Виробництво. Фактори В-ва

В-во та потреби нерозривно звязані між собою, протезакони розвитку потреб не збігаються з законами в-ва. Основ закон в-ва: Закон обмеженості ресурсів. Основний закон сфери особистого споживання: Закон неухильного зростання потреб суспільства, які в-во має задовольнити.

Сусп в-во – сукупна організована дільнісять людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і не натеріальних благ, якіб задолольнялиб різноманітні потреби сусп.

У будь якому сусп системі перед в-вом стоять 4 питання: що і в якій кількості виробляти, Як виробляти, для кого виробляти, в яких соц ек умовах. Будь якому в-ву властиві риси: 1)має безперервний характер розвитку, постійно відтворюється. 2) Завжди є суспільним. 3) є важливою складовою соц ек системи. 4) виникнення ек відносин між людьми – виробничих.

Основні фактори в-ва: 1)робоча сила – сукупність фізичних і розумових здібностей людин, її здатність до праці. Праця – фіз та інтеректуальна діяльність людини, спрямована на виготовлення благ і надання послуг. 2) Засоби в-ва, що поділяються: А) Засоби праці – річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці (споруди станки машини) Б) предмети праці – матеріали, які обробляються у процесі виробництва: І) речовина впереше відокремлена людиною від природи(вугілля глина пісок), ІІ) Предмети праці що пройшли певну обробку (борошно пряжа) 3) Земля – як фактор в-ва включає землю (СГ, ЛР, ВР, Корисні копалини) 4) В ринковій ек виникає новий фактор в-ва – підприємницькі здібності.

НТП сприяє постійному зародженню нових складових процесу в-ва, які набувають такого великого значення, що перетворюються на самостійні фактори, на сучасному етапу до факторів в-ва можна віднести науку інформацію екологію. Потреби мають діалектичний звязок з в-вом. В-во не тільтки задовольняє, а й створює умови для нових потреб. Взаємодія в-ва і потреб підкоряється закону зростання потреб і закону розвитку факторів в-ва. Суспільне в-во поділяється на 2 сфери: Матеріальне(сукупність галузей та сфер, що виробляють матеріальні блага і надають матеріальні послуги:промисловіть, СГ, будівництво, комунальне госп., транспорт звявок торгівлі.), Не матеріальні (задовольняють соціальні і духовні потребиохорона здоровя, освіта, спорт). Сьогодні більшого значення набуває не матеріальне в-во

9. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.

Виробнийчий потенціал суспільства- сукупність вироб ресрсів, тобто факторів виробництва з урахуванням їх обсягу, структури, якості, технічного рівня. В основі оцінки виробничого потенціалу лежить факт що ресурси обмежені.(колись країна може виробляти лише певну кількість продукції). Збільшити в-ва одного продукту можна при зменншені виробництва інтого. Самуельсон називає це межею виробничих можливотсей

Вмінені витрати – характерезують роцес перерозподілу ресурсів: від якої кількості одного продукту ми повинні відмовитись щоб отримати інший.

Закон зростання вмінених витрат показує: кількість певних одиниць продукту, від яких суспільство має відмовитись для в-ва інших продуктів, зростає вміру збільшення обсягів в-ва одного із альтернативних продуктів. Існує протиріччя між потребами і ресурсами, воно лежить в основі ек розвитку породжує проблему вибору, оскільки потреби – безмежні, постійно зростають, а ресурси – обмежені, вичерпні, рідкістні.

9. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.*

Закон обмеженості ресурсів стверджує таку невідворотну істину – блага і ресурси є обмеженими, а потреби безмежні. Отже існує межа вивобничих можливостей для вир-ва будь якого продукту, і якщо ми хочемо підвищіти його вир-во, то мусимо зменшити вир-во якогось іншого. Межа виробничих моливотсей показує максимальону кілкість продукції, яку може виробити ек-ка в умовах наявного рівня технологіч-ного розвитку і наявних факторів вир-ва.

10.Ек потреби Суспільства, їх суть Класифікація

Птреба – нужда в чому небуть обєктивно необхідному для підтримки життєдіяльності розвитку людини, колективу, нації, суспільства. Це – внутрішній імпульс до активності ек субєкта.

Класифікація за обєктами: біологічні(Їжа одяг житло), соціальні (спілкування визнання), Духовні(творчість)

Класифікація за субєктами: 1)індивідуальні, колективні, суспільні. 2)домогосподарств підприємств держви. 3) Соц ек класів та соц ек груп.

