Закладання мазі за повіку (в кон'юнктивальний мішок)

Медсестра добре миє руки теплою водою з милом. Хворий сидить на стільці, як при введенні крапель. Чистою (стерильною) скляною паличкою (сплющеним кінцем) сестра набирає трохи мазі так, щоб вона покривала всю паличку, і обережно закладає її за відтягнуте нижнє повіко(вказівним пальцем лівої руки відтягують нижню повіку донизу) в напрямку від внутрішнього кутика ока (від носа до виска). Після цього хворий заплющує око. Легкими рухами руки зі шматочком стерильної марлі (чи стерильного ватного тампону) медсестра погладжує шкіру обох повік, щоб мазь рівномірно розподілялася.

Аналогічно можна закласти мазь з очного тюбика, рухаючи його від внутрішнього до зовнішнього кутика ока і обережно витискаючи мазь на кон'юнктиву нижньої повіки на її межі з очним яблуком.

Закладання мазі за повіку з

шприца-тюбика (а) і скляною

лопаткою (б)

Уведення крапель у вухо.

Цей метод застосовують при запаленні середнього вуха. При наявності виділень вухо прочищають. Лікарську речовину у вигляді водного або олійного розчину підігрівають до температури тіла, оскільки холодні краплі можуть викликати у хворого запаморочення, блювання. Для впускання крапель у вухо голову хворого нахиляють у протилежний бік. Тобто голову хворого нахиляють у бік здорового вуха так, щоб хворе вухо опинилося зверху. У лежачому положенні голову хворого повертають набік так, щоб вухо, в яке потрібно закапати краплі, було зверху. Лівою рукою відтягують вушну раковину назад і вгору для випрямлення зовнішнього слухового проходу, а правою рукою за допомогою піпетки випускають у вухо необхідну кількість крапель. Дорослим закапують у середньому 6—8 крапель у кожне вухо. Краплі пацієнт тримає у вусі 10—15 хв. не рухаючи головою, потім повертається на другий бік, щоб стекли рештки введених ліків. Після цього у зовнішній слуховий отвір закладають стерильну кульку з вати.

Закапування крапель у ніс також проводять за допомогою піпетки. При цьому хворий сидить або лежить, його голова відхилена назад і повернута в ту саму сторону, в яку ніздрю закапують. Це необхідно для того, щоб краплі зволожили якомога більшу поверхню слизової оболонки носа. Перед впусканням крапель необхідно прочистити носові ходи, звільнити їх від кірочок та слизу. У разі потреба ніс хворого звільняють від слизу та кірочок за допомогою ватної або марлевої турунди. Лівою рукою піднімають трохи кінчик носа хворого, голову нахиляють у бік, протилежний тому, куди будуть крапати краплі. Не торкаючись слизової оболонки носа, уводять у кожну ніздрю по 5—8 крапель лікарської речовини. Закапавши краплі в правий носовий хід, чекають 1—2 хв, а потім закапують їх у лівий носовий хід.

Потім пропонують пацієнтові злегка стиснути крила носа і зробити легенький масаж з тим, щоб ліки рівномірно розподілились на слизовій оболонці носа.

ЕНТЕРАЛЬНЕ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

Крім перерахованих методів зовнішнього застосування лікарських препаратів широко застосовують ентеральне введення ліків, тобто через рот, під язик та в пряму кишку.

Введення ліків через рот (перорально, per os) — найбільш поширений, простий і зручний метод, хоча він має деякі недоліки, а саме:

• неповне всмоктування ліків у травному каналі;

• введений препарат протягом тривалого часу не всмоктується;

• деякі лікарські препарати руйнуються (часткове руйнування) в травному каналі травними ферментами, або інактивуються в печінці що не дає змогу точно визначити концентрацію лікувального препарату в крові;

• виникають труднощі у створенні та підтримці певної концентрації лікарського препарату в крові;

• певні групи препаратів викликають значне подразнення травного каналу;

• пероральним шляхом важко вводити лікарські препарати дітям, психічно хворим.

Пероральним шляхом вводять тверді (таблетки, драже, капсули) та рідкі (мікстури, відвари, настоянки, настої, емульсії) лікарські препарати.

