Освіта дорослих

Метою освіти дорослих є їх залучення до професійного та громадського життя шляхом надання необхідного для цього рівня грамотності. Провідними типами освіти дорослих є: а) загальна (здобуття загальної грамотності або її підвищення); б) професійна (набуття нових професійних компетенцій або їх підвищення); в) корективна (вивчення державної мови, набуття навичок цивільного спілкування тощо).

Особливо актуальними є різні форми освіти дорослих для маргінальних груп населення: безробітних, емігрантів, в’язнів тюрем тощо. В освітніх програмах, що розробляються для цих груп, робиться наголос на необхідності взаємозв’язку загальних та професійних навичок як засобу надання можливості конкурувати на ринку праці. Про розміри таких освітніх послуг у США, наприклад, можна судити з того, що у 1996 році за програмами освіти дорослих тут навчалося 4 млн. чоловік, яким необхідне було підвищення навичок загальної і професійної грамотності та знання англійської мови. В цій системі працювало 180 тис. учителів, волонтерів, адміністраторів [29].

У практиці міжнародних досліджень освіти дорослих розроблена класифікація загальної грамотності, необхідної для нормального функціонування у громадянському суспільстві:

· прозова грамотність, яка передбачає розуміння різних видів текстів, зокрема газетних статей, прозових та поетичних творів;

· документальна грамотність - вміння викласти інформацію в документі та почерпнути її звідти;

· математична (обчислювальна) грамотність – вміння робити прості числення та розуміти кількісні показники.

Щодо рівнів загальної грамотності дорослих, то у розвинутих країнах при її визначенні навіть не ставиться питання ”Чи вмієте Ви писати та читати?”. Воно формулюється так: “Наскільки добре Ви вмієте писати та читати?”

За методикою канадських дослідників, прийнятою Інститутом освіти ЮНЕСКО, визначають п’ять рівнів грамотності:

- перший рівень – означає серйозні труднощі у читанні, розумінні та інтерпретації текстів та неусвідомлення того, що це є проблемою;

- другий рівень – людина читає прості, ясно викладені тексти; навички їх інтерпретації досить обмежені; проблема недостатньої грамотності не усвідомлюється;

- третій рівень – людина цілком добре читає, але у розумінні складних текстів може відчувати труднощі. Спеціалісти вважають цей рівень мінімально допустимим для нормального функціонування в сучасному суспільстві;

- четвертий та п’ятий рівні – високий рівень грамотності, що передбачає наявність розвинутих загальнокультурних та професійних навичок.

Аналіз стану грамотності дорослих у Канаді за наведеною класифікацією показав такі результати: І рівень – 22% населення; ІІ рівень – 26%; ІІІ рівень – 32%; ІV та V рівні – від 20 до 25% [20, 12-13].

Проведені у розвинутих країнах дослідження рівня загальної грамотності спростували кілька міфів, що мали місце у цій сфері. По-перше, це міф про високий рівень грамотності (у сучасному її розумінні) у розвинутих країнах. Наведені вище цифри свідчать про те, що у Канаді (як і у всіх інших країнах відповідного рівня розвитку) є значна кількість дорослих людей, які не мають необхідних для участі у громадському та професійному житті навичок. Міфом є і точка зору, що навчання в системі формальної освіти обов’язково приводить до набуття певного стандартного рівня грамотності. Дані міжнародних досліджень не підтверджують цього, що спричинює серйозні наслідки для оцінки ефективності систем формальної освіти. З іншого боку, дослідження показали велику роль неформального культурного оточення (громадського, виробничого, сімейного) у набутті загальної грамотності [20, 13].

Підкреслимо, що 65% від загальної складає в сучасних умовах жіноча неграмотність. Гендерний аспект проблеми неграмотності є предметом пильної уваги міжнародної освітянської громадськості, політичних діячів, але розв’язання її вирішується надто повільно. Тому ряд жіночих національних та міжнародних організацій намагаються цілеспрямовано сприяти подоланню неграмотності серед жінок. Прикладом цього може бути діяльність Африканського форуму жінок-освітян (Forum of African Women Educationalists), учасниками якого є високопоставлені члени урядів, представниці університетських кіл регіону. Провідними напрямами його діяльності у сфері жіночої освіти є: проведення наукових досліджень, розробка парадигми альтернативної жіночої освіти в Африці, консолідація зусиль, спрямованих на протистояння дискримінації у відповідній сфері, здійснення впливу на розробку освітньої політики з урахуванням гендерних аспектів, підготовка педагогів та інструкторів, методичної бази у відповідній сфері [24, 10].

Урахування гендерних аспектів у справі подолання неграмотності передбачає здійснення цілеспрямованих зусиль для включення жіноцтва у сферу глобальної економіки. Проблема полягає не просто у відкритті більшої кількості шкіл, а у врахуванні в навчальному процесі жіночої сутності (емоційного світу, способів мислення, гендерної ідентичності); у наданні системі жіночої освіти багаторівневого та багатоаспектного характеру [6, 11].

Здійснюється освіта дорослих як у закладах формальної освіти (загальноосвітні та професійні навчальні заклади), так і неформальним шляхом (учнівство на робочому місці, різноманітні курси для здобуття нової спеціальності та задоволення пізнавальних, соціальних потреб).

