Деконструктивістські стратегії Ж.Дерріди

Жак Дерріда́ — французький філософ алжирського походження, засновник деконструкції.

Концепція Дерріда обертається навколо проблем МОВИ і - ширше - ситуацій позначення і тлумачення. Переломним етапом у науковій кар’єрі Дерріди стала його теорія письма. На думку Дерріди, письмо у метафізичній традиції заходу підлягало репресіям, було доповненням до мови.

Дерріда поставив питання: чи не можна вивести мову з письма, а отже реконструювати концепцію присутності. Філософ висуває на передній план ідею праписьма, яке повинне повернути мислення до метафізики присутності, але повернути так, щоб надати загадковості.

Основним гаслом деконструктивізму стало децентрування структури, концепція відсутності центру; структура – це нескінченна гра різниць у скінченних межах. Руйнується ідея знаковості, текст звільняється від влади означника і стає тканиною, плетивом, текстурою, але не структурою. «Нічого не існує поза текстом» - проголошується ідея тексту без контексту.

- теза про вичерпність філософії і розуму в класичних формах, що побудовані на розумінні буття як присутності;

- текст як самодеконструюючий феномен; концепція відсутності центру, де центрування структури;

- деконструкція як спосіб подолання кризи в літературі і філософії;

- руйнування попередніх ідей і способів мислення, вихід за межі нав’язаних попередніми епохами смислів як деконструкція за допомогою глибинного аналізу мови; знищення “привнесеного”, пов’язаного з історичною та культурною традицією;

- ідея тексту без контексту; нічого не існує поза текстом;

- прагнення до спонтанного мислення, вільної комбінаторики категорій, імпровізації; гра без надії на кінцевий результат чи кінцеве отримання смислів;

- прийняття множинності смислів, закладених в тексті і непов’язаних з його автором; текст розповідає свою власну історію, не пов’язану ні з автором, ні з адресатом; текст виступає в протиріччя сам з собою;

- не можливо створити абсолютно деконструйований текст;

- руйнація ідей знаковості, висунення ідеї поля письма як поля гри, в якому все може бути водночас означником і означуваним (текстура, а не структура);

- будь-що може бути текстом, текст не має єдиного принципу структурності, значення знаків змінне і виявляється в контексті;

будь-який текст може бути прочитаний через інший текст чи розглядатись як цитата.

Приклад: на основі тексту Джуліана Барнса «історія світу у 10-ти з половиною главах». Поперше ми бачимо некласичне ставлення до структури твору. Адже з’являється ще якась половинка глави. І це вже тільки в назві. Сама собою структура твору такоє є незвичною, адже, як ми сказали, центр є і початок і кінець, у творі немає чіткого сюжету. Кожна частина – це окремі історії, які, в принципі не мають хронології, неважливо звідки ти почнеш читати, з початку чи кінця.
Стосовно концепції вільної гри, ми можемо бачит. Що автор грає з історією. Фактично вона де центрується, відходить від стандартного уявлення про історію, як літопис з датами і правдивими фактами. бо ми поперше бачимо, що історія, яка в принципі є неосяжною, замикається у певні рамки, а саме це саркастичні 10 з половиною глав. По друге, у першій ж історії, всім добре відомий біблійний міф про Ноя подається у зовсім незвичному, викревленому варіанті. Тото, знову ж таки, гра з історією.
На основі такого центру, каже Дерріда, завжди черпаються повтори, заміщення, трансформації і переміщення. І знову ж таки, і «історії світу» хоч немає класичного сюжету, але всі історії пронизує наскрізний мотив, який постійно повторюється, це подорож, чи принаймні, перебування на воді. Цей мотив певним чином трансформується, із міфу в сучасність, зі спокою у трагедію, відчай, пошук істини и так далі, але він постійно повторюється.