Тактика гри у футбол

Якість проведення навчально-тренувального процесу в футболі забезпечує безпосередньо не стільки ріст спортивної майстерності гравців, скільки виховання здорових, працездатних і морально стійких громадян України. Тому проблему стратегії і тактики гри, вважаємо, слід розглядати як введення до знань футбольної теорії. Знання з організації, планування та їх втілення в навчально-тренувальному процесі є важливою допомогою в кваліфікованому підході фахівців до особливостей спортивного тренування.

Стратегія - слово грецького походження: у військовій науці - це важлива частина військового мистецтва, ведення військових операцій; у політиці - ведення революційних боїв; у шахах - загальні структурні принципи, якими суперник користується протягом турніру або окремого матчу. У футболі під стратегією розуміють процес планування, побудови і спрямування особливостей підготовки та дій команди протягом усього спортивного сезону.

Стратегічна мета є програмною лінією будь-якого футбольного клубу (команди). Вона передбачає, зокрема, зміцнення клубу тренерськими кадрами, гравцями, запрошеними з інших клубів. Зміна гравців відбувається безперервно: одні відходять за віком, інші - через травми та з різних непередбачених причин. Свою стратегію має тривала перспектива досягнення командою кінцевої мети, а досить короткочасну - підготовка до конкретного турніру, окремого відповідального матчу тощо.

Стратегія підготовки до гри характеризується кількісними показниками проведених тренувальних занять і товариських зустрічей, інформацією про особливості гри суперника, передбаченням адекватного тактичного плану, відповідною мотивацією гравців на матч. А крім того, спосіб доставки гравців на матч, особливості харчування та ін.

господарська технічний працівник (адміністратор)

Усі підрозділи футбольного клубу покликані забезпечувати досягнення стратегічної мети команд, що беруть участь у змаганнях. Для успішного поступу колективу потрібно:

- забезпечити матеріальні та інші умови для підготовки команди;

- забезпечити відповідне планування і проведення тренувального про­цесу, створення колективу, здатного досягти визначеної мети.

Тактика- грецьке слово, що означає - мистецтво командування вій­ськом. Це частина військової стратегії. Наука про ведення бою військовими частинами або мистецтво керувати військовими частинами під час бою і організовувати їх маневрування і пересування. Це методи боротьби, які засто­совуються для досягнення поставленої мети. У спорті, зокрема у футболі, слово «тактика» означає обміркований спосіб ведення боротьби з суперни­ком в рамках існуючих правил гри, що ґрунтуються на вмінні і взаємодії гравців якнайшвидше досягти успіху в матчі і зберегти його.

Система грице основний спосіб гри команди, який визначає особли­вості розташування і пересування гравців за завданням, встановленим за позиціями в атаці і захисті, спрямованими на досягнення мети. Система гри не дає точних вказівок, як діяти, але окреслює рамки дій, особливості розташування сил на полі з конкретними ігровими функціями, що випливають з рівня здібностей і підготовленості гравців та якості виконання ними одержаних завдань. Гра у футбол це спортивний поєдинок команд, що намагаються реалізувати під час гри тактичні завдання, які, на їхню думку, є вирішальними для здобуття перемоги. Під час гри захист протистоїть атаці, і ці дві фази мають однаково важливе значення в ході матчу.

Протягом гри футболістам доводиться безперервно розв'язувати основні й специфічні тактичні завдання атакуючого та оборонного характеру, що випливають з їхніх функцій в рамках розробленого на гру плану. Гра як в захисній, так і в атакуючій фазі вимагає від гравців оперативного розв'язання ігрових ситуацій, використання для цього різноманітних тактичних засобів Тому і йдеться про тактику гри в обороні та атаці. Вона має бути скоординованою, і тому в обох цих фазах для правильного розв'язання завдань гравцями використовуються фізичні та технічні можливості за мінливих умов гри.

Стиль гри- це прийоми та дії, які часто повторюються командою і окремими гравцями під час матчу.

Футбольні школи- це характерні властивості способу гри з певним напрямом навчання, на якому позначився характер народу, темперамент гравців, а також соціальні, економічні, географічні особливості регіону.

У перші роки розвитку футболу (1810 - 1863) навряд можна вести мову про організований, плановий футбол, де б існувала хоч якась система гри. Техніка гри була примітивною, гравці намагалися спрямувати м'яч до воріт або за лінію поля суперника, використовуючи удари і ведення. Переважала система "завдай удару і біжи", її в літературних джерелах називають ще 1+10. Тут всі гравці були нападаючими і майже не існувало захисників.

