Заборона футболу

У 1333 році Едуард III заборонив взагалі "всякий біг наввипередки", в 1349 році він же вказав шерифа на те, що "стрільба з лука закинута через марних а безбожні ігор у футбол". Король наказав шерифа "по можливості переслідувати пусті заняття грою в м'яч". У 1389 році Річард II заборонив футбол в межах усього королівства. Покарання були встановлені найсуворіші, аж до... Смертна кара!

Неодноразово англійці подавали королям петиції з проханням скасувати заборону і щоразу отримували відмову. Заборона футболу підтвердили королі Генріх IV в 1399 і 1401 роках, Генріх V в 1413 і 1433 роках, Генріх VI у 1449 і 1451 роках, Едуард IV у 1471 році, Генріх VII у 1491 році, а Генріх VIII видав указ про покарання не тільки гравців, а й власників полів, на яких грали у футбол. Нарешті, королева Єлизавета 1 у 1572 році запропонувала шерифа застосовувати до футболістів найсуворіших заходів.

Незважаючи на заборони, народ продовжував грати у футбол. Розповідають, що навіть вічно похмурий і мовчазний, побожний пуританин Олівер Кромвель - "Пан Мовчання" - в юності грав у футбол. Тільки в 1592 році заборону на футбол був знятий в Шотландії, а в 1603 році і в Англії. Народ відстояв свою улюблену гру, але ще довго футбол вважався "підлої", "плебейської" грою. Навіть у 1895 році в енциклопедичному словнику Брокгауза про футбол говорилося:

"Це жахливо, що солідні люди, батьки сімейств, у різнобарвних костюмах фланелевих носяться, не знаючи впину, за м'ячем".

На Русі з давніх часів теж існували ігри з м'ячем, схожі на футбол. Грали в постолах на льоду річок або на базарних площах шкіряним м'ячем, набитим пір'ям. Одна з таких ігор називалася "Шалига": Гравці ногами прагнули загнати м'яч в "місто" супротивника. В. Г. Бєлінський писав, що "в іграх та забавах російського народу відбилися простодушна суворість його звичаїв, богатирська сила і широкий розмах його почуттів".

Цікавий опис старого російського футболу дав у "Нарисах бурси" письменник Н. Г. Помяловський:

"На лівій стороні двору близько сімдесяти чоловік грають у килу - шкіряний, набитий волосом м'яч, завбільшки з людську голову. Дві партії сходилися стіна на стіну; один з учнів вів килу, повільно пересуваючи її ногами, в чому полягав верх мистецтва грі, тому що від сильного удару м'яч міг перейти у протилежний бік-в табір супротивника, де і заволоділи б їм... "Кіла!" - Закричали учні, - це означало, що місто здобуте. Переможці в захваті і з гордістю поверталися на своє місце. Їм весело... "

На гру в м'яч російські люди йшли охочіше, ніж до церкви, тому саме церковники в першу чергу закликали до викорінення народних ігор. У зводі церковних постанов XVI століття було сказано про ігри в м'яч:

"Аще хто в свята, або в тижні, або у святі вечора на ігрища ходить або на кінські ристання або личину одягне на себе, сім років і буде картати, поклонів сто на день і двісті молитов ".

Особливо шаленів лютий вождь старовірів-розкольників протопоп Авакум, що закликав... спалювати учасників ігор! В указі царя Олексія Михайловича від 1648 було сказано про тих, що грають в м'яч:

"А що люди від цього богомерзкого справи триматися і на нашу з указом тим людям велено делат покарання.. і ви б тих веліли бити батогами, а які люди від така непорядних не відстануть, а вимутила такі богомерзкіе гри і знову, і ви б тих ослушників веліли бити батогами, а ті люди від того не залишаться позаду, а з'являться в такій вини і в треті і четверті, і тих, на нашу з указом, ведено засилати в Украйні міста ".