За характером винектення: первинні і вторинні

За нагальністю задоволення: перчошергові ідругорядні.

За можливостями задоволення: насичені(мають межу задоволення), та ненасичені.

Потреби – постійні, вони – продукт розвитку суспільства, тому їх характер структура може змінюватися. Потреби мають діалектичний звязок з в-вом. В-во не тільтки задовольняє, а й створює умови для нових потреб. Взаємодія в-ва і потреб підкоряється закону зростання потреб і закону розвитку факторів в-ва.

11.Корисність продукту.

Користність, ціність та рідкість товарів були введені представниками неокласичної теорії

Корисність – здатність продукту задовольняти потреби людини. Вона – індивідуальна для кожного. Користність показує ступінь задоволення, яку отримує конкретка людина від споживання певного блага.

Ціність – оцінка ступення корисності блага людиною. Це теж субєктивна категорія. Неокласики важали що користність блага може надавати затратам праці суспільно необхідному характеру. Ціність є функцією витрат праці і функцією користності.

Рідкість товару – характеристика ек благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб людей.

Теорія граничної корисності розроблялась маржоналістами. Гранична корисність – додаткова користність, яку отримує споживач від додаткової одиниці продукту. При цьому мають значення кількість продукту, рідкість, момент початку вживання

Закон спадної граничної користності: уміру задоволення потреб одним чи іншим товаром користність цього продукту для людини зменьшується, вона меньше цінує і купуватиме за нижчіми цінами.

12.Ек інтерес. Єдність і суперечності в системі інтересів

Ек інтерес – форма вияву ек потреби, у свідомлене прагнення ек субєктів задовольнити їх, обєкивний спонукальним мотив ек діяльності. Потреба->Інтерес-> Діяльність

Субєкти ек інтересів: індивід, дом господарство, колектив, держава

Обєкти: ек блага (товари послуги інформація). За обєктами класифікуються на майнові, фінансові, інтелектуальні.

За часовою ознакою: поточні, перспективні.

За важливістю: головні, другорядні.

Субєкти ек відносин виражають спецефічні ек інтереси: 1) ек інтерес домогосподарств: максималізація корисних благ з урахуванням існуючих цін та доходів. 2) ек інтерес підприємців: максималізація прибутку, зниження витрат, підвиження конкурентноспроможності продукції. 3) ек інтерес держави: реалізація потреб суспільства вцілому.

Всі ці інтереси дуже суперечливі між собою тому спосіб їх узгождення є дуже важливим. Можна навести такі приклади:а) субординоване підпорядкування одних іцнтересів іншим, як в командно адміністративній ек: державний інтерес- колективний – особистий б) координоване узгодження різнобічних інтересів усіх субєктів: інтерес споживача(головний)- інтерес виробника – державний – інтерес споживача – як у ринковій економіці. Саме взаємодія потреб та інтересів субєктів є рушійною силою ек розвитку.

13.Ек система: її сутність та структурні елементи

Система – сукупність взаємоповязаних і розміщених у певному порядку елементів певного цілісного утворення. Кожна система має такі риси: цілісність, загальна мета, саморух, упорядкованість, стійкість, самоорганізація.

Економіка – багатовимірна система що має багато елементів, що взаємодіють і взаємоповязані. Кожна система має закони розвитку. Різні вчені по різному визначають ек системи:

1)Марксиський підхід(формаційний) складається з базису і надбудови, що утворюють соц ек формацію. Соц ек формація – ек система на певному етапі розвитку. Базис – спосіб в-ва (діалектичний взаємозвязок продуктивних сил і взаємовідносин). Надбудова- підпорядкована базису, включає політику, ідеологію мораль, традиції. Визначають первісно общиний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний та комуністичний способи в-ва. Головним ядром кожного способу в-ва є панівна форма власності, саме тому розвиток є послідовною зміною одного способу в-ва іншим

2)Цивілізаційни підхід – базується на таких методологічних принципах: а) пізнання системи в єдності ек та соц культур елементів. Б) посилення ролі людського фактору у суспільному розвитку. В) природно еволюційна поступальність істор процесу.

В центрі цивілізації стоїть людина(її потреби- повна ціність цього підходу), потім сусп ціності людства (право на життя. Свобода творчості, право на само вираження), і національні елементи цивілізації (економічні, соц, куль, політ, релігійні). Представники цього підходу виділяють такі етапи: аграрне суспільство(ек розвиток відбувається завдяки зовнішнім силам), індустріальне (внутрішній мотор розвитку у формі підприємницької діяльності), постіндустріальне (основні моменти розвитку: наука, інформація).