Рис. 1

Після затвердження єдиних правил гри, у 1863 р., з'явилася її тактична система і розташуванням гравців за схемою 1+1+9 (воротар, захисник і на­падаючі) (рис. 1). У 1863 - 1872 р.р. застосовувалося розташування гравців за схемою 1 +2+8, а згодом і за схемою 1+1+2+7 та 1+2+1+7 (рис. 2, 3), тобто вони вже розташовувалися в три лінії.

Рис. 2

Рис. 3

Шотландці перші намагалися обмірковано підійти до рівномірного розташування гравців на полі і досягли в цьому непоганих наслідків (рис. 4). Характер боротьби, що велася між атакуючими і захисниками сприяв вне­сенню змін у правила гри, а фізична, технічна, тактична підготовка іранців стали рушійною силою в розвитку тактичних систем гри цього періоду розвитку футболу.

Рис. 4

Рис. 5

Перша система гри виникла в 1883 р. у Шотландії її називають класич­ною або "пірамідальною". Певною мірою вона почала застосовуватися в усьому світі й проіснувала близько 50 - 60 років. За цією системою кількість гравців в лінії атаки і захисту майже вирівнюється. З введенням правил про положення "поза грою" атаки різко ускладнилися, що зміцнило і полегшало дії гравців в обороні.

Рис. 6

Ця система передбачає здебільшого принципу зонного захисту. Тут го­ловну роль виконував центральний півзахисник, який залежно від ситуації підтримував захисників або нападаючих. Крайні півзахисники прикривали крайніх або півсередніх нападаючих.

Італійська система гри.Особливість цієї системи - підстрахування можливих передач по центру поля. Крайні захисники прикривають крайніх нападаючих, центральний півзахисник - центрального нападаючого. Пів­середні нападаючі при потребі відходять назад до власного штрафного май­данчика. В атаках беруть участь два крайніх і центральний нападаючі. За цієї системи перевага надається захисту. На її основі виникла відома система "катеначіо" (рис. 6).

Австрійська система гри.Головна увага цієї системи - на забезпечен­ні передач на середні відстані. Захисники розташовуються в зоні штрафно­го майданчика, очікуючи наближення крайніх нападаючих. Центральний півзахисник зупиняє атаки, що ведуться по центру поля, а крайні півзахис­ники прикривають крайніх та півсередніх нападаючих. Провідна риса сис­теми - атакуюча гра. У ній бере участь п'ять нападаючих і три півзахисни­ки. У разі зриву атаки півзахисники повертаються на власну половину поля і зміцнюють оборону. Недолік системи - можливість суперників застосо­вувати швидкі контратаки (рис. 7).

Швейцарський замок "рігль ". Характерною рисою цієї системи є зміцнення лінії оборони за рахунок послаблення ударної сили атаки. Завдання центрального захисника розпізнавати і випереджувати дії суперника. Крайні півзахисники підстраховують центрального, а захисники знешкоджують підступи до штрафного майданчика. Один із півсередніх нападаючих відходить назад і додатково підстраховує центрального півзахисника (рис. 8).

Рис. 7

Рис. 8

Система «Дубель-ве». Футболісти розташовуються на полі рівномірно. Важлива риса системи – персональна опіка гравців суперника, замість зонної, яка переважала в іграх із застосуванням «пірамідальної» системи. Тут крайні захисники прикривають крайніх нападаючих, центральний захисник, відповідно – центрального нападаючого, півзахисники – півсередніх нападаючих (рис 9).

Рис. 9

Переваги системи "дубль-ве":

- доступна для початківців (побудована па простих тактичних засадах);

- чисельно рівне розташування гравців під час атакуючих і захисних дій команди забезпечує пропорційний розподіл і виконання завдань.

Недоліки системи "дубль-ве":

- захисники розташовуються в одну лінію;

- в обороні мають місце схематичні дії за принципом "кожен свого". Часто у грі слабкому захисникові доводиться прикривати сильного нападаючого.

- обмежена участь нападаючих в оборонних діях, а захисників, навпаки,

в атакуючих діях.

Ця система з'явилася після внесення змін до правил про положення "поза грою", яке було впроваджено в практику в 1925 р. її основоположником був Герберт Чегмен, тренер клубу лондонського "Арсеналу". Він перший і застосував систему в грі у 1930 р.