переваги:

• є найбільш фізіологічним;

• зручним у користуванні;

• дає змогу застосовувати різні лікарські форми;

• у деяких випадках, коли треба безпосередньо впливати на травний канал, він стає незамінним (наприклад, введення травних ферментів).

Ліки для внутрішнього вживання відпускають як у твердому (порошки, таблетки, пілюлі, облатки), так і в рідкому (краплі, мікстури, настої, відвари) вигляді. При пероральному призначенні лікарських препаратів медична сестра повинна знати, врахувати такі чинники (як приймати ліки): скільки разів на день, перед їдою, після їди чи під час їди, в яких дозах тощо. Зокрема:

1. якщо лікарський препарат подразнює травний канал (саліцилати препарати заліза), слід вживати його після їди;

2. проносні і глистогінні препарати приймають натще або за 1—3 год до їди;

3. ліки, які посилюють апетит, приймають перед їдою;

4. препарати, що стимулюють травлення (жовчогінні, ферментні, шлунковий сік), вживають під час їди або відразу ж після їди;

5. антацидні препарати, що зменшують кислотність шлункового соку, вживають перед їдою.

6. деякі ліки (препарати йоду, брому, миш'яку, ртуті та ін.) викликають подразнення слизової оболонки шлунку, тому їх приймають після їди;

7. ліки, які не подразнюють слизову оболонку шлунку і кишок, можна приймати в будь-який час;

8. після прийому ліків, що містять кислоти або препарати заліза, треба прополоскати рот перевареною водою, щоб не псувалися зуби;

9. снодійні ліки приймають за 0,5 год або за 1 год до сну;

10.препарати, які потрібно вживати натще, за 1 год або через 2—3 год після вживання їжі: протимікробні (антигельмінтні, протитуберкульозні, цефалоспорини, еритроміцини, пеніцилінові, сульфаніламіди); бронходилататори; холінергічні; діуретики; залізо; вазодилататори. Примітка. Сульфаніламідні препарати та вазодилататори потрібно запивати повною склянкою води. У разі виникнення подразнення слизової оболонки травного тракту (нудота, печія, пронос) слід припинити вживання.

11.Препарати, які не слід вживати з певними речовинами:

— протимікробні препарати не можна запивати кислими фруктовими соками або напоями;

— анальгетики, залізо, проносні, тетрацикліни не можна запивати молоком;

—анальгетики, антиаритмічні, антиконвульсанти, антидіабетичні, антигістамінні, гіпотензивні, протизапальні (індометацин), протимікробні (метронідазол), антинеопластичні, для лікування хвороби Паркінсона, нейролептики, серцеві глікозиди, діуретики, вазодилататори вживають з їжею. Ці препарати вживають безпосередньо перед, під час або зразу після вживання їжі, оскільки їжа захищає слизову оболонку шлунку від подразнення лікарськими препаратами.

У розпорядженні системи охорони здоров'я постійно з'являються нові препарати. Перш за все необхідно з'ясувати, до якої групи належить препарат. Знаючи загальну дію препаратів відповідної групи, медичний працівник почуває себе більш впевнено і безпечно при використанні того чи іншого препарату.

Краплі відмірюють піпеткою або просто капають з пляшечки в чарку чи склянку чи користуються спеціальною пляшечкою — крапельницею. Набравши потрібну кількість крапель, доливають трохи перевареної води і випивають. Мікстуру треба пити ложкою. Якщо у мікстурі є нерозчинний осад, її перед вживанням збовтують. Чайна ложка відповідає 5 г. ліків, десертна — 10 г. і столова — 15 г. Краще для розливання мікстур користуватися спеціальними градуйованими чарками — мензурками, на яких нанесені поділки — 5—10—15—20.

Порошки висипають на язик, ближче до кореня, де менше чутливих смакових цибулин, і запивають невеликою кількістю води. Якщо порошки дуже неприємні на смак, до них можна додати трохи цукрової пудри.