Особливістю розвитку освіти дорослих в сучасних умовах є значне розширення кількості агентів, що залучаються до участі в ній. Крім держави, що поступово шляхом децентралізації та роздержавлення цього освітнього сектору займає в ньому все більш опосередковану позицію (залежно від національних традицій, стану розвитку економіки), такими агентами все більш активно стають місцеві громади, бізнесові структури, профспілки, релігійні та політичні організації.

Завдання для самоконтролю

1. Сформулюйте основні положення нової парадигми грамотності. Поясніть, чим зумовлена поява того чи іншого положення цієї парадигми.

2. Доведіть необхідність створення системи безперервної освіти та розкрийте сутність принципу безперервності в побудові освітніх систем.

3. Обґрунтуйте чим зумовлена пріоритетна увага до розвитку дошкільного виховання в сучасних умовах.

4. Дайте характеристику провідних тенденцій розвитку початкової освіти.

5. Сформулюйте провідні завдання системи середньої освіти.

6. Дайте характеристику існуючих типів приватних навчальних закладів. Чим зумовлене зростання їх кількості в сучасних умовах?

7. Проаналізуйте особливості розвитку приватних навчальних закладів в сучасній Україні.

8. Дайте характеристику тенденцій розвитку системи професійної освіти у розвинутих країнах світу.

9. Зробіть порівняльний аналіз провідних тенденцій розвитку вищої освіти у розвинутих країнах та в Україні.

10. Яка з охарактеризованих у розділі парадигм розвитку педагогічної освіти є найбільш характерними для України? Відповідь аргументуйте.

РОЗДІЛ V: ПРОВІДНІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ЗАВДАНЬ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Питання

1. Еволюція підходів до дослідження ефективності школи.

2. Основні проблеми сучасної освіти та шляхи їх розв’язання.

3. Інформаційно-технологічний підхід до вирішення проблем ефективності школи.

4. Гуманізація навчального процесу як шлях підвищення ефективності школи.

Література

1. Алексюк А.М., Чорний В.М. Методи навчання в сучасній буржуазній педагогіці США.- К.: Радянська школа, 1983.- 140 с.

2. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике.- М.:Издательский дом Шалвы Амонашвили, 1995. – 496 с.

3. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1986.-422с.

4. Брунер Дж. Процесс обучения. Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1962. –356 с.

5. Глассер У. Школы без неудачников. Пер. с англ. -М.: Прогресс, 1991.- 176 с.

6. Декларация и рекомендации (проекты) II Международного конгресса ЮНЕСКО по образованию и информатике.-М., 1996. –136 с.

7. Дмитриев Г.Д. Критический анализ дидактической мысли в США.- М.: Педагогика,1987. –104 с.

8. Кларин М.В. Инновации в мировой педагогике: обучение на основе исследования, игры и дискуссии. (Анализ зарубежного опыта) – Рига, НПЦ «Эксперимент», 1995.- 176с.

9. Корсак В. Вимірювання ефективності освіти - нерозв’язана проблема //Шлях освіти.-1998.-№4. - С.16-19.

10. Мальований Ю. Педагогічна сутність гуманізації навчання //Шлях освіти.-1997.-№2. С.10-15.

11. Манушин Э.А. Развитие информационных технологий в образовании. Аналитический доклад.-М.:ИИТО.-1997. –75с.

12. Мортимор П. В поиске новых ресурсов. Исследование проблемы эффективности школы // Экономика школы и эффективная школа: Сб. статей.- М.: Форум “Российская школа”, 1999. - С.14-31.

13. Пилиповский В.Я. Эффективная школа: слагаемые успеха в зеркале американской педагогики //Педагогика.-1997.-№1. – С.104-111.

14. Состояние и развитие дистанционного образования в мире. Научно-аналитический доклад /Под общ. ред.В. И.Овсянникова.- М., 1997. – 44 с.

15. Adey P. The science of thinking, and science for thinking. A description of cognitive accelaration through science education (CASE). International Bureau of Education. Geneva.1999.

16. Curriculum development. Educational innovation and information. December 1998. №.98.

17. Elmore R.F. Getting to scale with good educational practice. Harvard Educational Review. Spring 1996.Vol.66.№.1.

18. Hurrelmann K. Die Rolle der Schule im sozialen Unterstutzungswerk Jugendlicher. Die Deutsche Schule.1990.№4.

19. Randoll D., Graudenz I. The perception of school from the perspective of pupils 9^th World Congress of Comparative Education. -The University of Sydney. 1-6 July 1996.

20. Succeeding at school. Final report of the international symposium. Lisbon. 20-24 May 1991.

21. The emerging information society: What cultural policy for Europe. CC-Cult (98)23. 17^th Meeting. Strasbourg.14-16 October 1998.

22. The key to improving schools: an interview with William Glasser. Phi Delta Kappan. 1987. Vol. 68. №.9.

23. Wayson W., Lasley T. Climates for excellence: schools that foster self-discipline. Phi Delta Kappan. 1984. Vol.65.