Елементи податку

Предмет бюджетного права.

Види бюджетно-правових норм.

Система бюджетного законодавства.

24. Бюджетний період.

25. Поняття бюджетної системи України

26. Принципи, на яких ґрунтується бюджетна система України

27. Структура бюджетної класифікації України

28. Класифікації доходів і видатків бюджету за бюджетною класифікацією України.

29. Поняття і зміст бюджетних трансфертів.

30. Поняття бюджетного процесу та його стадій

31. Повноваження оснівних учасників бюджетно-процесуальних правовідносин.

32. особливості розгляду проекту закону про Державний бюджет України у верховній Раді України.

Виконання затвердженого бюджету.

34. Звітність про виконання бюджету.

35. Поняття державних доходів.

36. Система державних і місцевих доходів.

37. Поняття обов'язкових платежів і податку.

38. Ознаки, функції та принципи податку.

39. Загальна характеристика податкового права і податкових правовідносин.

Елементи податку.

42. Система оподаткування і система податкових органів в Україні

43. Загальна характеристика методів оподаткування. Спрощена система оподаткування.

44. Система податків в Україні

45. Податки з доходів фізичних осіб

46. Загальна характеристика податку на додану вартість

47. Особливості оподаткування акцизним збором

48. Місцеві податки та збори.

49. Поняття державного і місцевого кредиту

50. Фінансові правовідносини у сфері державного (місцевого) кредиту

51. Види державного (місцевого) боргу

52. Форми державного (місцевого) кредиту

54. Поняття страхування. Суб'єкти та об'єкти страхових правовідносин

57. Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні

58. Поняття банківської системи

59. Правовий статус національного банку країни та його керівних органів

60. Повноважена Національного банку України у фінансово-кредитній сфері

61. Види банків (за законодавством України).

62. Управління банком

63. Поняття банківської діяльності. Основні функції та операції банків

64. Порядок створення та державної реєстрації банків

65. Порядок ліцензування банківської діяльності

66. Банківське кредитування: поняття і принципи

67. Види банківського кредиту

68. Відмінність між банківськими і державними кредитами

73. Поняття грошей, грошової системи та грошового обігу

74. Поняття і принципи безготівкових розрахунків

75. Особливості розрахунків в електронних системах типу «клієнт-банк.»

77. Порядок оформлення касових операцій

78. Контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою

79. Поняття валютної системи, валюти

80. Валютні цінності

81. Поняття валюти України/ Поняття іноземної валюти

82. Зміст валютної політики та валютного регулювання в Україні

85. Поняття й функції валютного контролю

86. Повноваження Національного банку України у сфері валютного контролю

87. Роль Рахункової палати та Кабінету міністрів України у валютному регулюванні.

89. Функції державної податкової адміністрації країни, Міністерства зв'язку України, державної митної служби України у сфері валютного контролю

90. Відповідальність за порушення валютного законодавства

1.Фінанси, державні фінанси. Види державних фінансів.

Фінанси — це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу. На мікрорівні об'єктом акумуляції, використання, розподілу і перерозподілу виступають грошові доходи і фонди окремих підприємств і організацій.

Наукова дисципліна фінанси вивчає гроші і соціально-економічні відносини, що пов'язані з формуванням, розподіленням і використанням матеріальних ресурсів. Фінанси — це прикладна економічна дисципліна.

Традиційно фінанси розділяють на публічні і приватні. До першої групи відносяться: державні фінанси і муніципальні фінанси (місцеві фінанси). У другій групі виділяють:

особисті фінанси та сімейні фінанси;

фінанси малого бізнесу, корпоративні фінанси (фінанси підприємств, фінанси бізнесу), фінанси банків (банківська справа), фінанси некомерціних організацій.

Для публічних фінансів первинними є видатки, оскільки відбувається фінансування чітко регламентованих задач і функцій публічного утворення. Для приватних фінансів первинними є прибутки, оскільки вся діяльність спрямована на отримання прибутку, який у подальшому використовується особою з власними цілями.

Держа́вні фіна́нси — сфера грошових відносин, що виникла у зв'язку з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту і частини національного багатства, пов'язана з формуванням фінансових ресурсів і підпорядкування держави й підприємств і використанням державних коштів на витрати з розширення виробництва, задоволення соціально-культурних потреб населення, оборони країни й державного управління. Державні фінанси функціонують на загальнодержавному, регіональному й місцевому рівнях і включають бюджет, позабюджетні фонди, державний кредит, фінанси державних і муніципальних підприємств.