14.Продуктивні сили як матреліальна основа політ системи

Продуктивні сили – це система факторів в-ва, яка забеспечує перетворення речовин природи відповідно до людських потреб, створює матеріальні та духовні блага. Бувають природні, суспільні, загальноінтелектуалізовані.

Ек відносини – відносини і звязки між людьми, що виникають під час сусп в-ва, розподілу, обміну і споживання благ і послуг. Складовими системи ек відносин є техніко економічні, організаційно економічні, соціально економічні відносини.

Техніко економічні відносини – відносини між людьми з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі в-ва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють блага.

Організаційно економ – виражаються у спеціалізації, кооперувані, комбінувані в-ва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми

Соціально економ – відносини власності в економічному значенні цього поняття. Вони зумовлюють специфіку ек системи, її соц структуру система влади – найбільш важливі.

14. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи.*

Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів вир-ва. Головну роль ут відіграє особистий фактор – людина, яка створює засоби вир-ва, приводить їх у дію. Людини – головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби вир-ва і насамперед знаряддя – це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.

Саме продуктивні сили є серцевиною, основою ек с-ми, і саме на основі прод сил, виробничіх відносин і сусп поділу праці можна виділити ті чи інші особливості, які призводять до диференціації ек с-м

15. Сусп поділ праці і його роль в розвитку прод сил.*

Сусп поділ праці – просес диференціації вир-чої діяльності, що супроводжується прикріпленням групи виробників за певними видами вр-чої діяльності.

сусп поділ праці є загальний (поділ прод сил на великі сфери – пром і сг), частковий (поділ найбільших галузей, одиничний (всередині підпр-ва)

Сусп поділ праці – це форма існування прод сил; підс-ма економічних відносин сусп-го вир-ва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин.

16. Ек-чні відносини як суспільна форма функціонувння продуктивних сил.*

Ек-чні відносини – відносини між людьми, що виникають в процесі сусп вирва, розп, об і спож вироблених благ.

Прод сили не можуть самостійно складати всю ек с-му, необхідно враховувати спосіб органнізації ек с-ми, тобто ек відносини, які приводять в рух продуктивні сили. саме поєднання ек відносин та прод сил визначає спосіб вир-ва.

ек відносини включають у себе відносини, що виникають під час вир-ва, розп, об і споживання.

Вир відносини передбачають: привласнення предметів природи, поєднання людського ресурсу із засобами вир-ва, відносини що до привласнення засобів вир-ва.

У сфері розподілу це відносини привласнення створеного родукту

Обміну – купівля-продаж товарів

Споживання – між виробниками тов і послуг та їх споживачами.

17. Суть і структура ек відносин

Ек відносини – відносини і звязки між людьми, що виникають під час сусп в-ва, розподілу, обміну і споживання благ і послуг. Складовими системи ек відносин є техніко економічні, організаційно економічні, соціально економічні відносини.

Техніко економічні відносини – відносини між людьми з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі в-ва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють блага.

Організаційно економ – виражаються у спеціалізації, кооперувані, комбінувані в-ва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми

Соціально економ – відносини власності в економічному значенні цього поняття. Вони зумовлюють специфіку ек системи, її соц структуру система влади – найбільш важливі.

18. Ммеханізм дії і використання економічних законів.*

Економічний закон виражає внутрішній, суттєвий, сталий, зв’язок між ек явищами та процесами, який має причинно-наслідккову залежність

Сукупність ек законів становить єдину сис-му, тому жоден закон не має прояву без інших, тобто їх дія виражається як тенденція.

Механізм дії ек законів – сукупність об’єктивних зв’язків і залежностей між явищами та процесамиек життя. Основи його функціонування: об’єктивність, системність, суперечливість. Проте це не означає, що сус-во повинно сліпо підкорятися їм, адже люди можуть діяти в межах цих законів, і таким чинов тільки використовувати їх на свою користь.

Таким чином механізм використання ек законів полягає у їх пізнанні, постановці цілей і визначення шляхів їх досягнення, що не йдуть в розріз з даними законами.

Використання закону вартості дає змогу вирішувати виробляти чи не виробляти якісні товари, чи впроваджувати нову техніку, поводити себе активно чи пасивно, ризикувати чи не ризикувати.

Використання законів попиту та пропозиції регулює суспільне вир-во та розподіл суспільних ресурсів між різними сферами вир-ва. Він дає змогу обирати саме ті товари, які користуються попитом та пропонувати їх на ринку.

Закон економії часу є першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси.

