Поняття законності у сфері державного управління

Тема: ЗАКОННІСТЬ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

1. Поняття законності у сфері державного управління.

2. Поняття та зміст контролю в системі державного управління

3. Види контролю в системі державного управління

4. Нагляд та його види

5. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності в державному управлінні

Поняття законності у сфері державного управління

Законність – це атрибут існування і розвитку демократично організованого суспільства. Вона потрібна для забезпечення свободи і реалізації прав громадян, здійснення демократії, освіти і функціонування громадянського суспільства, науково обґрунтованої побудови і раціональної діяльності державного апарату. Законність обов'язкова для усіх елементів державного механізму (державних органів, державних організацій, державних службовців), громадянського суспільства (громадських, релігійних організацій, незалежних газет, неформальних об'єднань та ін.) і для усіх громадян.

Розуміння законності як неухильного виконання законів та інших нормативних актів органами держави, посадовцями, громадянами і громадськими організаціями поєднується з необхідністю усвідомлення того, що її реалізація пов’язана з наявністю достатньої кількості юридичних норм високої якості та їх суворим дотриманням усіма суб'єктами права. Розвинена правова основа виконавчо-розпорядчої діяльності повинна задовольняти таким критеріям, як відповідність юридичних норм природному праву, панування закону, повнота і диференційована системи норм, її стабільність, несуперечність, висока юридична техніка. Як специфічний регулятор громадських стосунків система юридичних норм повинна відповідати об'єктивним закономірностям соціального життя, вимогам права, бути адекватної економіко-політичному, культурному рівню країни.

У науковій літературі законність розглядається з різних сторін: як принцип державної діяльності, як метод державного управління суспільством, як режим системи взаємовідносин населення й організацій з державними органами. Останнє сприяє забезпеченню прав і законних інтересів особи, її усебічному вдосконаленню, формуванню і розвитку громадянського суспільства, успішної діяльності державного механізму. Саме такий режим потрібний в усіх сферах соціального життя, але особливу значущість він має в системі взаємовідносин суб'єктів адміністративної влади між собою і з громадянами, недержавними організаціями.

По-перше, суб'єкти виконавчої влади представляють численну групу. З ними люди, недержавні організації, трудові колективи контактують набагато чаші, чим з прокуратурою, судами, представницькими органами. Число державних службовців, пов'язаних з виконавчо-розпорядчою діяльністю, у багато разів перевищує чисельність усіх службовців, що займаються іншою державною діяльністю.

По-друге, суб'єкти державної виконавчої влади здійснюють правозастосування і видають велике число нормативних актів, вони мають великі владні повноваження.

По-третє, вони безпосередньо розпоряджаються величезними матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами.

По-четверте, органи державної виконавчої влади, їх посадовці мають право здійснювати позасудовий примус, юрисдикційну діяльність, в їх безпосередньому веденні знаходиться механізм фізичного примусу, захисту(армія, міліція, виправні установи і т. д.).

По-п'яте, вони наділені дискреційними повноваженнями, свободою розсуду, яка служить одним із засобів виконання державними органами покладених на них завдань і повноважень.

Законність є обов’язковою рисою правової держави, сукупністю форм і методів державного управління, які знаходять своє відображення в чинному законодавстві і за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільстві, досягається стан законослухняної поведінки об’єктів управління. Сутність законності полягає у наявності достатньої кількості юридичних норм високої якості, їх суворому дотриманні усіма суб’єктами; при цьому будь-яке рішення державних і недержавних органів, уповноважених на те осіб не повинно суперечити чинному законодавству, має бути прийняте в межах компетенції органу або посадової особи, що його приймає, з додержанням необхідної процедури; повинно сприяти створенню, закріпленню або розвитку корисних для суспільства відносин права.

Таким чином, законність – це режим системи відносингромадян, громадських та інших недержавних утворень, органів місцевого самоврядування з органами, що представляють різні гілки державної влади.

Стаття 9 КАСУ закріпила положення про те, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права.

Законність передбачає наявність законів, що виражають волю народу і відображають пізнані об’єктивні закономірності суспільного розвитку та одноманітне розуміння, застосування, безумовне і точне виконання законів і заснованих на них інших правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадянами, громадськими формуваннями.

Законність у сфері державного управління ґрунтується на таких принципах:

– загальнообов’язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо. Саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;

– єдність законності, тобто одноманітному розумінні і дії законів на всій території держави;

– неприпустимості протиставлення законності і доцільності (закон є вищим ступенем прояву доцільності).

Послідовна та сувора реалізація законності передбачає наявність відповідної системи її гарантій. Серед них розрізняються загальні умови та спеціально-юридичні засоби забезпечення режим законності.

Серед загальних умов слід виділити політичні, економічні, організаційні, ідеологічні та юридичні. Політичними передумовами законності є режим демократії та гласність, які є реальними тільки в умовах існування незалежного від держави громадянського суспільства, політичного плюралізму, свободи друку, розподілу влади. До економічних передумов можна віднести рівень добробуту, наявність у держави необхідних ресурсів, фактичну гарантованість прав громадян, організацій, їх економічну свободу, багатоукладність економіки, існування ринків товарів, капіталів, праці. На стан законності чималий вплив роблять такі організаційні чинники, як організаційна структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність діяльності системи правової підготовки кадрів, чітке і раціональне розділення повноважень та інше. Величезне значення для існування правопорядку мають правова культура посадовців і громадян, правосвідомість, заснована на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Велике значення добре здійснюваного переконання, зокрема, вміло організованого заохочення (ідеологічні передумови). До юридичних передумов відноситься стан системи законодавства, зокрема, йдеться про якість законів, повноту правового регулювання, процесуальному забезпеченні матеріально-правових приписів, закріпленні системи ефективних гарантій.

Спеціальні юридичні засоби забезпечення законності концентруються у сфері виконавчої влади і виражаються у функціонуванні особливого державно-правового механізму, який складається з:

а) організаційно-структурних формувань;

б) організаційно-правових методів.

Організаційно-структурні формування – це ті органи держави і недержавні структури, на які покладено обов’язок по підтриманню і зміцненню режиму законності.

Організаційно-правові методи – це види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності. В юридичній теорії і практиці такі організаційно-правові методи прийнято називати способами забезпечення законності.

Законність забезпечується трьома основними способами: проведенням контролю, здійсненням нагляду та за допомогою звернень громадян. У процесі захисту своїх законних прав і свобод громадяни звертають увагу компетентних органів на порушення законодавства і, таким чином, захищають існуючі в державі та суспільстві правовідносини. Такий контроль у деяких випадках називають ще індивідуальним.

Одним із найважливіших заходів щодо забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні є право громадян на звернення до державних органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій різних форм власності, громадських об’єднань. Звернення громадян становлять сукупність активних вольових дій фізичних осіб, а їх особливість полягає в тому, що не всі звернення громадян можна віднести до заходів, які забезпечують законність і дисципліну в державному управлінні.