Поняття та зміст контролю в системі державного управління

У системах соціального управління контроль є найважливішим видом зворотного зв'язку, по каналах якої суб'єкти влади отримують інформацію про фактичний стан справ, про виконання рішень. Він використовується для підвищення виконавської дисципліни, оцінки роботи, запобігання небажаним наслідкам, оперативному регулюванню процесу.

Зміст контролю складається з такого:

– спостереження за функціонуванням підконтрольних об'єктів, отримання об'єктивної інформації про виконання ними правив і доручень, їх стану. Формами збору інформації при цьому вивчення даних обліку, звітів, перевірки документів, інвентаризації, ревізії, отримання пояснень та ін.;

– аналізу зібраної інформації, виявлення тенденцій, причин, розробки прогнозів;

– вжиття заходів по запобіганню порушенням законності і дисципліни, шкідливих наслідків, збитку, нещасних випадків, недоцільних дій і витрат і у тому числі припинення протиправної діяльності в цілях недопущення шкідливих наслідків, нових порушень;

– обліку конкретних порушень, визначення їх причин і умов;

– виявлення винних, залучення їх до відповідальності. У одних випадках контролюючі органи мають право самі вирішити питання про дисциплінарну, матеріальну, кримінальну відповідальність винних, в інших – зобов'язані ставити питання про це перед компетентними органами, посадовцями.

Контроль є складовою частиною (елементом) управління, що забезпечує систематичну перевірку виконання Конституції, законів України, інших нормативних актів, додержання дисципліни і правопорядку і полягає у втручанні контролюючих органів в оперативну діяльність підконтрольних органів, надання обов’язкових для виконання вказівок, припиненні, зміні чи скасуванні актів управління, вжитті заходів примусу щодо підконтрольних органів.

До основних характеристик контролю в державному управлінні відноситься: систематичність; цілеспрямованість; всебічний аналіз інформації про фактичну ситуацію; перевірка відповідності управлінських дій прийнятим управлінським рішенням; вияв результатів впливу на хід управлінської діяльності.

Головними напрямками здійснення контролю в сфері державного управління є:

– додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших видів державної дисципліни;

– використання державних ресурсів;

– виконання природоохоронного законодавства;

– підбір і розміщення кадрів у державному секторі;

– виконання соціальних програм та інше.

Контрольна діяльність включає низку послідовних дій, яку можна розділити на три стадії: підготовчу, центральну та підсумкову. В свою чергу вони самі наповнюються конкретними стадіями-діями.

На підготовчій стадії:1) обирається об’єкт контролю; 2) визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити); 3) встановлюються засоби здійснення контролю; 4) підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль; 5) складаються плани його проведення.

На центральній стадії здійснюються збирання і оброблення інформації. Зібрана інформація (часто одержана від різних джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об’єкті, що перевіряється, оскільки інформація, одержана від керівництва такого об’єкта та з інших джерел, часто не збігається.

До підсумкової стадіїналежать такі дії як: 1) прийняття рішення за результатами контролю; 2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю); 3) надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті; 4) контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.

Контролю притаманні такі принципи:

1) універсальність (це означає, що контроль має охоплювати всі елементи державного, господарського та соціально-культурного будівництва);

2) систематичність (проводиться не одноразово, час від часу, а за певною схемою, постійно);

3) безсторонність (досягається шляхом покладення завдань контролю на осіб, які не зацікавлені в його результатах);

4) реальність (забезпечується наявністю необхідних кваліфікованих кадрів контролерів);

5) дієвість, оперативність, результативність (припускають швидке проведення контрольних дій контролюючим органом у разі одержання повідомлень про порушення, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення у відповідних випадках винних до відповідальності);

6) гласність (дає можливість, а у деяких випадках і стає обов’язком доведення результатів контролю до відома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю).

Контроль здійснюють: орган законодавчої влади (Верховна Рада України); Президент України та Секретаріат Президента; представницький орган АРК – Верховна Рада АРК; органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, міністерства, державні комітети та інші відомства, місцеві державні адміністрації та їх підрозділи, адміністрації підприємств, установ, організацій; судові органи (Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції); спеціальні контролюючі органи – державні інспекції та служби (пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба тощо); органи місцевого самоврядування (місцеві ради та їх виконавчі органи).

За сферою діяльності, яка підлягає контролю, контроль поділяється на відомчий, міжвідомчий та надвідомчий (або позавідомчий). Відомчий контрольздійснюється міністерствами і відомствами усередині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем). Такий контроль тісно пов’язаний із завданнями, що поставлені перед міністерствами і відомствами.

Міжвідомчий контрольздійснюється органом міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов’язкових правил, які діють у відповідній сфері. Першою особливістю міжвідомчого контролю є виключення підпорядкованості (здійснюється органом іншої відомчої належності). Інша особливість такого контролю полягає в тому, що коло питань, яке має право перевіряти орган міжвідомчого контролю, є вузьким, спеціальним, тобто прив’язане до завдань, які стоять перед цим органом. До міжвідомчого контролю слід віднести діяльність спеціалізованих державних інспекцій, служб, комісій, комітетів, управлінь, які структурно входять до складу відповідних міністерств чи відомств: пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, підрозділи Держкомітету України у справах захисту прав споживачів, митної служби, управлінь цивільної авіації тощо. При цьому здійснюється контроль за додержанням загальнообов’язкових правил у різних сферах діяльності.

Надвідомчий контрольздійснюється органами загальної компетенції – Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями з питань господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва незалежно від відомчого підпорядкування об’єктів контролю.

Тільки за результатами відомчого і надвідомчого контролю винну особу можна притягти до дисциплінарної відповідальності за тих обставин, якщо перевірки здійснюють вищі посадові особи, які наділені правом прийому на роботу. Результатом проведення міжвідомчого контролю може стати притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності. Притягнення до кримінальної відповідальності не виключає можливості застосування дисциплінарного стягнення.

Контроль здійснюється у форміперевірок (обстеження і вивчення окремих напрямків фінансово-господарської діяльності, за результатами якої складається довідка або доповідна записка), ревізій (документальний контроль фінансово-господарської діяльності, за наслідками якої складається акт), витребування звітів тощо.