Закон грошового обігу допомагає зрозуміти принципи функціонування фінансової та валютної систем суспільства.

Активне використання економічних законів не лише підприємцями та товаровиробниками, а й пересічними громадянами є запорукою стабільного функціонування сусп-го господарства та всієї економічної системи суспільства в цілому.

19. Типи і еволюція економічних систем. Теоретичні підходи до класифікації ек с-м.

В ек-чній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влвсності, технологічний спосіб вир-ва, спосіб управління і коорднинації економічної діяльності тощо. Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом вир-ва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство – економічну с-му, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп’ютерною інформацією.

Ринкова ек-ка – різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм гсподарювання, матуріальне стимулювання, вільне ціноутворення, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Адміністративно-командна с-ма заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв’язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу тощо.

Змішана економічна с-ма – різноманітність форм власності та господорювання, якісні зрушення у відносинах приватної власності, конкурентний механізм, значна економічна роль держави, прогнозування соц-економічних процесів. Огбов’язковими особливостями змішаної ек-ки є її високий ек розвиток та соціальна направленість.

Перехідна економічна с-ма характерна для країн, які звільнились від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні проецси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соц- ек-чними потрясіннями, кризовими явищами.

20. Власність як економічна категорія.

На сьогоднішній день проблему власності досліджують такі впливові напрямки як марксизм, постмарксиські концепції, неоінституаналізм, що повязували істор процес з розвитком відносин власності. марксизм і неоінституціоналізм розглядають власність з різних точок зору: марксизм застосовує категорію відносини власності, а неоінституціоналізм базовим поняттям має права власності. Згідно з м* трактовкою, власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей (є ек категорією головною рисою якої є не річ і не відносини людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ). Власність розкривається через категорії користування, володіння, розповсюдження, відчуження, привласнення.

Ек теорія прав власності виступає альтернативною концепцією, це новий, перспективний, суперечлевий напрямок, що спирається на багато різних концепцій, які визначаютсья як неоінституціоналізм. Рональд Коуз коли запропонував це понняття мав на увазі все витрати, що повязані із здійснення обміну на відкритому ринку.

Субєктами власності є фіз або Юр особи, що вступають у відносини власності, а обєктами – все те, що можна привласнити або відчужити

21. Структура власності: типи, види, форми.*

Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.

По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори вир-ва, в тому числі на засоби вир-ва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.

За способомпоєднання роб сили і засобів вир-ва розрізняють два типи власності: трудова (общинна, сімейна, фермерська) та експлуататорська

За видами власність може бути приватною (права власності належить одній особі) і суспільною (права власності належать багатьом особам, колективу, сус-ву)

В зв’язку з істор розвитком сус-ва виділяють чотири форми власності: рабовласницька, феодальна, капіталістична і суспільна.

22. Відносини власності на фактори вир-ва і хар-р їх поєднання.Права власності

Відносини власності беруть свій початок у вир-ві. Вир-во – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у вир-ві.

Власність не лише результат та одна з істотних рис вир-ва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою вир-ва.

Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну.

Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті ек-чні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності.

У характері поєднання факторів вир-ва відображається сукупність важливих соц-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин.

Ек-чні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у вир-ві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні.

Права власності – санкціонована суспільством поведінка людей що до використання обмежених ек благ, тобто права власності визначають норми поведінки, формальні і не формальні правила, згідно з якими регулюється доступ до обмежених виробничих ресурсів і здійснюється ек діяльність в суспільстві. В цій теорії прав власності будь який обмін є обміном пучками правочиностей. Система прав власноті, що складається з 11 елементів, була впроваджена анг. Юристом Оноре: 1) право володіння. 2) користування. 3) упраління 4) право на дохід 5)на безпеку 6) право суверена на капітальну вартість 7) право на передачу благ у спадок 8)заборона на використання шкідливим способом 9) право на відповідальність 10) право на безстроковіть володіння 11) “ Зворочтій” характер прав власності.

23.Тенденції розвитку відносин власності(структура?)

Субєктами власності є фіз або Юр особи, що вступають у відносини власності, а обєктами – все те, що можна привласнити або відчужити

Розглянимо детально структуру відносин власності в окремих суспільствах.

1)Аграрне – Домінуючий ресерс- земля, права власності – право володіння, використання, розпорядження, форми власності – приватна і державна, внутрішнся структура відносин власності: домінування відносин володіння.

