Безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем

Світова педагогічна думка в основу оновленні освіти провідною визнала ідею безперервності освіти. Цей підхід зумовлений такими факторами:

· зростанням інтелектуалізації і динамізму праці. Кожного десятиліття обсяг наукових знань у світі подвоюється, відбувається швидке оновлення техніки і технологій. Спеціаліст змушений у таких умовах навчатись усе життя і кілька разів перекваліфіковуватись;

· підвищенням ролі “людського фактора” як в економічному, так і в соціальному розвитку сучасного суспільства. Широкого поширення набула концепція “компетентної людини” як провідної мети освіти, згідно з якою освітні системи мають бути розгалуженими, гнучкими, адаптивними, щоб протягом усього життя людини забезпечити розвиток її компетентності у найрізноманітніших проявах;

· поширенням ідей демократизації суспільного життя та освіти, що зумовило високий рівень гетерогенності тих, хто навчається (люди різної статі, соціального походження та перспектив, віку), а, отже, розмаїття їх запитів, потреб, інтелектуальних можливостей. Звідси випливає необхідність побудови гнучкої і варіативної освітньої системи;

· демографічними змінами, які пов’язані з подовженням тривалості життя людей (в середньому до 75-78 років). Після виходу на пенсію вони мають багато вільного від роботи часу, який вони хочуть провести корисно, удосконалюючи себе духовно та фізично. У зв’язку зі зростаючим попитом виникають нові освітні послуги для людей “третього віку”;

· появою і широким розповсюдженням нових інформаційних технологій (телебачення, відеотехніка, персональні комп’ютери, інтерактивні системи тощо), які дають принципово нові можливості для дистанційного та індивідуального навчання.

Отже, головна ідея докорінної реорганізації традиційної освітньої системи полягає у наданні кожній людини можливостей отримання і поповнення знань, можливостей розвитку, удосконалення, самореалізації протягом усього життя.

Програми створення систем безперервної освіти почали розвиватися під егідою ЮНЕСКО з кінця 60-х років ХХ ст. Тоді ж була створена міжнародна комісія, яка підготувала у 1971 році фундаментальну працю “Навчатися бути. Світ освіти сьогодні і завтра”. Комісія сформулювала основні принципи оновлення освітніх систем, провідним з яких стала безперервність освіти.

У 70-ті роки з'явилася концепція “суспільства, що навчається”, сутність якої полягала у розширенні розуміння самого поняття безперервності, у включенні в нього всіх видів формальної та неформальної педагогічної діяльності.

У 80-ті роки на ХІХ Генеральній конференції ЮНЕСКО вже прямо проголошується, що безперервна освіта “об’єднує всю діяльність і всі ресурси суспільства і спрямована на гармонійний розвиток потенційних здібностей особистості і прогресу у перетворенні суспільства”.

Концепція “суспільства, що навчається” повинна, на думку окремих учених, повернути процесу навчання природний характер, який був притаманний йому на ранніх етапах розвитку людства, коли діти, молодь, дорослі пізнавали світ, засвоювали культурні цінності під час природної життєдіяльності у різних її формах та видах.

У 80-ті роки ідеї безперервної освіти стають частиною національних освітніх програм розвинутих країн.

Варто зазнчити, що в сучасній Україні принцип безперервності є одним з провідних шляхів реалізації Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття). Він “відкриває можливість для постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, досягнення цілісності і наступності у навчанні та вихованні; перетворення набуття освіти у процес, що триває упродовж всього життя людини”.

Слід мати на увазі, що процес формування системи безперервної освіти набуває у кожній країні свого специфічного характеру. Однак найбільш загальні принципи побудови такої системи є спільними, тому що вони продиктовані об’єктивними потребами розвитку цивілізації.

До таких принципів відносяться:

· орієнтація освітньої системи на людину, на її неповторну індивідуальність, на базові потреби, серед яких найважливіше місце займає потреба у безперервному самовдосконаленні і самореалізації;

· широкий демократизм, наступність усіх ступенів освітньої системи, доступність і відкритість будь-якого з них для кожного індивіда незалежно від статі, соціального стану, національності, раси, віросповідання;

· гнучкість освітньої системи, її швидке реагування на освітній попит і особливості інтересів, стилів і темпів навчання різних категорій населення;

· розномаїття освітніх послуг, що пропонуються системою, право кожної людини після базової школи на вибір своєї стратегії подальшого навчання і розвитку;

· перебудова системи професійної освіти від прагматично орієнтованої у соціально орієнтовану;

· широке застосування електронних технологій з освітньою метою на будь-якому етапі життєдіяльності людей (робота, домашнє господарство, відпочинок тощо) [1, 83-86].

І все ж маємо підстави стверджувати, що зараз у жодній з країн світу ще не створено досконалої системи безперервної освіти, яка була б побудована на зазначених принципах. Але значні кроки у цьому напрямі в багатьох розвинених країнах уже зроблені.