ЕЛЕМЕНТИ МОВИ C

УДК 681.3

Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисципліни «Програмування» (частина перша) для студентів денної та заочної форм навчання спеціальностей 091501 – «Комп’ютерні системи та мережі», 091502 – «Системне програмування», 170101 - «Безпека інформаційних і комунікаційних систем»/ Укл. Петров О. С., Дубовіков Є. Ю. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2009 – 42 с.

Дані методичні вказівки призначені для використання студентами при виконанні та оформленні лабораторних робіт з дисципліни «Програмування». Методичні вказівки містять короткі теоретичні відомості з основних розділів курсу. При розгляді кожної теми наводяться приклади вирішення типових задач з використанням середи Microsoft Visual C++. Виклад матеріалу супроводжується контрольними питаннями по кожній темі та варіантами завдань для самостійного опрацювання.

Укладачі:	Петров О. С., проф. Дубовіков Є. Ю. викл. – стаж.
Відпов. за випуск	Петров О.С., професор
Рецензент	Петрущенко Т.В., доцент

ВСТУП

У 1972 році 31-річний фахівець з системного програмування з фірми Bell Labs Денис Рітчи розробив мову програмування C.

У 1984 році французький математик і саксофоніст Філіп Кан засновує фірму Borland International.

Далі з'явився діалект мови C фірми Borland.

Початковий C був розроблений як мова для програмування в операційній системі Unix.

Незабаром він почав розповсюджуватися для програмістів-практиків. В кінці 70-х були розроблені транслятори C для Мікро ЕОМ для операційної системою Ср/m.

Після появи IBM РС почали з'являтися і компілятори C (для цього комп'ютера їх зараз більше 20).

У 1983 р. Американський Інститут Стандартів (ANSI) сформував Технічний Комітет X3J11, для створення стандарту мови C. Мова C++ корпорації Borland, що з'явився на ринку, підкоряється більшості вимог стандарту.

По суті своїй C є язиком функцій. Програмування на C, здійснюється шляхом написання функцій і звернення до бібліотечних функцій. Більшість функцій повертають деякі значення, які можуть використовуватися в інших операторах.

Серед безлічі достоїнств мови C потрібно відзначити основні:

· універсальність (використовується майже на всіх існуючих ЕОМ);

· компактність та універсальність коди;

· швидкість виконання програм;

· гнучкість мови;

· високу структурованість.

ПОНЯТТЯ АЛГОРИТМУ. БАЗОВІ СТРУКТУРИ ПРОГРАМИ.

Алгоритм – зрозуміле та точне розпорядження (інструкція) виконавцеві виконати кінцеву послідовність дій (команд), що приводять від початкових даних до бажаного результату.

Технологічний ланцюжок рішення задачі на ЕОМ:

1. Постановка задачі;

2. Математична модель;

3. Вибір або розробка алгоритму рішення задачі;

4. Складання програми на язиці програмування;

5. Відладка і тестування програми;

6. Проведення розрахунків і аналіз результатів

Основні умовні графічні позначення для побудови блок-схем алгоритмів програм та правила їх використання наведені в табл. 1.

Таблиця 1

Умовне графічне позначення	Правила використання
	Початок програми (підпрограми)
	Кінець програми (підпрограми)
	Введення/виведення даних для стандартних пристроїв введення-виведення (клавіатура, дисплей); у межах блока вказуються ідентифікатори змінних для введдення даних або вирази, значення яких виводяться
	Виконання дій; у межах блока вказуються дії, які необхідно виконати. У даному випадку обчислюється значення виразу і обчислене значення присвоюється змінній

Продовження таблиці 1

	Розгалуження алгоритму програми залежно від виконання умови; у межах блока вказується вираз, результат якого визначає подальший хід виконання алгоритму програми
	Виконання циклу; у межах блока вказуються межі діапазону значень параметру циклу та алгоритм (вираз), за яким змінюється параметр циклу
	Виконання підпрограми (процедури чи функції); у межах блока вказується заголовок (ім’я та параметри) підпрограми(процедури чи функції)
	Виведення даних на папір (принтер); у межах блока вказується список виразів, значення яких виводяться
	Лінії з’єднань між блоками
	Переходи на іншу сторінку; використовуються, якщо блок-схема розташована на кількох сторінках; N – номер сторінки, M – номер блоку
	Перехід у межах сторінки

ЕЛЕМЕНТИ МОВИ C

Під елементами мови C розуміють наступні базові конструкції, які використовуються при написанні програм:

· алфавіт;

· константи;

· індентифікатори;

· ключові слова;

· коментарі.

