Він є самостійною юридичною особою; ЙОГО майно відокремлено ВІД майна держави; центральний банк МОЖЕ НИМ розпоряджатись ЯК власник. ВІН НЕ є комерційною організацією

ГОЛОВНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ — ЦЕ УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМ ОБОРОТОМ З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛЬНОГО НЕІНФЛЯЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ.

Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль:

· емісійного банку;

· банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

· органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ МАЮТЬ ОСОБЛИВИЙ ПРАВОВИЙ СТАТУС, ОБУМОВЛЕНИЙ ТИМ, ЩО ВОНИ ПОЄДНУЮТЬ У СОБІ ОКРЕМІ РИСИ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ І ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ УПРАВЛІННЯ.

ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ ЗДІЙ­СНЮЮТЬ БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ, ЩО ПРИНОСЯТЬ ДОХІД, АЛЕ МЕТОЮ ПРОВЕДЕННЯ ЦИХ ОПЕРАЦІЙ НЕ Є ОТРИМАННЯ ПРИБУТКУ. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ЦІ ОПЕРАЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТИ УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМ РИНКОМ (ЯК ІНСТРУМЕНТИ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ), КЕРУЮЧИСЬ ЛИШЕ ДЕРЖАВНИМИ ІНТЕРЕСАМИ ТА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ МОЖНА ОХАРАКТЕРИЗУВАТИ ТАКИМ ЧИНОМ: ЦЕ ДЕРЖАВНИЙ ОРГАН УПРАВЛІННЯ З ПОКЛАДЕНИМИ НА НЬОГО ОСОБЛИВИМИ ЗАВДАННЯМИ У СФЕРІ ГРОШОВО-КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН І БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ВІН Є САМОСТІЙНОЮ ЮРИДИЧНОЮ ОСОБОЮ; ЙОГО МАЙНО ВІДОКРЕМЛЕНО ВІД МАЙНА ДЕРЖАВИ; ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК МОЖЕ НИМ РОЗПОРЯДЖАТИСЬ ЯК ВЛАСНИК. ВІН НЕ Є КОМЕРЦІЙНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ.

Правовий статус центральних банків розвинених країн закріплений у правових актах: зазвичай основним правовим актом, що регламентує діяльність центрального банку, є Закон про центральний банк, де повинні бути чітко сформульовані завдання й основні напрями діяльності центрального банку.

ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ НЕ Є ОДНАКОВИМ У ВСІХ КРАЇНАХ, СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ БАНКУ МОЖЕ НАЛЕЖАТИ ДЕРЖАВІ (ФРАНЦІЯ, НІМЕЧЧИНА), ДЕРЖАВА МОЖЕ ВОЛОДІТИ ТІЛЬКИ ЧАСТИНОЮ КАПІТАЛУ, А ІНША ЧАСТИНА МОЖЕ ПЕРЕБУВАТИ У ВЛАСНОСТІ АКЦІОНЕРІВ (АВСТРІЯ, ШВЕЙЦАРІЯ, ЯПОНІЯ), ВЕСЬ КАПІТАЛ БАНКУ МОЖЕ БУТИ ВЛАСНІСТЮ ПРИВАТНИХ АКЦІОНЕРІВ (США, ІТАЛІЯ).

ПОРЯДОК (ДЖЕРЕЛА) ФОРМУВАННЯ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ НЕ МАЄ ПРИНЦИПОВОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ, ОСКІЛЬКИ ЦІЛЬОВА СПРЯМОВАНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ НЕ ІНТЕРЕСАМИ АКЦІОНЕРІВ, А ДЕРЖАВНИМИ ІНТЕРЕСАМИ.

У взаємовідносинах центральних банків з органами державної влади за своїм змістом і формою слід виділити два важливі аспекти.

ПЕРШИЙ АСПЕКТ СТОСУЄТЬСЯ РІВНЯ САМОСТІЙНОСТІ, НЕЗАЛЕЖНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ У ВИЗНАЧЕННІ І РЕАЛІЗАЦІЇ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ.

У зарубіжній економічній літературі не існує однозначної думки щодо незалежності центрального банку. Західні науковці проводили дослідження зв’язку між ступенем незалежності центрального банку і рівнем інфляції. Вони прийшли до висновку, що показники інфляції є найменшими в країнах з найвищим рівнем незалежності центрального банку. До того ж країни з незалежним центральним банком не мають вищого рівня безробіття або більших коливань обсягу виробництва, ніж країни з менш незалежними центральними банками.

У БІЛЬШОСТІ КРАЇН З РОЗВИНЕНОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ АБО ВЗАГАЛІ НІКОМУ НЕ ПІДЗВІТНІ (НІМЕЧЧИНА), АБО ПІДЗВІТНІ ВИЩОМУ ЗАКОНОДАВЧОМУ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ(США, ЯПОНІЯ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ І ВАЛЮТНИЙ СОЮЗ) І Є НЕЗАЛЕЖНИМИ ВІД ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У ВСТАНОВЛЕННІ ЦІЛЬОВИХ ОРІЄНТИРІВ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ Й У ВИБОРІ ІНСТРУМЕНТІВ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ НЕ МОЖЕ БУТИ АБСОЛЮТНОЮ, адже монетарна політика, яку визначає центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. ЯК ПРОВІДНИК МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК ПОВИНЕН ВРАХОВУВАТИ ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНІ ЦІЛІ ТА УЗГОДЖУВАТИ СВОЇ ДІЇ З УРЯДОМ Й ІНШИМИ ДЕРЖАВНИМИ УСТАНОВАМИ, ЩО ФОРМУЮТЬ ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНУ ПОЛІТИКУ ДЕРЖАВИ.