Фільтрація –відбувається у клубочках, реабсорбція – у канальцях

Причини недостатності нирок:

1. преренальні – порушення кровопостачання,

2. реальні – пієло-, глолерулонефрит,

3. постренальні – порушення відтоку сечі.

Гломерулонефрит - двохстороннє дифузне захворювання нирок інфекційно - алергічної природи.

Розрізняють: а) гострий і б) хронічний гломерулонефрит.

Гострий гломерулонефрит: причина - може виникнути після будь-якої інфекції, частіше стрептококової природи (фолікулярна ангіна, риніт, отит, фарингіт, гайморит та інші ушкодження слизових). При цьому вважається, що гемолітичний стрептокок групи А.Перебігає за ІІІ типом алергічних реакцій (за Кумбсом і Джеллом) –комплекс антиген-антитіло осідає на базальній мембрані клубочків нирок.

У сечі – білок (протеїнурія) та еритроцити (гематурія).

Синдроми – больовий, гіпертензивний, набряковий, інтоксикаційний, гематологічний (у крові лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво).

Пієлонефрит - інфекційно-запальне захворювання слизової оболонки сечових шляхів і паренхіми нирок з переважним ушкодженням інтерстиціальної тканини.

Захворювання виникає у зв’язку: а) з занесенням збудника інфекції в нирки гематогенним (низхідним) шляхом із вогнищ запалення (карієс, пародонти, фарингіт, тонзиліт) або б) поширенням його у висхідному напрямку по сечових шляхах при циститах, уретритах, кольпітах і т.і..

Збудниками найчастіше є кишкова паличка, коки.

У сечі – білок, лейкоцити, циліндри.

Гостра ниркова недостатність. Виділяють чотири стадії: 1) початкову (прояви основного захворювання, яке веде до ГНН); 2) оліго-і анурії; 3) поліурії; 4) видужання.

Хронічна ниркова недостатність. Стадії: 1) початкову; 2) ранню поліуричну (частина клубочків склерозується, тому іде перевантаження азотними шлаками неуражених клубочків і поси­лене їх функціонування). 3) пізню олігуричну і 4) термінальну.

Ізогіпостенурія – знижена питома вага сечі в межах 1005-1010, що зберігається довгий час (при деструкції канальців нирок).

Фільтраційний бар’єр – ендотеліоцити, базальна мембрана капілярів,подоцити.

Ендокринна система

Принципи регуляції ендокринних функцій базуються на: 1) прямих і 2) зворотних зв’язках.

Існує 4-и форми транспорту гормонів в організмі:

а) Транспорт вільного гормону (розчиненого у воді).

б) Комплекси гормонів із специфічними транспортними білками плазми крові.

в) Неспецифічні комплекси гормонів з білками плазми крові (альбумінами, α-глобулінами).

г) Адсорбція гормонів на поверхні формених елементів крові (еритроцитів, лімфоцитів, моноцитів).

Термін " стрес " вперше ввів і описав Г.Сельє у 1936 р.

Дія на організм численних патогенних факторів, незалежно від їх властивостей і походження, має стандартну відповідь, яка проявляється морфологічною тріадою:

1) гіпертрофією кори наднирників;

2) інволюцією тиміко-лімфоцитарної системи (атрофія вилочкової залози і лімфатичних вузлів);

3) утворенням виразок і ерозій у шлунково-кишковому тракті.

У розвитку стресу виділяють наступні стадії:

1) Стадія тривоги:

а) підстадія (фаза) шоку

б) протишоку

2)стадія резистентності.

3)стадія виснаження.

Гіпоталамус виділяє рилізінг – гормони: ліберини (тиреоліберин, соматоліберин, кортіколіберин, гонадоліберини люліберин і фолікулоліберин), пролактоліберин, меланоліберин ) і

статини ( соматостатин, пролактостатин, меланостатин)..

У ядрах гіпоталамуса – вазопресин та окситоцин.

Нецукровий діабет. Варіанти: а) центральний (нейрогенний), при якому утвориться мало вазопресину, і б) нефрогенний, в основі якого лежить нечутливість епітеліальних клітин дистальних відділів нефронів і збірних трубочок до дії вазопресину (відсутність або недостатня кількість аквапорінових рецепторів).