2) Індустріальне – домінуючий ресурс – капітал, права властності – весь пучок прав власності, форми власності на першому етапі – приватна, а зараз – і приватна і державна, і колективна, внутрішня струтура форми власності на першому етапі – домінували відносини відчуження і привласнення, на другому – акціонерна власність.

3) постіндустріальне: домінуючий ресурс – знання, права власності – подальше розщеплення, комбінування та спеціалізація прав властності, форми властності – розширення різноманітністі форм власності, внутрішня структура відносин власності – відносини всекористування.

Форма власності – конкурентне явище, що знаходитья на поверхні та поєднує в собі ек та юр аспекти на основі якого небуть критерія (найпоширеніший – по субєктах). Розглянимо форми власності та господарювання, характерні для етапу розвиненої ринк ек: приватна, (індивідуально трудова, з найманою працею), державна (загально державна, муніцепальна), колективна (картерська, акціонерна, кооперативна, громадських організаціій).

В Україні існують форми підприємств. Що засновані на колективній власності: ТОВ, ТДВ...

ТОВ – товариство з обмеж відповідальністю(відповідальність по забовязанням підприємства обмежується внесками засновників в статутний фонд)

ТДВ – товариство з додатковою відповідальністю (відповідальність по забовязанях підприємствах включає не лише внески в статутний фонд, а й додаткові кошти, що фіксуються в юр документах підприємства.

Ще одним видом є командитні товариства що обєднують участників ТОВ і ТДВ.

Акціонерні підприємства – закриті і відкриті акціонерні товариства.

24.Натуральна(традеційна) форма організації в-ва

Форма сусп в-ва – певний спосіб організації госп діяльності. Існує 2 форми: натуральна і товарна. Натуральне господарство – тип організації в-ва коли люди виробляють продукти для задоволення власних потреб, коли продукти не набувають товарної форми. Основними рисами натур госп є: 1) замкнутість ек дяльності, коли кожна госп одиниця відокремлена, спирається на власні ресурси, забеспечує себе всім необхідним для життя, основано на ручній праці, примітивних засобах в-ва. притаманне просте відтворення. 2) відсутність обміну, тобто продукти розподіляються між учасниками господарства. 3) натуральне господарство виступає основною формою сусп в-ва в аграгному доіндустріальному сусп. 4) домашня промисловість і СГ є економічними основами натур госп.(ковальське гончарне столярське в-во)

25.Товарна форма організації в-ва

Товарне в-во – форма організ сусп госп, коли продукти воробляються не доя власного споживання виробниками, а для обмінута продажу на ринку. Воно виникло на базі натоурального, існує біля 7 тис років.

Субєктами товарного виробництва є товаровиробник і покупец, а Обєктами виступає все те що виробляється на ринок.

Розглянимо умови виникнення цієї форми:

1)сусп поділ праці – спеціалізація виробників на виготовлені певних продуктів або на певних видах діяльності. Протягом історії відбулоя 2 таких поділи: а) відокремлення землеробства від твариництва б)відокремлення ремесла від СГ. Ремесло – дрібне в-во, яке засноване на особистій праці виробника і ручному інструменті. Саме ремесло сприяло виготовленю продуктів для обміну

2)ек відокремленіть виробників, основою якої є приватна власність (товаро виробник сам вирішує що, як, скільки, з ким, на я ких умовах виробляти і обмінюватись).

Основними рисами товарного в-ва є 1) основою виступають різні відокремлені госп одиниці, що мають певну спеціалізацію 2) приватна власніть на засоби в-ва 3) обмін товарами 4) наявність ринку, що підпорядковує все. Поява законів ринку: вартість, попит і пропозиція, грошовий обмін, конкуренція. Існують такі різновиди тов вир-ва, як просте та розширене (капіталістичне). Друге є більш автоматизоване, виробник відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою такого виробництва є одержання собливо високих прибутків власниками виробництва.

26.Товар та його властивості.

Товаром – наз продукт в-ва, що задовольняє якусь потребу і призначений для обміну. Марксисти вважали що товар має 2 властивості: 1) споживча вартість здатність товару задовольняти якусь потребу людини (рідкість, корисність) 2)вартість – уречевлена в товарі суспільна праця виробника, що проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття мінової вартості. Товар складається із спроживчої вартості і мінової, що є носієм вартості. Мінова вартість – кількісне співвідношення, тобто пропорція в якій один товар обмінюється на інший. Суспільно необхідна праця виробника, що втілюється у вартості, - середні витрати праці на даний момент часу при даній технології та середній кваліфікації виробника. Усі властивості товару не можуть існувати одна без одної і знаходяться у протиріччі одна до одної. Щоб річ стала товаром, вона має переходити з рук у руки не за дарма, а в обмін на щось, на якусь іншу споживчу вартість в тій чи іншій пропорції.

