами Комісії в третіх країнах та міжнародних організаціях - з іншого (статті 24, 27 ДЄС).

Особливості структури ЄС, його юридичної природи та права відображені у правових формах його участі у міжнародних відносинах.

Оскільки ЄС є суб'єктом міжнародного права, його завдання полягає у забезпеченні узгодженості всіх напрямів співпраці держав-учасниць. Використання конкретної правової форми участі Євросоюзу у міжнародних відносинах залежить від того, в рамках якого з цих компонентів здійснюється така діяльність.

Згідно з установчими договорами ЄС є правоздатним у сферах, які охоплюють:

- підтримку відносин з міжнародними організаціями (ООН, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку)[3], ГАТТ/СОТ та іншими);

- укладання міжнародних угод;

- встановлення та розвиток дипломатичних відносин з третіми країнами тощо.

У відносинах з міжнародними організаціями ЄС використовує як традиційні форми, притаманні практиці інших міжурядових об'єднань, так і ті, що більш характерні для відносин держав з міжнародними організаціями. Прикладом останнього є участь ЄС у деяких впливових міжнародних організаціях, таких як ГАТТ/СОТ, ФАО, ЄБРР.

Інша особливість, яка стосується форм реалізації з боку ЄС своєї міжнародної правосуб'єктності, пов'язана з посольським правом.