Державне фінансування можна розподілити на такі види: субсидії, дотації та капітальні трансферти. Субсидії та дотації виділяються на покриття поточних витрат, а капітальні трансферти є джерелом здійснення капітального інвестування.

Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштівбюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер.

Дота́ція – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

2. система органів управління державними фінансами.

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами.

Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду і систему державної підтримки приватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в дійсності відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси, реалізація фінансової політики.

До повноважень Верховної Ради України у відповідності зі ст 85 Конституції Укрналежить затверд Держ бюджУкраїни та внесення змін до нього; контроль за виконанням Держао бюд України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Виключно законами, у відповідності зі ст 95 КУк, В Р встановлює: Держбюджет України і бюджетну систему України; систему оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи.Згідно зі статтею 102 Конституції України главою держави є Президент України. В силу свого особливого правового статусу в державі Президент здійснює керівництво фінансовою діяльністю, призначає міністра фінансів, представляє на затвердження Верховної Ради кандидатуру голови Національного банку України, призначає половину складу Ради Національного банку України. Президент України, відповідно до ст. 106 Конституції України, може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим. Він наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.Конституція України у статті 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів: 1) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; 2) розробку проекту закону про Державний бюджет України; 3) забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; 4) подання Верховній Раді України звіту про його виконання. Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов’язаних з управлінням державними фінансами.Всі функції вищеназваних державних органів законодавчої і виконавчої влади України забезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади, насамперед через її фінансовий апарат, склад і структура якого також зумовлені історично у відповідності з державним устроєм країни.В управлінні фінансами беруть участь ВР і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Вони здійснюють свої повноваження у відповідності з Конституцією України та законами України.

Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв’язку з виконанням своїх основних функцій та завдань (це насамперед міністерства, крім Міністерства фінансів, відомства й інші органи виконавчої влади, які у зв’язку з управлінням дорученими їм секторами народного господарства затверджують кошториси підвідомчих закладів, розподіляють в межах галузі фінансові ресурси, створюють фінансові резерви, виконують інші фінансові функції), їх повноваження в галузі фінансів визначають нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України або Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (залежно від місця конкретного органу в системі виконавчої влади);

органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною. Ці органи створені спеціально для здійснення управління фінансами та кредитом і складають в сукупності систему фінансово-кредитних органів.

Система фінансових органів України очолюється Міністерством фінансів України. Крім нього, в цю систему входять також Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних в містах державних адміністрацій. Вони діють на основі відповідних Положень про них.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямків державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки; фінансове забезпечення державних гарантій з питань соціального захисту населення; створення державних фінансових резервів та ряд інших.Державне казначейство України входить в систему органів державної виконавчої влади.

Державне казначейство здійснює такі функції: організовує виконання Державного бюджету України та здійснює контроль за його виконанням; здійснює управління коштами Державного бюджету України, в тому числі й в іноземній валюті, і коштами державних позабюджетних фондів в межах видатків, передбачених на відповідний період;фінансує видатки Державного бюджету України; веде облік виконання Державного бюджету, складає звіт про стан виконання Державного і Зведеного бюджетів; управляє державним внутрішнім і зовнішнім боргом; розподіляє між Державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України; контролює надходження і витрачання коштів державних позабюджетних фондів; розробляє і затверджує нормативнометодичні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності і організації виконання бюджетів всіх рівнів. Законом України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" встановлені принципи здійснення контролю Рахунковою палатою: законність, плановість, об’єктивність, незалежність і гласність. Рахунковій палаті надані найширші повноваження для здійснення контролю за всією фінансовою діяльністю держави, їй надано право здійснювати фінансові перевірки, ревізії у всіх органах держави, починаючи з апарату Верховної Ради України до окремих підприємств та організацій незалежно від форми власності. Вона має право перевіряти в органах влади, управління та на всіх інших підконтрольних об’єктах грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси видатків і інші документи, пов’язані з інансовогосподарською діяльністю, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою, цінними паперами, матеріальними цінностями, їх обліком, зберіганням та витрачанням.