Якістю товару є суспільно-споживча вартість – це також споживча вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного споживання,а для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі суспільної потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї маси речей даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх в суспільстві.

27.Вартість(ціність): альтернативні теорії

Вартість – уречевлена в товарі суспільна праця виробника, що проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття мінової вартості

Альтернативні теорії вартості. Сьогодні існує калька теорій вартості: 1) теорія витрат в-ва (визначає вартість товару за витратави на їхнє в-во) 2) теорія попиту і пропозиції. Що визначає вартість товарів за співвідношенням попиту та пропозиції на них у процесі обміну 3) теорія граничної корисності, що визначає вартість товарів ступенем корисності останьої одиниці товару для споживача 4) трудова вартість (оцінює вартість товарів залежно від затрат сусп необхідної праці на юхне в-во. Вона впроваджена Марксом. Проте трудова теорія вартості суперечить граничній. Однак, обєктивний аналіз категорій вартості дає основу для висновків, що вартість виступає результатом поєдднання втоварі витрат праці і його корисності.

28.Проста і розвинена форми товарного вир-ва. *

Товарне вир-во розподіляється на:

- Просте (грунтується на особистій праці власників засобів вир-ва і є вихідною формою товарного вир-ва; невелике за своїм обсягом; характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами вир-ва, відсутністю купівлі – продажу робочої сили як товару) – на основі індивідуальної праці, на задоволення особистих потреб виробника;

- капіталістичне (розвинене, розширене) – більш автоматизоване, виробник відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою такого виробництва є одержання собливо високих прибутків власниками виробництва

Спільне для них – приватна власність на засоби вир-ва; ринкові форми зв'язків; конкуренція товаровиробників.

Відмінність - у простому: виробник і власник в одному обличчі, тому що це індивідуальна праця, спрямована на особисті потреби, з використанням простої техніки.

Розширене товарне вир-во - це машинна індустрія, автоматизація вир-ва. При цьому розрізняють 2 типи товарного вир-ва: зі стабільною і безупинно обновлюваною номенклатурою товарів.

29. Виникнення і еволюція грошових відносин.?

Г – особливий товар, що виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економ відносини між людьми з приводу в-ва та обміну товарів. Г виконують такі функції: міра вартості, засіб платежу, засіб обігу, засіб утворення скарбів, світові грощі.

Г виникли тоді, коли продукт праці вироблялися для обміну, тобто ставали товаром. Першим, хто зробив аналіз розвитку форм товарообміну та вартості, був Маркс. Він показав що гроші мають товарне походження, і показав такий розвиток основних форм власності:

1) проста, одинична або випадкова форма вартості X товару А = У товару В. В даному випадку певна кількість одного товару обмінюється на відповідну кількіть іншого. Товар А виконує активну функцію, виражаючи свою вартіть в іншому (В), який є пасивний. В основі обміну лежить вартість, тобто Х товару А містіть стількіж витрат праці, скільки й товар В

2)повна або розгорнута форма вартості

товар А перебуває у відностій формі вартості а інші в еквівалентній

3) Загальна форма

тут продаж товарів В,С,Д,Е здійснюється не для щоб придбати інший товар для власного споживання, а щоб отримати еквівалент (Товар А)

4) Грошова форма вартості

ця форма подібна до загальної. Різниця в товарному еквіваленті, що закріплюється за золотом або сріблом

?Теоретичні концепції виникнення грошей?

Існують 2 концепції виникнення грошей: 1) раціоналістична. За нею гроші виникли внаслідок домовленосі між людьми про введення спецеального інструмента для обміну товарів. Вона існувала до кінця 18 ст, проте і сьогодні є її прихильники такі як Самуельсон, Гейбрейт. 2) еволюційна концепція каже, що гроші виникли стихійно. Незалежно від волі людей внаслідок тривалого еволюційного розвитку суспільства, поділу праці, товарного виробництва, обміну. Прихильниками цієї концепції є Смідт, Рікардо, Маркс. На основі теорій, що зародилися ще в 17-19 ст (меркантеліська, номіналістична, кількісна) грунтуються сучасні концепції грошей, а особливо монетариський напрямок.