Таблетки, облатки і пілюлі кладуть на язик і проковтують разом з водою. Дітям не призначають ліків у вигляді таблеток, облаток чи пілюль. Рідкі ліки їм дають з ложки, порошки теж насипають у ложку. Для поліпшення смаку до порошку додають цукрової пудри або дають запити його солодким чаєм.

Для послаблення смаку касторової олії її приймають з кавою. Доза для дорослих 25—30 г. Олію спочатку підігрівають, зануривши пляшку в каструлю з гарячою водою, потім беруть півсклянки кави, додають дві ложки підігрітої олії, старанно розмішують і випивають, запиваючи кавою, чаєм або мінеральною водою. Дітям касторову олію призначають у желатинових капсулах по 1—2 г олії в кожній.

Введення лікарських препаратів під язик — сублінгвально (sub. linguae).

Деякі лікувальні препарати всмоктуються слизовою оболонкою порожнини рота. Найчастіше сублінгвально застосовують серцеві препарати (2—3 краплі 1% розчину нітрогліцерину, 5—6 крапель розчину валідолу) наносять на шматочок цукру, який хворий кладе під язик і не проковтує.За допомогою такого методу можна вводити нітрогліцерин, сустак, валідол у таблетках, які кладуть під язик до повного їх розсмоктування.

Переваги методу:

• оскільки слизова оболонка ротової порожнини, особливо її дна, добре васкуляризована (багате кровопостачання слизової оболонки рота), це забезпечує досить швидке (через 1—2 хв) та повне всмоктування лікарських речовин;

• при цьому способі введення лікарська речовина не руйнується у травному каналі травними ферментами і не інактивується печінкою, оскільки обминає її.

Окремі лікувальні препарати вводять через пряму кишку.

Показання: захворювання прямої кишки (геморой, запалення слизової оболонки), нестримне блювання, непрохідність стравоходу, порушення акту ковтання, психічне збудження.

Переваги методу: дає можливість безпосередньо впливати на уражену слизову оболонку прямої кишки.

Через наявність анастомозів між гемороїдальними та клубовими венами ліки, що всмоктуються у прямій кишці, обминають ворітну вену та печінку, а тому не руйнуються в печінці. Всмоктуючись у кров через гемороїдальні вени (обминаючи печінку), вони діють на весь організм.

Недоліки методу: більшість лікарських препаратів не всмоктується у прямій кишці і це обмежує кількість препаратів, які можна вводити цим шляхом. Лікувальні препарати білкової, жирової і полісахаридної природи через відсутність ферментів у прямій кишці не можуть пройти через її стінку і діють тільки місцево.

Ректальне введення лікарських препаратів можна виконувати двома методами:

1) застосування лікарського препарату резорбтивної, тобто загальної, дії на організм у цілому. При цьому застосовують лікувальні мікроклізми, лікувальні свічки;

2) застосування лікарського препарату місцевої дії, наприклад, при геморої, запаленні слизової оболонки прямої кишки.

Іноді вводять лікарські препарати через фістулу — гастростому після операцій на стравоході. При цьому всі лікарські речовини вводять у рідкому стані або у вигляді суспензій до годування чи після годуваня хворого.

У пряму кишку вводять свічки та лікувальні клізми. Свічки мають форму циліндра з конусоподібним кінцем. Аптека випускає свічки загорнутими у вощаний папір. Перед введенням свічки її конусовидний кінець звільнюють від паперу і двома пальцями вставляють у задній прохід, потім свічку швидко витискають з обгортки і одним пальцем проштовхують за сфінктер. Краще всього це проводити, коли хворий лежить на боку з зігнутими в колінах і притиснутими до живота ногами. Перед введенням свічки необхідно поставити очисну клізму.

ПАРЕНТЕРАЛЬНЕ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕЛАРАТІВ

Парентерально можна ввести ліки шляхом ін'єкції (від лат. слова injectio—впорскування). Ін'єкції — це введення лікарських препаратів поза травним шляхом за допомогою шприца і голки. Ін'єкції бувають внутрішньошкірні, підшкірні, внутрішньом'язові, внутрішньовенні, внутрішньоартеріальні. Шляхом ін'єкції ліки можна вводити в плевральну або черевну порожнину, в серце, порожнину суглобів, кістковий мозок, спинномозковий канал.