Алфавіт мови C утворюють:

· великі та малі букви латинського алфавіту (А...Z, a...z);

· арабські цифри (0...9);

· символи (. ", [ ] () { } + – / % \;:? < = > | ~ ^ & * # символ пропуску,спеціальні символи тощо).

Спеціальний символ складається із оберненого слеша, за яким іде або буква, або знаки пунктуації, або комбінація цифр.

Наприклад:

\n – символ нового рядка;

\r – символ повернення каретки;

\t – символ горизонтальної табуляції;

\v – символ вертикальної табуляції;

\b – символ повернення на крок;

\f – символ переведення формату;

\\ – зворотний слеш;

\ ¢ – апостроф;

\ ² – лапки;

\0 – нуль-символ;

\ddd – байтове значення у вісімковому представленні;

\xdd – байтове значення у шістнадцятковому представленні;

Константа – це число, символ або рядок символів. Константи використовуються у програмі для задання сталих величин. Розрізняють чотири типи констант: цілі, з плаваючою крапкою, символьні константи і символьні рядки.

Ціла константа – це десяткове, вісімкове чи шістнадцяткове число, яке представляє ціле значення. Десяткова константа має наступний формат представлення:

< цифри >

де <цифри> – послідовність з однієї або декількох десяткових цифр від 0 до 9.

Кожна ціла константа має тип, що визначає її представлення у пам’яті (див. 1.2) Десяткові константи можуть мати тип int (цілий знаковий тип) або long (довгий цілий знаковий тип). Якщо значення десяткової константи більше максимального значення, яке може бути представлено типом int,то дана константа представляється типом long.

Можна явно визначити для любої цілої константи тип long, дописавши до неї суфікс l або L. Наприклад, константа із значенням 10 буде мати тип long тільки у тому випадку, якщо її записати як 10 L

Константа з плаваючою крапкою – це дійсне десяткове додатне число. Воно містить цілу частину, дробову частину і експоненту. Такі константи мають наступний формат представлення:

[< цифри >] [. < цифри >] [<e>[ - ]< цифри >]

де < цифри > – одна чи більше десяткових цифр (від 0 до 9);

< е > – ознака експоненти, яка задається як Е або е.

Зауваження: а) або ціла або дробова частина константи може бути відсутня, але не обидві одночасно. б) або десяткова крапка з дробовою частиною або експонента може бути відсутня, але не обидві одночасно.

Константи з плаваючою крапкою завжди специфікують додатні значення. Для формування від’ємного значення застосовується операція “унарний мінус”. Приклади констант з плаваючою крапкою:

15.75

Е1

Е-2

-0.0025

-.175Е-2

Усі константи з плаваючою крапкою мають тип double.

Символьна константа – це літера, цифра, знак пунктуації чи спеціальний символ, обрамлений апострофами. Символьна константа має наступну форму представлення:

' < символ > '

<символ> може бути довільним символом (у тому числі довільним спеціальним символом), за виключенням символів апострофа ('), зворотного слеша (\) і нового рядка (\n). Символи апострофа, зворотного слеша і нового рядка представляються відповідними спеціальними символами – ' \ ' ', ' \\ ' та ' \n '.

Приклади символьних констант:

' а ' - мала літера а;

'? ' -знак питання;

' \b ' - символ повернення на крок.

Усі символьні константи мають тип int.

Ідентифікатор – це послідовність букв, цифр і символів підкреслення, яка починається з букви або символа підкреслення. Ідентифікатори вживаються для іменування різних об’єктів: типів констант, змінних, функцій тощо. Допустиме довільне число символів у ідентифікаторі, однак лише перші 32 символи розглядаються компілятором як такі, що мають значення.

Приклади правильних ідентифікаторів:

a

Temp1