30. Суть грошей та функції грошей. Альтернати-вні теорії грошей.*

Макконел і Брю сказали, що гроші – це те, що гроші роблять. Усе що виконує функції грошей і є гроші.Отже сутність грошей виявляється в їхніх 5 функціях: вартість товару, виражена в грошах називається ціною. Цю функцію гроші виконують ідеально (абстрактно). При визначенні ціни товару необов'язково мати у своєму розпорядженні грошові знаки. Гроші, як міра вартості, самі повинні бути обмірювані, тобто мати масштаб цін. Масштаб цін- це технічна, умовна, вольова, але об'єктивно необхідна категорія. Функція засобу обігу полягає у посередництві грошей у товарному обміні. Цю функцію виконують наявні грошові знаки, виконують її мимолітно, безупинно, переходячи з рук покупців у руки продавців. Грошові знаки в залежності від їхнього співвідношення з товарною масою можуть бути піддані інфляції. Гроші – засіб нагромадження. У цій функції гроші тимчасово припиняють свій рух і вибувають з обороту. Золото при цьому обертається у скарб, що накопичується, грошова сума являє собою тоді номінальне нагромадження. Реальне нагромадження- придбання за ці гроші майна, насамперед - капітальне будівництво. Гроші- засіб платежу. Цю функцію гроші виконують при купівлі товарів у кредит і наступній їхній оплаті і при різних нетоварних операціях. Світові гроші. Спочатку як світові гроші виступали злитки золота по вазі. Потім воно було замінено символічними знаками. Функції світових грошей активно виконує ВКВ.

31. Грошовий обіг та його закони.*

Грошовим обігом називають процес руху грошей, які виступають посередниками при обміні товарами

Закони грошового обміну визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту.

Якщо відкинути кредитні відносини, то Маса грошей = Ціни* усіх Товарів і послуг/поділити на Швидкістьобігу гошової одиниці.

Якщо з враховувати кредитні відносини, тоді доречно скористатися формулою К.Маркса: Маса грошей = Товари*Ціну - К(сума цін товарів проданих в кредит) + сума Платежів в цьому році по боргам – сума ВВзаємопогашених платежів.

32. Сутність витрат в-ва та їх класифікація.

Обмеженість ресурсів і можливість їх альтернативного використання є основою поняття витрати в економіці. Витрави в-ва – витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми і застосовуються підприємцем для здійснення в-ва і реалізації продукції. Витрати поділяються на: суспільні (макрорівень) та витрати підприємств (мікрорівень), що поділяються на економічні та бугалтерські. Витрати бувають зовнішні та внутрішні. Зовнішні – плата постачальникам ресурсів, які не є власністю даного підприємства. Внутрішні – витрати фірми на використання власних, неоплачуваних ресурсів. До власних витрат входять і доходи, недоотримані підприємцем при найвигіднішому альтернативному застосувані власних ресурсів. До внутрішніх витрат відноситься такох і нормальний прибуток – мінімальна плата, яка необхідна для отримання підприємця в певній сфері бізнесу. ЕК витратами називаються такі. Що складаються з зовнішніх та внутрішніх витрат, а бугалтерськими – ті що включають зовнішні, які відображаються у бугалтерському балансі фірми. В залежності від строку, протягом якого можливі зміни ек ресурсів, буваються витрати в довго та короткостроковому періді. Довгостроковий період – можлива зміна всіх зайнятих ресурсів, Короткостроковий – часовий інтервал, де хоч один ресурс – незмінний. Існують такі види витрат в короткостроковому періоді: постійні, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції, змінні, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва, сукупні, що дорівнюють сумі постійних і змінних, середі – середня величина витрат на в-во одиниці продукції, гранині - додаткові витрати на в-во однієї додаткової одиниці продукції.

33.Прибуток, його види фактори і функції

Нормальний прибуток – звичайний

Він є винагородою за використання підприєм функцій, тому входить до складу внут витрат фірми.

Ек прибуток – надлишок над нормлаьним прибутком, що породжується з ініціативи підприємця, йоговміння знайти краще використання і комбінаціє ек ресерсів, здатності до нововведення та ризику

Монопольіний прибуток – прибуток фірми що займає монопольну позицію на ринку. Масою прибутку називаються абсолютний розмір прибутку у вигляді грошей. Норма прибутку характерезує ступіть прибутковості капіталу

Існують кілька факторів що впливають на норми прибутку: 1)обсяг в-ва і ціна реалізації продукції 2) зниження витрат в-ва (основний).3) ек політика держави. 4) зниження ціни на ек ресерси 5) досягнення науки і техніки, так як вони впроваджують досконалі засоби в-ва і кваліфіковані робочі сили. Прибуток виконує такі функції: 1) облікова, так як прибуток виступає критерієм ефективності діяльності фірми 2) стимулююча так як прибуток виступає рушієм ек розвитку, інновацій, інвестицій. 3) розподільча, бо прибуток – основне фінансове джерело розвитку фірми та суспільства.