3. Фінансова система держави

Сукупність взаємозалежних, взаємодіючих фінансових інститутів становить фінансову систему держави. Фінансову систему часто характеризують у двох аспектах[1]:

а) як сукупність фінансових інститутів, що опосредковують формування і використання грошових фондів;

б) як сукупність державних органів і установ, що здійснюють фінансову діяльність (цей аспект буде розглянуто при аналізі компетенції органів фінансової діяльності, органів фінансового контролю). Зміст фінансової системи розкривається через систему фінансових інститутів.

Фінансова система включає певні ланки:

бюджетну систему;

кредитну систему;

обов'язкове державне страхування;

фінанси підприємств.

4. фінансова діяльність держави і органів місцевого самоврядування: принципи, функції та методи

Фінансова діяльність зумовлена об’єктивною необхідністю збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, що забезпечують практичне виконання функцій держави.

Фінансова діяльність — це:

• процес збирання, розподілу (перерозподілу) та використання коштів, що забезпечують виконання завдань і функцій держави;

• діяльність уповноважених державних органів, органів місцевого самоврядування, пов’язана з прямим плановим збиранням і розподілом коштів.

Українська держава, управляючи фінансами та виступаючи у фінансових відносинах як суб’єкт влади і як власник засобів виробництва, встановлює відповідний порядок мобілізації та використання грошових фондів. Від імені держави у цих відносинах виступають компетентні органи. Діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів називають фінансовою діяльністю. Відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності, є не тільки економічними. За допомогою правових норм держава надає їм юридичного характеру. Правове регулювання фінансової діяльності є однією з форм державного управління економікою. Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на відповідних принципах — основоположних правилах і вимогах, які відображають її найсуттєвіші особливості та цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається Конституцією України та нормами права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.

До принципів фінансової діяльності держави належать:

• розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

• пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими органами влади;

• пріоритетність публічних видатків щодо прибутків скарбниці; • фінансування безпеки держави; • єдність фінансової діяльності та грошової системи держави; • міжгалузевий характер; • самостійність органів місцевого самоврядування у встановлених чинним законодавством межах; • соціальна спрямованість; • плановість; • гласність тощо.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування відображається в тому, що грошові кошти, які акумулюються державою, направляються в галузі народного господарства, соціальну та інші сфери з урахуванням пріоритетності заходів, що фінансуються на відповідному етапі розвитку держави, її зовнішньої та внутрішньої політики. Саме завдяки фінансовій діяльності створюється матеріальна база, що є необхідною для функціонування органів державної влади та управління, правоохоронних органів, забезпечення оборони та безпеки держави.

Функціонування держави здійснюється безперервно, тому кошти їй потрібні завжди. Фінансову діяльність держави здійснюють різними методами — засобами, за допомогою яких держава, вповноважені нею органи здійснюють мобілізацію, розподіл та використання грошових фондів.

Тобто, методи фінансової діяльності залежать від стадії руху грошових фондів. 1. Методи мобілізації грошових ресурсів: - метод обов’язкової мобілізації; - метод добровільної мобілізації. 2. Методи розподілу грошових ресурсів: - метод фінансування; - метод кредитування. 3. Методи використання грошових коштів: - залежно від форми надходження грошових ресурсів: безготівкові перерахунки, готівкові кошти; - залежно від спрямованості видатків: пооб’єктні та посуб’єктні.

5. Предмет і метод фінансового права.

Фінансове право - галузь національного права, норми якої регулюють відносини, які складаються в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання державних коштів. Фінансове право - це галузь публічного права. Як і будь яку галузь права, фінансове право характеризують: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; система законодавства.

Предмет фінансового права - це суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й використання державних коштів. Однак не всі правові відносини, в яких бере участь держава та її органи, є фінансовими. Предметом фінансового права є лише ті фінансові відносини, які випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених нею органів в процесі фінансової діяльності. Інші види грошових відносин регулюються нормами інших галузей права (цивільним, адміністративним тощо).

Метод фінансового права - це органічна система прийомів і способів безперервного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Метод фінансового права - це метод владних приписів, який характеризується абсолютною визначенністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій. Метод владних приписів - це основний метод регулювання суспільних відносин у процесі фінансової діяльності. Додатковий характер мають: метод рекомендацій, метод погодження та ряд інших, роль яких останнім часом підвищується.

6. Система і джерела фінансового права.