"Система "1 + 4 + 2 + 4".Систему першими застосували бразильці на чемпіонаті світу в 1958 р. у Швеції. Важливо підкреслити, що у подібному розташуванні грали угорці під час своєї найвищої слави (1951 - 1956). Ця система значно змінила завдання всіх гравців. Воротар, крім захисту воріт від ударів суперника, керує діями захисників і розпочинає швидкі атаки своєї команди, захисники прикривають крайніх нападаючих суперника і ще взаємодіють з іншими гравцями оборони та підключаються до атак своєї команди в глибині половини поля суперника (рис. 10).

Рис. 10

У зоні штрафного майданчика центральні захисники персонально прикривають центральних нападаючих суперника, а далеко від воріт вони діють за зонним принципом. Забезпечується взаємна страховка в обороні (рис. 11).

Півзахисники прикривають півзахисників суперника та беруть активну участь як в захисних, так і в атакуючих діях команди. Вони є провідними організаторами гри і, власне, якщо необхідно, уповільнюють або приско­рюють темп гри (рис. 12).

Головне завдання крайніх нападаючих - атакувати ворота суперника, створювати позиції для ударів по воротах для себе або для партнерів по ко­манді. Змінилися їхні обов'язки і в оборонних діях. Тут вони прикривають захисників суперника на їхній половині поля, а якщо потрібно, відходять до власних воріт.

Рис.11

Рис. 12

Рис.13

Рис. 14

Центральні нападаючі є головною ударною силою. Вони завершують атаки ударами по воротах. Від них вимагається й уміння грати без м'яча (рухомість, зміна позицій тощо) (рис.13). У системі "1+4 +2+ 4" в атаці та обороні бере участь до восьми гравців, що свідчить про її перевагу над системою "дубль-ве".

Сьогодні існує кілька варіантів системи "1+4+2+4". Найбільш розповсюдженою є "1+4+3+3", яка характеризується забезпеченням середини поля трьома конструктивними гравцями, завдяки чому створюються передумови для комбінаційної гри, питома вага якої розподіляється між захистом і півзахистом (рис. 14).

Крім того, існують і варіанти 1+5+3+2 (рис. 15) та 1+3+5+2 (рис. 16), тобто зі зміцненою лінією захисту або зі зміцненою лінією середини поля.

Рис.15

Рис. 16

Інший варіант цієї системи, яка носить зміцнений захисний характер, є "катеначіо" (1+1+4+2+3). Виникла вона в Італії її успішно використовувала команда "Інтер" (Мілан) під керівництвом тренера Єленіо Єрери. Тут провідну роль відіграє останній захисник, якого ще називають "вільним" або "ліберо" (рис. 17).

Рис.17

З великим успіхом систему "1+4+4+2" використовували англійці на чемпіонаті світу в Англії, де і здобули титул чемпіонів.

Система "1+1+3+3+3"найбільш поширена в країнах, де футбол досить розвинений, зокрема у Німеччині, Голландії. За цієї системи гри застосовує­ться щільний принцип прикривання гравців у оборонній фазі гри. Важливе завдання тут виконує "вільний" захисник ("ліберо"), гра якого стала різно­манітнішою, оскільки, крім виконання захисних функцій, він підключається до атак і бере участь в їх завершенні. Гра всіх гравців за цієї системи характеризується частою зміною місць по ширині та глибині поля і тому потребує універсальних гравців (рис. 18).

Рис. 18

У сучасному футболі визначально, що основне розташування гравців протягом матчу поступово змінюється. Немає потреби описувати основні розташування в системах гри, досить визначити характерні ознаки її орга­нізації в окремих закінчених частинах або фазах.

Система гри є тільки формою зовнішнього розташування гравців і вирішального значення для гри команди і досягнення нею успіху не має. На передній план висувається спосіб організації гри, її зміст, що й створює від­чутну перевагу над формою, тобто розташуванням гравців.

Прогноз щодо створення оборонних і атакуючих систем гри або її способів в захисній та атакуючій фазах потрібний для успішної реалізації ігрових, тактичних завдань в окремих відрізках гри.

Просторові відношення між гравцями за різного розташування та вико­нання ігрових функцій спонукають до створення різних варіантів атакую­чих і захисних систем. Існують різноманітні способи гри в цих системах. Наводимо схему поширених у футболі варіантів систем гри в обороні та атаці.

Варіанти оборонних та атакуючих систем гри: