Основні риси морфологічної будови слов’янських мов

Ще в античний період представники александрійської школи, виділивши морфологію як основний розділ граматики, ґрунтовно розробили вчення про частини мови, яке лягло в основу давніх слов’янських граматик XVI-XVII ст.

Іменник. На сьогодні порядок іменних відмін у різних слов’янських мовах не збережений із праслов’янського періоду. Категорія відмінка теж зазнала змін. У російській, словенській мовах втрачено, наприклад, лише кличний відмінок, а болгарська, македонська мови майже втратили цю категорію.

Категоріяроду. У різних слов’янських мовах відбувся процес перегрупування іменників за родами. Наприклад:

¦ у російській мові слово облако – середнього роду, в болгарській мові облак – чоловічого;

¦ тополя – в українській, білоруській, польській, болгарській, сербохорватській мовах жіночого роду, тополь у російській, словацькій, словенській – чоловічого;

¦ слово вечер – в болгарській мові жіночого роду, в українській, сербохорватській, чеській, польській – чоловічого.

Категоріячисла. Уже у праслов’янській мові занепадала двоїна (на сьогодні збереглася у серболужицькій та словенській мовах). Як архаїчна збереглася в родовому, давальному, місцевому, орудному відмінках назв парних предметів, наприклад: плечима, очима, дверима.

Спільним для слов’янських мов є те, що на сьогодні зберігається розрізнення іменників за твердою та м’якою групами.

Прикметник. Прикметники у праслов’янській мові мали три роди. У більшості слов’янських мов і тепер наявна спiльнiсть у вiдмiнюваннi iмен та прикметників, крiм болгарської та македонської мов, якi протягом свого iсторичного розвитку втратили вiдмiнювання іменників.

Приклад відмінювання:

Відмінки	Українська	Російська	Білоруська
Н.В. Р.В Д.В З.В. О.В М.В.	зелене поле зеленого поля зеленому полю зелене поле зеленим полем на зеленому полі	зеленое поле зеленого поля зеленому полю зеленое поле зеленым полем о зеленом поле	зяленае поле зяленаого поля зеленаму полю зяленае поле зяленым полем аб зяленым полі

У праслов’янській мові існували повна або членна форма прикметників (novъ + j), пізніше відбулося стягнення форми (dobraja – dobra). Ступені порівняння прикметників існували ще з часу індоєвропейської мови: noveje – novejesa, для утворення найвищого ступеня в основному додавалась частка най, у сучасних болгарській, македонській – пo.

Числівник. В усіх слов’янських мовах ця частина мови сформувалась пізніше. Числівники у слов’янських мовах бувають прості (назви одиниць), складні (назви десятків), складені (наприклад, тисяча дев’ятсот п’ятдесят п’ять).

Числівник один успадкований українською мовою із давньоруської. Форми цього числівника в давньоруській мові становили закономірний розвиток спільнослов’янських форм jеdиnъ, jеdиnа, jеdиnо.

Числівники сорок і дев’яносто, на відміну від інших десятків, не мають відповідників у західно- та південнослов’янських мовах. Сорокъ – у давньоруській мові мало значення «сорочка, мішок». У сорок уміщалися чотири десятки соболиних або кунячих шкурок — повний комплект для пошиття шуби. Згодом іменник сорок набув абстрактного значення числа. Відповідники числівникові тисяча є в західнослов’янських та частині південнослов’янських мов.

Дієслово. Істотні зміни пережила праслов’янська мова в дієслівній системі. Дієслівні часи найбільшу стійкість виявляють у формах теперішнього часу:

Особи укр. біл. болг. серб. пол. чеська
1 особа несу нясу неса несем niose nesu
2 особа несеш нясеш несеш несеш niosiesz neses
3 особа несе нясе несе несе niosie niosie

Займенник. У слов’янських мовах збереглася переважна частина відмінкових форм займенників. Енклітичні форми мі, si, ti збереглися у польській, чеській, болгарській, сербохорватській мовах.

Форма я утворилася ще в доісторичні часи, збереглася лише в болгарській аз та македонській jas.

Для більшості слов’янських мов характерний займенник Ви на позначення ввічливості. У польській мові форма ввічливості виражається використанням слів pan, pani. Західнослов’янською особливістю є форми вказівного займенника ten у значенні он, у сербохорватській мові наявний займенник дваі, що використовується для позначення давнього потрійного розрізнення віддалених предметів.

З-поміж морфологічних відмінностей української мови від усіх інших слов’янських слід виділити такі:

¦ інфінітиви на -ти: косити, летіти, ходити, сидіти,

¦ збереження давніх закінчень орудного відмінка -ою, -ею: межею, душею, жінкою, людиною;

¦ закінчення -ові, -еві у давальному відмінку однини іменників чо­ловічого роду: волові, господареві, свекрові, котові;

¦ форми майбутнього складеного часу на -му: писатиму, малюватиму та інші.