Система фінансового права - це його визначена внутрішня структура, яка складається як відображення реально існуючих суспільних відносин у фінансовій сфері.

Загальна частина закріплює такі норми й інститути, які є спільними для всіх фінансово-правових інститутів і становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави:

- поняття фінансів та фінансової діяльності держави, її завдання, принципи, форми і методи здійснення;

- правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм;

- правовий статус уповноважених у сфері фінансової діяльності державних органів;

- правові основи фінансового контролю, його види та методи

Особлива частина включає в себе підгалузі і правові інститути, що містять норми права, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні ланки фінансової системи.

Джерела фінансового права - це конкретні форми його вираження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади і органів місцевого самоуправління, що містять норми фінансового права.

До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.

7. Наука фінансового права

Наука фінансового права є самостійною галуззю публічного права, яке досліджує усі сторони життя держави, оскільки її функціонування неможливе без фінансового забезпечення.

Наука фінансового права досліджує, якими юридичними засобами держава в особі своїх органів та органів місцевого самоврядування мобілізує кошти для утворення централізованих і децентралізованих фондів коштів та витрачає їх для свого функціонування. В коло досліджень науки фінансового права входять суспільні (економічні) відносини, що виникають під час мобілізації коштів юридичних осіб, громадян, з інших джерел на потреби, які пов'язані із здійсненням владних державних повноважень.

8. Фінансово-правові норми: ознаки, види, структура.

Фінансова-правова норма — це загально-обов'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені е категоричній формі й забезпечені примусовою силою держава.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи), не відрізняються від структури норм інших галузей права, але в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.

Види:Категоричність фінансово-правової норми проявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормою (активна чи пасивна): в зобов'язуючих, забороняючих і уповноважуючих нормах.

9. Фінансово-правові відносини: особливості, структура.

Правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані нормою права.

Однією з основних особливостей фінансових відносин є те, що вони завжди виступають як грошові відносини. Виділення такої особливості фінансових відносин пов'язано з дією законів вартості та товарно-грошових відносин. Для фінансових відносин характерною є також їх планомірність, яка нерозривно пов'язана з дією закону планомірного розвитку. Фінансові відносини - це організаційні відносини. Організація фінансових відносин безпосередньо належить до функцій держави, яка шляхом видання нормативно-правових актів стає організатором та координатором економічного життя суспільства у цілому. Однією з особливостей фінансових відносин є також їх суб'єктивний склад, який обумовлений генезисом фінансів. У фінансових відносинах одним з суб'єктів завжди виступає держава або уповноважений нею орган державної влади..

Структура фінансових правовідносин Фінансові правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру, елементами якої є: 1) суб’єкти, тобто учасники правовідносин; 2) об’єкт; 3) юридичний і фактичний зміст.

Суб’єктами фінансових правовідносин є особи, які відповідно до фінансово-правових норм є реальними його учасниками. Слід розрізняти суб’єктів фінансового права і суб’єктів фінансових правовідносин. Суб’єкт фінансового права - це носій передбачених правовими нормами суб’єктивних прав і обов’язківу сфері фінансової діяльності держави, який має потенційну можливість брати участь у правовідносинах. Його права та обов’язки зумовлені дією фінансово-правових норм, незалежно від участі суб’єкта в конкретних правовідносинах. У разі реалізації своїх прав і обов’язків він вступає у фінансові правовідносини як учасник (суб’єкт) правовідносин.

Традиційно розрізняють такі суб’єкти фінансових правовідносин: 1) адміністративно-територіальні утворення; 2) колективні суб’єкти; 3) індивідуальні суб’єкти.

До адміністративно-територіальних утворень належать держава, яка зазвичай виступає в особі уповноважених нею органів (ВР, Кабінету Міністрів, Президента України, Мінінансів, Держподаткової адміністрації, Державного казначейства та ін.), і адміністративно-територіальні одиниці (наприклад, Автономна Республіка Крим, міста, райони).

10. Поняття і зміст фінансового контролю.

Фінансовий контроль — складова частина, або спеціальна галузь здійснюваного в країні контролю. Значення фінансового контролю визначається характером фінансової діяльності України. Держава переходить до ринку, міняються форми власності, змінюється фінансова політика, оскільки вона набуває більш соціальної спрямованості, а це вимагає усе більше і більше коштів. Тому держава повинна бережливо використовувати обмежені фінансові ресурси, що вимагає строгого обліку і контролю.