Переваги: миттєва дія, що є дуже важливим чинником при невідкладних станах. Точність дозування та підтримання певної концентрації ліків у крові. Ліки потрапляють у кров і надходять до органів і тканин у незміненому вигляді.

Застосування ін'єкцій потрібне в тих випадках, коли вживання ліків через рот неможливе (внаслідок непрохідності стравоходу, стенозу воротаря шлунку).

При такому способі введення ліки потрапляють у кров, обминаючи печінку та уникаючи дії травних ферментів. Це забезпечує швидку дію препаратів і можливість точного їх дозування. Для виконання ін'єкцій користуються шприцами.

Будова шприца:

а — циліндр; б — конус для

насадки голки; в — поршень;

г — рукоятка поршня; д — знімна

кришка; є — стержень

Недоліки: існують певні хворобливі стани, коли парентеральне введення ліків стає утрудненим або неможливим, наприклад, при загостренні хвороб, що супроводжуються підвищеною кровоточивістю і при опіковій хворобі тяжкого перебігу, коли охоплена опіком значна площа; при значних змінах у шкірі в ділянці ін'єкції (екзема, псоріаз); при різних психічних станах (психічне збудження, судоми, правець).

Для виконання ін'єкцій застосовують шприци одноразового використання та ін'єкційні голки.

Шприц — це найпростіший насос, придатний для нагнітання та відсмоктування рідини. Шприц складається з порожнистого циліндра з нанесеними поділками і поршня. Один кінець у циліндра закінчується конусом для насадки муфти голки, другий відкритий для введення поршня. Поршень вільно рухається в циліндрі, щільно прилягаючи до його стінок.

За ємністю шприци бувають від 1 до 20 мл (1, 2, 5, 10, 20 мл). Крім того, шприци бувають для введення інсуліну, з градуюванням відповідним 1 мл 40 ОД інсуліну і 100 ОД.

Шприц Жане — це скляний циліндр, на вихідному кінці якого є металева трубка, на протилежному кінці — металевий обідок, а також вигнута скоба, всередині якої є кільце з бічним прорізом, куди вставляється стержень поршня. Поршень — це короткий металевий циліндр, на стержні якого знаходиться кільце.

Щоб набрати в шприц потрібну кількість лікувального препарату, необхідно визначити "ціну" поділки шприца, тобто кількість розчину, що знаходиться між двома найближчими поділками. Для цього на циліндрі шприца знаходять найближчу до конуса для насадки голки цифру і ділять її на кількість поділок між конусом для насадки голки і цією цифрою. Наприклад, на циліндрі шприца ємністю 5 мл найближча до конуса для насадки голки цифра 1, кількість поділок між конусом для насадки голки і цією цифрою — 5. Отже, "ціна" поділки шприца об'ємом 5 мл дорівнює 0,2 мл. Ціну поділки шприца ємністю 20 мл визначимо, поділивши 5 мл на 5 поділок, вона дорівнює 1 мл.

При введенні сильнодіючих лікарських препаратів, сироваток, вакцин, які потрібно більш точно дозувати, користуються шприцом ємністю 1,2 мл. Для внутрішньошкірного введення туберкуліну використовують шприц ємністю 1 мл, "ціна" поділки якого дорівнює 0,01 мл.

Крім шприців для ін'єкцій у медицині використовують гортанний шприц, шприци Жане ємністю від 50 до 200 мл для промивання порожнин і відсмоктування із них вмісту.

Шприци одноразового використання виготовлені із пластмаси. У комплект шприца входить ін'єкційна голка. І шприц, і голка знаходяться в стерильній апірогенній упаковці. Вони придатні для використання в будь-яких умовах, якщо не закінчився їхній термін придатності.

При відтягуванні поршня шприца, введеного до циліндра, у циліндрі утворюється негативний тиск, внаслідок чого через наконечник або насаджену на нього голку шприц заповнюється рідиною. При натисканні на поршень рідина витискується зі шприца.

Шприц має бути абсолютно герметичним, тобто не пропускати ні повітря, ні рідини, оскільки інакше він стає непридатним для використання.