Державне регулювання діяльності підприємств

Будь-яка держава тією чи іншою мірою регулює економічні відносини, тобто втручається у процеси формування стратегії і тактики розвитку як народного господарства загалом, так і окремих підприємств.

Основними принципами державного регулювання є:

1) мінімальне втручання державних органів в економічні процеси;

2) вплив владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлених державою економічних регуляторів і нормативів.

Можна виділити наступні функції державного регулювання:

– забезпечення сприятливої правової бази та суспільної атмосфери;

– визначення глобальної стратегії розвитку країни;

– узгодження і стимулювання пріоритетних напрямів інноваційних процесів та інвестиційної діяльності;

– перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення;

– регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природ­ного середовища.

Метою державного регулювання економіки є досягнення найефективнішого економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Для цього держава може використовувати як прямі, так і непрямі методи впливу. Зазвичай прямі методи впливу називають адміністративними, а непрямі – економічними.

Прямі або адміністративні методи включають засоби заборони, засоби дозволу та засоби примусу. До цих методів належать:

а) дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності, реєстрацію та ін.;

б) жорстка регламентація діяльності економічних суб’єктів і запровадження законів, інструкції, нормативів тощо;

в) заборона здійснювати певні види економічної діяльності;

г) різноманітні форми цільового фінансування;

ґ) прямий вплив на експорт: мито, пільги на кредитування експорту та ін.;

д) державне замовлення тощо.

Непрямі або економічні методи впливають на поведінку економічних суб’єктів, не обмежуючи їх економічної свободи. До цих методів належать:

а) податки;

б) перерозподіл доходів і ресурсів;

в) ціноутворення;

г) державна підприємницька діяльність;

ґ) кредитно-фінансові механізми тощо.

Функціонування підприємств в Україні регулюється господарським, податковим, інвестиційним, митним, валютним, антимонопольним та іншими законодавствами.

Господарське законодавство регулює правові, економічні та соціальні принципи здійснення підприємницької діяльності на території України. Законодавство встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки; визначає види та організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації; організаційний механізм здійснення підприємницької діяльності; встановлює державний контроль у сфері ліцензування та відповідальність суб'єктів господарювання й органів ліцензування за порушення законодавства тощо (Господарський кодекс України №426-IV від 16.01.2003р. тощо).

Податкове законодавство визначає чинну в країні податкову систему, тобто сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються у встановленому порядку; встановлює об'єкти оподаткування та методики їх визначення, джерела сплати податків; регулює розміри ставок податків; визначає терміни сплати податків та порядок надання податкових пільг; регламентує застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання (Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010р. тощо).

Інвестиційне законодавство регулює інвестиційні процеси в країні, надає державні гарантії вітчизняним та іноземним інвесторам, визначає засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в Україні, встановлює правила здійснення операцій з цінними паперами та забезпечує контроль за діяльністю емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку – інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, страхових компаній тощо (Закони України «Про інвестиційну діяльність» №1560-ХІІ від 18.09.1991р., Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» №448/96-ВР від 30.10.1996р. та інші).

Митне законодавство регулює порядок здійснення операцій експорту та імпорту сировини, продукції, послуг; визначає ставки мита на ввезення (вивезення) сировини та продукції, встановлює пільгові ставки мита на певні групи товарів, регламентує процедуру перетинання кордону країни та оформ­лення вантажів, забезпечує контроль за сплатою мита і митних зборів тощо (Митний кодекс України №4495-VI від 13.03.2012р. тощо).

Валютне законодавство регламентує порядок здійснення операцій з іноземною валютою, процедуру видачі Національним банком України дозволу комерційним банкам на здійснення таких операцій, відкриття валютних рахунків суб'єктами господарської діяльності тощо (Закон України «Про зовнішньо­економічну діяльність» №959-XII від 16.04.1991р., Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.2994р. тощо).

Антимонопольне законодавство обмежує монополізацію виробництва та перешкоджає утворенню монопольних структур і об’єднань (крім спеціально визначених державою). Воно спрямоване проти монополізації цін та ізоляції конкурентів за рахунок монопольного розміщення підприємств на ринку певного товару (Закон України «Про захист економічної конкуренції» №2210-ІІІ від 11.01.2001р., Закон України «Про Антимонопольний комітет України» №3659-ХІІ від 26.11.1993р. тощо).

Таким чином, правове середовище функціонування підприємства є достатньо складним. Ступінь впливу його елементів визначається, насамперед, організаційно-правовою формою підприємства, галузевою належністю, видами діяльності, залежністю від іноземних постачальників або споживачів, обсягом товарообігу тощо.

Заняття №3-4