Фінансовий контроль за своєю економічною суттю це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки, обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

Фінансовий контроль застосовується там і тоді, де функціонують фінанси.

11. Види фінансового контролю.

Фінансовий контроль буває попереднім, поточним (оперативним) і наступним, в залежності від часу його проведення.

Попередній контроль здійснюється на стадії розробки прогнозних розрахунків за бюджетом і планом, має на меті перевірку обгрунтованості розрахунків і пошук можливості більш ефективного їх використання. Він проводиться до початку реалізації рішень, здійснення фінансових операцій. Його об'єктом є документи (фінансові плани, відомості, накладні, касові ордери, чеки).

Поточний (оперативний) контроль здійснюється під час виконання планів, проведення грошових операцій, реалізації матеріальних цінностей. На цій стадії ставиться завдання досягти найбільш раціонального використання фінансових ресурсів, виявити додаткові можливості, щоб збільшити доходи і зменшити витрати.

Наступний контроль проводиться по наслідках фінансово-господарської діяльності, при розгляді і затвердженні звітів, аналізі виконання завдань, після проведення грошових операцій, списання матеріальних цінностей і здійснюється шляхом ревізій, перевірок, інвентаризації. Він дозволяє визначити стан фінансової дисципліни, причини її порушення, шляхи усунення недоліків]. Основним завданням його є оцінка, досягнутого і розробка стратегії на майбутнє.

12. Поняття і зміст аудиторського контролю.

Аудиторський контроль - це професійний незалежний фінансовий контроль. Виник в Англії на початку XIX ст. Потреба у створенні системи незалежного і професійного фінансового контролю в Україні виникла в умовах формування ринкової економіки, з розвитком підприємництва, поширенням приватної власності, становленням ринку капіталу. Основне завдання аудиторського контролю - отримання об’єктивної інформації про фінансовий стан суб’єкта, який перевіряють, відповідності його господарської діяльності чинному законодавству. В такому контролі зацікавлені як держава, так і підприємці, він дає змогу поєднувати їх інтереси без додаткового навантаження на бюджет. При цьому аудит у жодному разі не підмінює державний фінансовий контроль.

Аудит в Україні здійснюють як фізичні особи (аудитори), так і юридичні особи (аудиторські фірми).

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність для аудиторської діяльності на території України. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговою, посередницькою і виробничою діяльністю, ними не можуть бути особи, що мають судимість за корисливі злочини.

Під час здійснення професійної діяльності на аудитора (аудиторську фірму) покладаються такі обов’язки:

- належно надавати аудиторські послуги, здійснювати перевірку;

- повідомляти власників, замовників про виявлені під час аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку і звітності;

- зберігати в таємниці інформацію, отриману під час проведення аудиту (надання послуг), не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;

- нести відповідальність за порушення умов договору;

- обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг і роботами, що безпосередньо стосуються їх;

- своєчасно подавати до Аудиторської палати України звіт про свою аудиторську діяльність.

Аудиторська перевірка може бути добровільною (ініціативною, проведеною за рішенням самого суб’єкта господарювання) і обов’язковою.

13. Методи фінансового контролю.

Основними методами фінансового контролю є перевірка і ревізія. Ці поняття визначені законодавче. ' Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Ревізія (від лат. геуігіо — перегляд) — метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Повні ревізії, як правило, охоплюють усі сторони фінансово-господарської діяльності об'єкта перевірки: стан збереження грошових засобів і матеріальних цінностей; відповідність їх наявності даним бухгалтерського обліку; відповідність фактичних витрат бухгалтерським документам; чи своєчасно і правильно проводились інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, розрахунки з підприємствами, установами, організаціями; правильність використання грошових засобів і матеріальних цінностей, виконання господарських і фінансових планів тощо..

Фактична ревізія передбачає перевірку наявності грошових засобів, матеріальних цінностей і їх відповідність документам. Як правило, при фактичній ревізії проводиться інвентаризація.

Комплексні ревізії проводяться представниками декількох органів, наприклад, контрольно-ревізійним управлінням і управлінням фінансів місцевої державної адміністрації, і охоплюють всі сторони фінансової і господарської діяльності.