Прибуток є звороним боком витрат вир-ва. Він тим більший, чим менші витрати вир-ва, і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її вир-во.

За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах економічної відокремленості виробника.

В умовах ринкової ек-ки прибуток на рівні підпр-ва виступає як безпосередня мета вир-ва, що зумовлено тенденцію капіталу до самозростання.

А.Сміт розглядав прибуток, поперше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге, як результат функціонування капіталу.

Д.Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної платні: прибуток зростає, якщо вона знижується.

За К.Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів вирбництва, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядаюь як доход від використання засобів вир-ва (капіталу) та як оплату за працю підприємця з управління та організації вир-ва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію факторів вир-ва, Маркс обгрунтував положення, що додану варість створює жива праця. Величина прибутку за Марксом залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу.

Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було і ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуванням цін і тарифів.

34. Норма прибутку і фоктори що на неї впливають

Норма прибутку характерезує ступіть прибутковості капіталу

Існують кілька факторів що впливають на норми прибутку: 1)обсяг в-ва і ціна реалізації продукції 2) зниження витрат в-ва (основний).3) ек політика держави. 4) зниження ціни на ек ресерси 5) досягнення науки і техніки, так як вони впроваджують досконалі засоби в-ва і кваліфіковані робочі сили. Прибуток виконує такі функції: 1) облікова, так як прибуток виступає критерієм ефективності діяльності фірми 2) стимулююча так як прибуток виступає рушієм ек розвитку, інновацій, інвестицій. 3) розподільча, бо прибуток – основне фінансове джерело розвитку фірми та суспільства.

35.Інституціональні основи ринкової економіки.*

Ринкова економіка за своїм соц економічним змістом є капіталістичною економікою; вона базується на капіталістичному способі виробництва. Капіталістична економічна формація охоплює такі інститути і принципи: 1) приватну власність; 2) клас капіталістів, власників засобів виробництва; 3) клас найманих працівників- робітників, інженерів і техніків, менеджерів, науковців; 4) свободу підприємництва і вибору; 5) особистий інтерес як головний мотив вибору; 6) конкуренцію; 7) опору на систему цін або ринкову систему; 8) обмежену роль держави. Ринкова економіка чітко виявляє значення свободи, підприємництва - виробляти і продавати те, що вони вважають доцільним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування матеріальних і людських ресурсів. Складовою ринкової економіки є ринкова система. Ринкова система -це система ринків, цін і конкуренції. Саме система ринків, цін і конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми, що виключають капіталіст хаос у ринковій економіці, який породжують свобода підприємництва і вибору. Ринкова система являє собою механізм, що виконує одночасно дві корисні функції:1) сповіщає споживачів, виробників і постачальників ресурсів про рішення, які кожен з них прийняв; 2) синхронізує ці рішення, що забезпечує узгодження виробничих цілей. Конкретними ланками ринкової системи ї такі категорії, як попит, пропонування, рівноважна ціна, конкуренція, ринок.

36.Ринок: суть, функції, субєкти та обєкти.

Ринок – арена угод та контрактів між рівноправними партнерами, пануючим є ек інтерес. Ця категорія є центральною в ек науці протягом тривалого часу. Це поняття постійно ускладнюється та уточнюється

Функції ринку: ринок виконує ряд фу-ій. 1) Інформаційна – надання інформації про супс потреби. Про попит на товари, ціну, якість. є основою для прийняття тих чи інших рішень 2) регулююча – іде перерозподіл ресурсів, згідно з платоспроможним попитом, встановлюється структура пропозиції, вирівнюються прибутки підприємців. 3) інтегруюча – зводить в єдине ціле самостійне рішення вільних товаро виробників відбираючи з них найбільш ефективні для досягнення мети суспільства 4) стимулюча – стимулює зниження витрат в-ва, впровадження нової техніки і технології, раціональне використанння обмеж ресурсів, забеспечення високої якості товарів та послуг. Суб’єкти ринку -практично всі учасники суспільного виробництва

(держава, державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх обєднання; іноземні фірми та громадяни; різні установи та організації; громадяни України). Об’єкти ринку - усі результати суспільної діяльності (матеріальні продукти праці; інтелектуальні; робоча сила; цінні папери; позичкові капітали, валюта, золото).