Інспектування — це також метод фінансового контролю, що їіередбачає перевірку підприємств, установ і організацій на місцях, яка періодично здійснюється представниками держави і її органів. Інспектування дозволяє ознайомитись із загальним станом справ на місцях і оперативно надати практичну допомогу.

Спостереження,як метод фінансового контролю застосовується для загального ознайомлення із станом фінансової діяльності бюджетних установ, підприємств, організацій.

Інвентаризація передбачає перевірку наявності матеріальних цінностей і їх відповідності звітним документам.

14. Види ревізій.

За відомчою належністю ревізії можуть бути відомчими, позавідомчими і змішаними.

Ревізії, що проводяться на підпорядкованих підприємствах за розпорядженням керівника вищестоящого органу штатними і позаштатними ревізорами та іншими посадовими особами, називають відомчими.

Позавідомчі ревізії призначаються і проводяться суб’єктами контролю інших міністерств та відомств, наприклад, органами Міністерства фінансів України, Національним банком України, слідчими та іншими органами, контрольно-ревізійним управлінням, податковою адміністрацією тощо. Тобто це ревізії, що проводяться не в середині своїх підрозділів, а на підприємствах, суб’єктах.

Змішані ревізії проводяться спільно органами відомчого та позавідомчого контролю.

За порядком призначення ревізії поділяються на планові та позапланові.

Планові ревізії затверджуються в річних і квартальних планах контролюючого органу і проводяться на підприємствах не рідше одного разу на три роки. Право на проведення такої ревізії надається тільки в тому випадку, якщо суб’єкту підприємницької діяльності не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дня проведення ревізії, направлене письмове повідомлення із зазначенням дати її проведення.

Позапланові ревізії проводяться в особливих випадках на вимогу суду, прокуратури, інших органів контролю або управління з різних причин: надходження сигналів або повідомлень про порушення законодавства, зловживання посадових осіб та інші недоліки в роботі підприємства, тобто виникає необхідність в терміновій перевірці, що не передбачена планом.

За обсягом дослідження ревізії бувають тематичними, повними і частковими.

За способами проведення ревізії поділяються на суцільні, вибіркові, комбіновані.

За глибиною перевірки ревізії можуть бути наскрізними, ненаскрізними та централізованими.

За порядком проведення ревізії поділяються на первинні, повторні, додаткові.

15. Повноваження Рахункової палати у сфері фінансового контролю.

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Вона здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Повноваження Рахункової палати поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи, створені згідно з законодавством України.

Рахункова палата має право контролювати також місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи і їх спілки, асоціації та інші об'єднання незалежно від форм власності, об'єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.

16. Контрольні функції міністерства фінансів України, податкової міліції щодо здійснення фінансового контролю.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за виконанням державного бюджету і за додержанням установами Національного банку та комерційними банками правил касового виконання державного бюджету по доходах.

Відповідно до покладених на нього завдань, Міністерство фінансів здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні, видає дозвіл на здійснення діяльності щодо випуску і обігу цінних паперів. Міністерство фінансів здійснює контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами і організаціями державного майна.

Місцеві фінансові органи контролюють витрачання коштів, виділених з вищестоящих бюджетів, ефективність використання коштів, що виділяються з позабюджетних фондів місцевих Рад; здійснюють контроль за дотриманням законодавства у витрачанні коштів на оплату праці, утримання легкових автомобілів і службові відрядження; контролюють пра-; вильність проведення виплат, відшкодувань за рахунок республіканського та місцевих бюджетів.

В системі Міністерства фінансів створені спеціальні контрольні органи: Державне казначейство і Державна контрольно-ревізійна служба.

Державна податкова служба в Україні створена Законом “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 4 грудня 1991 року. Система органів Державної податкової служби включає:

Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

У складі органів Державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими порушеннями — податкова міліція. (Державна податкова служба України своїм головним завданням має забезпечення додержання законодавства про податки, ведення повного обліку всіх платників податків та інших обов'язкових платежів у бюджет, здійснення контролю і забезпечення правильності обчислення та сплати цих платежів.

Податкова міліція здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

17. Повноваження державної податкової адміністрації України, податкової міліції щодо здійснення фінансового контролю.

Державна податкова служба в Україні створена Законом “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 4 грудня 1991 року. Система органів Державної податкової служби включає:

Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Державна податкова адміністрація України і державні податкові органи по областях і містах з районним поділом здійснюють фінансовий контроль безпосередньо і організовують роботу нижчестоящих органів; розробляють пропозиції щодо вдосконалення законодавства про податки й платежі, здійснюють безпосередньо розробку інструктивних методичних вказівок та інших актів для застосування податкового законодавства; розробляють форми податкових розрахунків, звітів і декларацій та іншої документації для обліку, обчислення, сплати податків та інших платежів у бюджет, а також форм звітності податкових органів про виконану роботу; роз'яснюють порядок застосування податкового законодавства та організації цієї роботи підлеглими податковими органами.

При Державній податковій адміністрації України створена Валютна інспекція для здійснення контролю законності валютних операцій, що проводяться резидентами та нерезидентами на території України.

18. Державна пробірна служба України та її повноваження.

Державна пробірна палата України. До спеціальних органів фінансового контролю треба віднести Державну пробірну палату України і підпорядковані їй регіональні державні міжобласні інспекції та постійних контролерів на підприємствах по виробництву дорогоцінних металів і обробці алмазної сировини.

Державна пробірна служба:

- бере участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері державного пробірного контролю за якістю дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні метали, і за здійсненням операцій із зазначеними цінностями;

- здійснює в установленому порядку управління сферою державного пробірного контролю, зокрема в межах, визначених Мінфіном, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінфіну;

- виконує контрольно-наглядові функції у сфері державного пробірного контролю, а також регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб.

Державну пробірну службу очолює голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів. Державна пробірна служба має право:

- залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до її компетенції;

- проводити в установленому законодавством порядку з метою забезпечення виконання вимог щодо одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння перевірки та обстеження суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють операції із дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, виробами з них та матеріалами, що містять дорогоцінні метали, а також скуповують, приймають у заставу і на комісію ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, здійснюють торгівлю ними або надають посередницькі послуги в торгівлі, зберігають та експонують різноманітні предмети, що містять зазначені цінності, збирають і переробляють відходи та брухт дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

- здійснювати контроль за виконанням вимог щодо одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння у військових частинах, підрозділах, установах та організаціях Міноборони, МВС, СБУ, а також в установах та організаціях, що належать до сфери інших центральних органів виконавчої влади, у разі, якщо вони здійснюють операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;

- вимагати у межах своїх повноважень від суб'єктів підприємницької діяльності та інших суб'єктів господарювання усунення виявлених перевірками порушень/

19. Контрольні функції національного банку України.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці.

Крім зазначеного вище, до переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. їх виконання забезпечується через:

1) здійснення всіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб'єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичнимита фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;

2) висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.

НБУ має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право застосовувати такі заходи впливу:

1) підвищувати норму обов'язкових резервів;

2) стягувати з банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу;

3) усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;

4) відкликати ліцензію на здійснення окремих чи усіх банківських операцій;

5) приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку.

20. Бюджет як економічна, правова категорія, її матеріальний зміст.

Бюджет як правова категорія – це закріплена законом форма нагромадження та витрачання коштів з метою забезпечення функцій органів державної влади.

Згідно з Бюджетним кодексом України бюджет – це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань та функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду.

Як економічна категорія Державний бюджет – це сукупність економічних відносин, з приводу формування розподілу та використання централізованого фонду грошових коштів держави.

Бюджет як економічна категорія — це сукупність суспільних відносин при формуванні, розподілі та використанні централізованого фонду коштів на рівні держави й органів місцевого самоврядування, необхідних державі і місцевому самоврядуванню для виконання їхніх завдань і функцій.

За матеріальним змістом бюджет — централізований фонд коштів держави або муніципального органу, який здійснює функції на певній адміністративній території. Бюджет у державі затверджується законом, а в адміністративно-територіальних одиницях — рішеннями відповідних представницьких органів — рад. Цими актами, в першу чергу, покладаються обов'язки на відповідні органи виконавчої влади з мобілізації коштів

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Фінансові відносини, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами, називаються бюджетними. Централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій, таких як управління суспільством, оборона країни, економічна і соціальна. з Бюджетним кодексом України бюджет – це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань та функцій,які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду. Бюджет як правова категорія – це закріплена законом форма нагромадженнята витрачання коштів з метою забезпечення функцій органів державної влади.